18.11.2024
Справа №489/4151/24
Провадження №2/489/1737/24
18 листопада 2024 м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судового засідання - Ставратій Я.С.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 , представниці позивача - ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ленінського районного суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком
встановив.
Позивач ОСОБА_4 , через свою представницю - адвокатку Ткачук Г.М., звернувся до суду з позовом, яким просить встановити факт самостійного виховання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 його батьком ОСОБА_4 . Мотивуючи вимоги тим, що він, приблизно, з квітня 2019 самостійно виховує свою неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним та знаходиться на його повному самостійному утриманні. Мати дитини, ОСОБА_5 , мешкає окремо, участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, не цікавиться його успіхами у навчанні, його духовним та фізичним розвитком. Її місце проживання не відоме. Відповідачка зв'язується з ним тільки у виняткових випадках на його прохання через знайомих. З 2019 року відповідачка веде аморальний спосіб життя, на теперішній час притягується до кримінальної відповідальності. Рішенням суду від 01.02.2023 стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів доходів, починаючи з 01.02.2023 до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду відповідачка не виконує, аліменти на утримання дитини не виплачує. Він є працевлаштованим, отримує заробітну плату та утримує дитину. Крім того, отримує виплати ВПО на себе та дитину. Батьки ОСОБА_5 з онуком не спілкуються, допомоги не надають. Жодних перешкод у спілкуванні з дитиною він не створює. Відсутність спілкування з дитиною є виключно волевиявленням та самоусуненням від виховання матері та її батьків. Дитина проживає разом з ним, він піклується про навчання та виховання дитини, виявляє до дитини увагу та турботу, позивачем створені усі належні умови проживання для дитини. З 24.02.2024 неповнолітній ОСОБА_6 разом з бабусею (матір'ю позивача) виїхав за кордон, де зараз перебуває. Відповідачка зі свого боку як до так і після введення воєнного стану на території України, жодним чином не сприяла безпеці дитини та не проявляла інтересу до того, де та як проживає її дитина, чи забезпечена вона, тощо.
Від відповідачки надійшли заперечення щодо позову в яких вона зазначила, що заява підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з тим що вказаний спір підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки існує спір про право. З зазначила, що заявник не вказав з якою метою потрібно встановлення даного факту та не довів факту самостійного утримання та виховання дитини.
Ухвалою суду від 07.06.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження та зобов'язано відповідний орган надати висновок щодо розв'язання спору.
Ухвалою суду від 22.08.2024, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою від 18.11.2024 в задоволенні заяви відповідачки про залишення без розгляду заяви ОСОБА_4 відмовлено, оскільки справа розглядається в позовному провадженні.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 жовтня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2021.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідченням чого є свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Як вбачається з Акта підтвердження фактичного проживання від 02.06.2020, підписаного сусідами позивача, у квартирі АДРЕСА_1 постійно проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.06.2021, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_4 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.02.2023, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 01.02.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Позивач в своєму позові зазначає, що мати дитини, ОСОБА_5 , мешкає окремо, участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, не цікавиться його успіхами у навчанні, його духовним та фізичним розвитком, її місце проживання не відоме. У зв'язку зі зміною законодавства про мобілізацію він вимушений звернутись до суду з дійсним позовом , оскільки встановлення місця проживання дитини разом з батьком не є на даний час достатнім для оформлення відстрочки.
Норми права та мотиви їх застосування.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Основним нормативно-правовим актом, що регулює сімейні правовідносини є СК України.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно ч. 2, 5 ст. 150 Сімейного кодексу України (СК України) батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання неповнолітнього сина батьком без участі матері необхідне заявникові для забезпечення можливості захисту, не тільки прав та інтересів батька, а й прав та інтересів дитини.
Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
З огляду на зміст позовної заяви в частині обґрунтування вимог про встановлення факту самостійного виховання позивачем сина, позивач прагне встановити у суді цей факт для реалізації різних соціальних цілей без необхідності звернення до матері для отримання її згоди, зокрема, безперешкодного переміщення, здійснення дитині за потреби медичних втручань, вступ на навчання тощо.
При вирішенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком суд застосовує такі норми права.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).
У статті 7 СК України визначено, що суд при розгляді справ про регулювання сімейних відносин повинен забезпечити можливість здійснення прав дитини, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні та максимально можливо враховувати інтереси дитини.
Відповідно до ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції прав людини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 року, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У принципі 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
У ч.1 ст.15 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
У частинах 1-3 ст.157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 160 СК України закріплює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Чинним законодавством України не конкретизовано перелік пільг та гарантій, право на отримання яких надається одинокому батьку, однак він користується тими ж правами та гарантіями, що і одинока матір.
Порядок встановлення правового статусу «одинокого батька» не врегульовано законодавством, водночас Верховний Суд вбачає можливим застосування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Таким чином, для набуття статусу «Одинокий батько», необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
У п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, яка чинна з 19.05.2024 року) визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Переліком документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який є додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року визначено: документом, що підтверджує право на відстрочку у осіб, зазначених у п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п.3 ч.2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З наданих позивачем та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів судом установлено, що:
-згідно Акта підтвердження самостійного виховання дитини батьком від 19.03.2024, підписаного свідками, ОСОБА_6 проживає з батьком ОСОБА_4 постійно без матері. Жодного разу протягом останніх 3-4 роки матір поруч з дитиною ніхто не бачив. До школи та зі шкоди дитину завжди водив батько. В вихідні дні також постійно був з дитиною. Коли дитина хворіла - викликав лікарів додому. Відносини в сім'ї між батьком та сином дуже теплі та доброзичливі. Батько піклується про дитину, культурно розвиває, забезпечує. Дитина завжди охайно одягнена, чиста. Іноді до них приїздить мати ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , бабуся дитини та деякий час проживає з ними. Інших осіб, які б приймали участь у вихованні дитини, не бачили. З початку військового вторгнення ОСОБА_4 разом з сином виїхали з м. Миколаєва в Одеську область. Іноді ОСОБА_4 та його син приїздили до м. Миколаєва, але того ж дня поверталися назад, оскільки дитина боялася залишатися на місці;.
-згідно довідки Миколаївської гімназії № 50 імені Г.Л. Дівіної від 18.03.2024 за вих. №. 01-23/28, ОСОБА_6 є учнем 5-Б класу Миколаївської гімназії № 50 імені Г.Л. Дівіної , виховується батьком ОСОБА_4 . Матір учня, ОСОБА_5 з сім'єю не проживає та не бере участі у вихованні сина: не цікавиться його навчальними досягненнями; не спілкується з учителями; не відвідує батьківські збори;
-відповідно до довідки Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 50 ім. Г.П. Дівіної від 23.12.2020 за вих. № 01-23/340, станом на 23.12.2020 ОСОБА_6 є учнем 2 Б класу Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 50 ім. Г.П. Дівіної;
-під час перевірки життєво-побутових умов проживання учня виявлено, що ОСОБА_10 проживає разом з батьком і має окрему кімнату, яка відповідає санітарно-гігієнічним умовам. Протягом ІІ семестру 1-го класу та І семестру 2 класу ОСОБА_10 систематично відвідує навчальний заклад. Саме батько, ОСОБА_4 , утримує дитину й постійно цікавиться навчанням ОСОБА_11 , спілкується з вчителями, систематично відвідує батьківські збори та тримає зв'язок з вчителем під час дистанційного навчання. Мати, ОСОБА_5 , з сім'єю не проживає та не бере участі у вихованні сина з грудня 2019, не відвідує школу, не спілкується з учителями щодо навчання своєї дитини, не відвідує батьківські збори;
-з довідки Миколаївської гімназії № 50 імені Г.Л. Дівіної від18.03.2024 за вих. № 01-23/28, ОСОБА_6 є учнем 5-Б класу Миколаївської гімназії № 50 імені Г.Л. Дівіної. ОСОБА_10 виходується батьком ОСОБА_4 . Матір учня, ОСОБА_5 , з сім'єю не проживає та не бере участі у вихованні сина, не цікавиться його навчальними досягненнями, не спілкується з учителями, не відвідує батьківські збори;
-відповідно до довідки ПП «МНМ» від 18.03.2024 за вих. № 8, ОСОБА_4 дійсно працює в ПП «МНМ» водієм з 01.02.2017;
-з письмових пояснень ОСОБА_12 , вбачається, що останній з ОСОБА_4 знайомий з дитинства. В 2012 ОСОБА_4 одружився. Від шлюбу у нього та його дружини ОСОБА_13 народився син ОСОБА_10 , 2013 року народження. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_13 покинула ОСОБА_14 та сина, її місцезнаходження йому невідоме. З 2019 року ОСОБА_4 проживає вдвох з сином. Іноді йому допомагає його матір - ОСОБА_15 . Дитина повністю перебуває на утриманні ОСОБА_4 . Жодних перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_14 не створював.
Позивач вказує, що відповідачка ОСОБА_5 притягується до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 301 КК України, на підтвердження зазначеного долучено до матеріалів справи відомості про внесення до ЄРДР від 01.06.2020.
Позивач в своєму позові зазначає, що з початку введення в Україні воєнного стану, він з дитиною переїхав проживати в більш безпечне місце в м. Ізмаїл Одеської області, на підтвердження зазначеного долучено до матеріалів справи скріншоти з додатку «Дія», з яких вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 фактично проживали за адресою: АДРЕСА_2 .
З 24.02.2024 неповнолітній ОСОБА_6 разом з бабусею (матір'ю позивача) виїхав за кордон, де зараз перебуває. Відповідачка зі свого боку як до так і після введення воєнного стану на території України, жодним чином не сприяла безпеці дитини та не проявляла інтересу до того, де та як проживає її дитина, чи забезпечена вона, тощо.
На підтвердження зазначеного, до матеріалів справи долучено: копію паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_6 № НОМЕР_3 від 05.02.2024, з якого вбачається, що неповнолітня дитина перетнула кордон 22.02.2024; копію паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_16 № НОМЕР_4 .
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.05.2024 за вих. № 3480, в облікової картки військовозобов'язаного ОСОБА_4 зазначено, що останній користується відстрочкою від призову на військову службу під час мобілізації, як батько одинак. Поняття оформлення відстрочки за своєю суттю є реалізацією прийнятого органом виконавчої влади рішення та включає у себе здійснення відповідних процедурних дій (зокрема, видача посвідчення про відстрочку). Таким чином, прийняття рішення про відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією не належить до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Як вбачається з листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 17.05.2024 за вих. № 6876/02.02.01-22/04/012/24, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконкому Миколаївської міської ради, на якій був присутній ОСОБА_4 , було рекомендовано надати до суду відповідь щодо неможливості надання висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради про встановлення юридичного факту самостійного виховання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це не становить компетенцію органу опіки та піклування та рекомендує батькові дитини, у разі ухилення матір'ю від виконання батьківських обов'язків, звернутися до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав.
У судовому засіданні представник відповідачки зазначив що мати спілкується з сином, приймає участь в його утриманні та вихованні, але жодних належних, допустимих та достатніх доказів ані до заперечень ані у судовому засіданні не було надано.
Як зазначалось з матері стягуються аліменти, доказів щодо їх добровільної сплати відповідачка не надала.
Судом установлено, що встановлення факту самостійного виховання та повного утримання дитини батьком у судовому порядку надасть можливість позивачу виконати вимоги ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на підставі п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.
Щодо тверджень представника відповідачки що не можна встановити такий факт оскільки дитина проживає не з батьком, а знаходиться за кордоном слід зазначити наступне.
Так дійсно у судовому засіданні сторони підтвердили що дитина разом з матір'ю позивача на даний час біля року мешкає за кордоном.
Позивач зазначив, що кожного дня він спілкується з сином, робить домашні завдання, надає своїй матері кошти на утримання дитини. Виїзд дитини за кордон був необхідний для забезпечення його безпеки, оскільки сильно посилились обстріли Одеської області де вони мешкали як внутрішньо переміщені особи.
Суд вважає що для визначення факту самостійного виховання дитини, в умовах повномасштабного вторгнення не може визначатись лише у разі «фізичної» присутності батьків з дитиною. Потрібно оцінювати кожен випадок з урахуванням дійсних обставин, фактичної участі кожного з батьків в утриманні та вихованні дитини.
З наданих сторонами доказів вбачається, що дитина з 2019 року мешкала разом з батьком, він брав на себе всі питання щодо навчання, розвитку, виховання та утримання дитини. Мати такої участі не брала, а якщо брала, то не надала суду належних доказів.
Виїзд дитини за кордон є логічним та усвідомленим рішенням з огляду на небезпеку у країні, тому сам факт «фізичного» не проживання дитини разом з батьком не може бути єдиною та самостійною підставою для твердження що він не виховує сина самостійно та як наслідок відмови у становленні такого факту. Також суд бере до уваги що встановлення такого факту не позбавляє відповідачку батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.
Тобто судом установлено, що позивачем ОСОБА_4 виконано закріплений у ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком.
Враховуючи наведені вище вимоги закону, досліджені докази та встановлені на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком обґрунтовані належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, принципу 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, ст.ст.7, 19, 141, 153, 157, 160 СК України, ст.ч.8, 15 ЗУ «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд,
вирішив:
позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком - задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання неповнолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНКОПП НОМЕР_6 .
Повний текст судового рішення складено «02» грудня 2024.
Суддя Н.О. Рум'янцева