Справа № 760/28735/23
Номер провадження: 2/365/200/24
іменем України
18 листопада 2024 року селище Згурівка
Згурівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Хижного Р.В.
за участі секретаря судового засідання Середи Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути із Російської Федерації моральну шкоду по факту його вимушеного переселення з окупованої території Автономної Республіки Крим України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України, в розмірі 35000,00 євро, що є еквівалентом 1393602,00 грн за офіційним курсом Національного банку України на дату звернення до суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він - ОСОБА_1 з 1979 року постійно проживав з родиною на території Автономної Республіки Крим, лише у період навчання з 1995 по 1999 роки та у період з вересня 2006 року по березень 2007 року тимчасово проживав у Донецьку. З серпня 1999 року по квітень 2006 року працював у слідчих підрозділах Головного управління МВС України в АРК. У березні 2006 року був обраний депутатом Масандрівської селищної ради м. Ялта. З числа депутатів був обраний на посаду голови постійної депутатської комісії Масандрівської селищної ради по забезпеченню правопорядку, зв'язкам з громадськістю та пресою, депутатській діяльності та етиці, на якій перебував до 2010 року. У грудні 2006 року отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, у 2007 році був зареєстрований у Державній податковій інспекції м. Ялта, як самозайнята особа - адвокат Максімов П.О., та працював до лютого 2014 року в м. Ялта Автономної Республіки Крим. Від першого шлюбу має двох дітей: ОСОБА_2 , 2000 року народження, та ОСОБА_3 , 2002 року народження. З 2008 року і по теперішній час перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 . Від другого шлюбу має двох дітей: ОСОБА_5 , 2008 року народження, та ОСОБА_6 , 2014 року народження. Все його життя, робота, сім'я, представництво територіальної громади та виборців, друзі, знайомі, інші близькі та родичі безпосередньо були пов'язані із Автономною Республікою Крим. У 2016 році він змінив реєстрацію місця проживання із м. Ялта на Генічеський район Херсонської області.
Після повної окупації (анексії) Автономної Республіки Крим Російською Федерацією через його проукраїнську позицію, яку він виражав відкрито, йому неодноразово погрожували як кримінальним переслідуванням, так і іншими негативними наслідками, в результаті чого він фактично не міг працювати в АР Крим адвокатом і навіть юристом. Як громадянин України в АР Крим він постійно перебував у пригніченому стані, в нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими, на його звичному способі життя, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків. Внаслідок окупації на даний час він не може приїхати до Автономної Республіки Крим, оскільки відразу буде підданий катуванню та нелюдському поводженню російськими спецслужбами з позбавленням волі на тривалий термін, що завдає йому сильних моральних страждань та болю.
З літа 2016 року його почали незаконно переслідувати в АР Крим, працівники ФСБ без відповідних дозволів почали прослуховувати його телефонні розмови, проводити несанкціоновані обшуки за місцем його проживання. З метою притягнути його до кримінальної відповідальності та ув'язнити на тривалий термін за сфальсифікованими матеріалами кримінальної справи, у березні 2017 року він був насильно затриманий спецназом «ФСБ Республіки Крим» та йому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у СІЗО № 1 м. Сімферополь. Під час затримання йому були завдані тілесні ушкодження (розбита голова, травмована спина, вивернуті руки). У 2018 році він був засуджений до 8 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму. У грудні 2019 Четвертим касаційним судом загальної юрисдикції була скасована незаконна апеляційна ухвала «Верховного суду Республіки Крим». У травні 2020 року «Верховним судом Республіки Крим» був скасований незаконний вирок «Алуштинського міського суду Республіки Крим» і справа була направлена на новий розгляд. В процесі нового розгляду справи йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на заборону вчинення певних дій. Володіючи інформацією про те, що його мали повторно незаконно засудити до 8 років позбавлення волі, він був вимушений будь-якими шляхами виїхати за межі АР Крим, що і зробив 05.06.2021.
Вказані дії держави-агресора та її органів, утворених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, які позбавили його свободи, відбулися у зв'язку із здійсненням ним діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України.
Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України він отримав статус внутрішньо переміщеної особи. Тим часом всі члени його сім'ї знаходяться в Криму, а він позбавлений можливості безпосереднього спілкування та проживання з ними, не бачив їх майже три роки, у них є можливість спілкуватися лише в телефонному режимі.
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 18.10.2023 року у справі № 365/476/23 встановлений юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 в червні 2021 року з окупованої території Автономної Республіки Крим України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України.
Вважає, що у зв'язку із його вимушеним переселенням з окупованої території Автономної Республіки Крим України внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 35000,00 євро та просить стягнути з держави Російська Федерація на свою користь моральну шкоду в розмірі 35000,00 євро у перерахунку на українську гривню.
В обґрунтування розміру моральної шкоди позивач зазначає, що враховуючи характер та обсяг завданих йому моральних страждань, істотних порушень конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість проживати в Криму на рідній землі та користуватись належним його сім'ї житлом та іншим майном, спілкуватися із близькими, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 35000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
Ухвалою судді Згурівського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 12 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання учасники справи не з'явились.
Позивач ОСОБА_1 направив заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 по справі № 490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.
У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти Російської Федерації, у т.ч. в особі Посольства Російської в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти Російської Федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди Російської Федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
Окрім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі, посилки та перекази в ці країни не приймаються.
Відтак, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі.
За змістом п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень..
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
Дата початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, визначається Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону такою датою є: 20 лютого 2014 року.
Звіт, підготовлений Міжнародним Партнерством за Права Людини разом з Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1988 від 09.04.2014 року, від 25.06.2015 року, 12.10.2016 року, Резолюція Європейського Парламенту про ситуацію в Україні 2965 від 15.01.2015 року, Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року містять посилання на збройну агресію Російської Федерації проти України на тимчасово окупованих територіях у Автономній Республіці Крим, Донецькій та Луганській областях.
Згідно частини 3 статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписам ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в періоди з 05.10.1999 по 22.09.2006 та з 08.05.2007 до 18.08.2016 був зареєстрований та постійно проживав на території Автономної Республіки Крим за адресою: АДРЕСА_1 . 18 серпня 2016 року ОСОБА_1 змінив зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 (а.с. 19-20 - копія паспорта). В той же час, зі слів заявника, він продовжував постійно проживати на території АР Крим.
Життя заявника тісно пов'язане з АР Крим. Діти заявника: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народилися на території АР Крим (а.с. 31, 32, 33, 34 - копії свідоцтв про народження). Батьки, дружина та діти проживають на території АР Крим (а.с. 25, 27,28 - копії паспортів, а.с. 26 - копія посвідчення, а.с. 29 - копія свідоцтва про шлюб).
На підставі рішення Донецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 08.12.2006 № 7 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та його взято на облік платника податків у ДПІ у місті Ялта АР Крим 05.09.2007 як адвокат Максімов Павло Олександрович, місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності: АДРЕСА_1 (а.с. 23 - копія свідоцтва, 24 - копія довідки).
Органами окупаційної влади щодо заявника були заведені кримінальні провадження, за результатами розгляду яких ОСОБА_1 було засуджено до позбавлення волі (а.с. 39, 40). Зі слів заявника, кримінальні справи щодо нього були сфабриковані та підставами для його кримінального переслідування на території тимчасово окупованої території АР Крим було те, що він мав проукраїнські погляди.
В грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою. За висновками проведеної МРТ було встановлено, що позивач отримав компресійні переломи тіла з ознаками набряку кісткового мозку Th1 1-L1, L-5 хребців (а.с. 39). Позивач стверджує, що отримав вказані переломи під час перебування в СІЗО.
Згідно із довідкою від 11.09.2023 № 3220-5002951576 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 21 - копія довідки).
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року у справі № 365/476/23 встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в червні 2021 з окупованої території Автономної Республіки Крим України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України (копія рішення - а.с. 41-43).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Так, ч. 5, 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 14.03.2018 у справі № 363/2981/16-ц, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
При цьому дії Російської Федерації на території Автономної Республіки Крим щодо тимчасової окупації грубо порушують принципи та норми міжнародного права, вчинені нею як державою-агресором та окупантом, що виключає застосування до неї судового імунітету та допускає можливість пред'явлення позову про відшкодування завданої особі внаслідок цього немайнової шкоди.
Згідно із ст. 28 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
14 листопада 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, відповідно до якої Асамблея визнала, що Російська Федерація має бути притягнута до відповідальності за будь-які порушення міжнародного права, міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини в Україні або проти неї. Крім того, Асамблея визнала необхідність створення міжнародного механізму відшкодування шкоди, збитків або шкоди, спричинених міжнародно-протиправними діями Російської Федерації.
Згідно з п. 1 «Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 22 липня 2022 року № 951, з наступними змінами і доповненнями) визначено що цей Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
В силу положень п. 9 Порядку з метою подання до Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створеного Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи про створення Розширеної часткової угоди стосовно реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, CM/Res(2023)3 від 12 травня 2023 р. (далі - Реєстр збитків), заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих починаючи з 24 лютого 2022 р. або пізніше на території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи її територіальні води, міжнародно-протиправними діями Російської Федерації в Україні або проти України (далі - заява), шкода та збитки класифікуються за категоріями, визначеними у пунктах 10-12 цього Порядку.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 10 Порядку суб'єктом подання заяви-фізична особа (категорія A) є, зокрема: шкода, спричинена примусовим переселенням з місця проживання, перебування у результаті або з метою уникнення негативних наслідків, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, що включає (підкатегорія A1): - вимушене переселення за межі України, - вимушений виїзд за межі України з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих територій, або внаслідок пошкодження чи знищення житла через бойові дії та наявність статусу тимчасового захисту або його еквівалент в іноземних державах (крім Російської Федерації та Республіки Білорусь) (A1.1); - вимушене внутрішнє переміщення, - вимушене переселення в межах України з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих територій, або внаслідок пошкодження чи знищення житла через бойові дії та перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб (A1.2).
Тобто, законодавець визначає окремий вид немайнової шкоди, пов'язаний з вимушеним переселенням за межі України та із вимушеним внутрішнім переміщенням в межах України, з територій, на яких ведуться (велися) бойові дій та тимчасово окупованих територій.
Встановлено, що позивач був вимушено переселений в червні 2021 з окупованої території Автономної Республіки Крим України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України та по цей час є вимушено внутрішньо переміщеною особою.
В ході судового розгляду справи встановлено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач ОСОБА_1 був позбавлений можливості вільно спілкуватись та бачитись із своєю родиною, користуватися власним житлом та майном. Позивач втратив зв'язок із своєю власністю та можливість її контролювати, налагоджений побут, сталі соціальні зв'язки, був вимушено переселений, а також змушений розпочинати життя та налагоджувати свій побут, соціальні зв'язки в новому місці, шукати роботу.
Отже, були істотно порушені права позивача, встановлені міжнародними договорами, ратифікованими Україною, Конституцією і законами України. Вказане спричинило і продовжує спричиняти йому сильні та глибокі душевні страждання.
Безумовно, ці обставини свідчать про заподіяну позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації моральну (немайнову) шкоду, а саме: глибоких душевних страждань у зв'язку з порушеним його цивільним правом на мирне безпечне життя, на вільне володіння своїм майном, що залишилося на тимчасово окупованій територій, на недоторканість житла, на повагу до особистого життя, на свободу вибору місця проживання та вільне пересування.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При вирішенні цієї справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема зазначене позивачем рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), у якому суд вказав, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності, через змушене переселення із північної території Кіпру, у зв'язку з окупацією цієї частини Кіпру турецькими Збройними Силами, та визнав право заявниці на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі наведені порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд враховує характер порушень прав та законних інтересів позивача ОСОБА_1 , характеру та глибини завданих йому моральних страждань.
Крім того, суд, безумовно, враховує практику Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди за вимогами позивачів по аналогічним спорам, а також звертає увагу, що відповідно до інформації, що була оприлюднена на офіційному сайті Міністерства цифрової трансформації України 22.06.2022, а саме, що «кожен громадянин, який постраждав від російської агресії, може отримати компенсацію від 5000 до 30000 євро. Для цього потрібно встигнути подати заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) протягом чотирьох місяців від моменту порушення своїх прав, проте не пізніше від 16 січня 2023 року».
Отже, вказаний позивачем розмір компенсації моральної шкоди 35000 євро, суд вважає повністю обґрунтованим, оскільки він визначений у максимальному розмірі та об'єктивно відповідає немайновим втратам позивача.
З урахуванням обсягу завданих душевних страждань, перенесеного стресу, побоювання за власну безпеку та безпеку своєї сім'ї, порушення нормальних та сталих життєвих зв'язків, позбавлення власного житла та речей, з урахуванням вимог розумності, визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є достатнім та справедливим.
Розглянувши матеріали цивільної справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши практику Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди за вимогами позивачів по аналогічним спорам, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі, тому з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 належить стягнути моральну шкоду у розмірі 35000 євро, що у перерахунку на українську гривню на дату звернення до суду з позовом є еквівалентом1393602,00 гривні за офіційним курсом Національного Банку України.
В частині розподілу судових витрат суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з держави Російська Федерація на користь держави Україна належить стягнути судовий збір в розмірі 14719,67 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 2, 23, 1167 ЦК України, ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 284, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди - задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російська Федерація (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , моральну шкоду по факту вимушеного переселення ОСОБА_1 з окупованої території Автономної Республіки Крим України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим України, в розмірі 35000,00 євро (тридцять п'ять тисяч євро), що на дату звернення до суду з позовом є еквівалентом1393602,00 (один мільйон триста дев'яносто три тисячі шістсот дві) гривні за офіційним курсом Національного Банку України.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна, в особі Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір в розмірі 14719 (чотирнадцять тисяч сімсот дев'ятнадцять) гривень 67 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте Згурівським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 29 листопада 2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, адреса місцезнаходження: проспект Повітрофлотський, будинок 27, м. Київ, 03049.
Головуючий суддя Р.В. Хижний