Справа № 161/15791/24
Провадження № 2/161/4293/24
(заочне)
28 листопада 2024 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Крупінської С.С.
секретаря Федорової В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення,обгрунтовуючи вимоги тим, що їй на підставі договору дарування від 24.10.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Четверговою А.Д., зареєстрованим за Р. № 1319 належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 . Однак, на даний час без будь-якої законної підстави відповідачка ОСОБА_2 , яка проживає по сусідству в квартирі АДРЕСА_2 за даною адресою без будь-якого дозволу самовільно занесла та розмістила в її квартирі особисті речі і використовує квартиру під складське приміщення для своїх предметів та речей. На її законні вимоги звільнити квартиру не реагує, що створює перешкоди для неї у розпорядженні нерухомим майном.
З огляду на наведене, позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належної їй на праві власності квартирою за адресою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири та стягнути судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом за відсутності осіб, які беруть участь у справі не здійснюється.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.10.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Четверговою А.Д., зареєстрованим за Р. № 1319 та витягом з Державного реєстру речових прав від 24.10.2023 року, належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 . (а.с.12-13,14).
З довідки Центру надання адміністративних послуг Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області № 1557 від 29.07.2024 року вбачається, що у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований (а.с.18).
Однак, відповідачка ОСОБА_2 , без будь-якого дозволу самовільно занесла та розмістила в квартирі позивачки свої особисті речі та використовує квартиру під складське приміщення для своїх предметів та речей.
12.06.2024 року позивачка звернулась до Відділення поліції № 3 (м.Луцька) Луцького РУП ГУНП у Волинській області із заявою про те, що відповідачка ОСОБА_3 самовільно заселилась у належну їй квартиру. В ході проведеної працівниками поліції перевірки опитати ОСОБА_3 з приводу даного питання не виявилось можливим, оскільки остання відмовилась надавати будь-які пояснення. На прохання залишити квартиру, остання у грубій формі відмовляється (а.с.19,20).
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями ч.1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Приписами ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.
Однак, як зазначено в ч.3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
За змістом статті 383 ЦК України, статті 150 ЖК Української PCP власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно з ст. 156 ЖК Української PCP члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім'ї.
Згідно ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Разом з тим, варто зазначити, що особа має право користуватися відповідним житлом лише за наявності у неї права приватної власності на таке житло, або за умови набуття статусу члена сім'ї власника відповідного будинку (квартири). Припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє і похідне право членів її сім'ї на користування цим будинком (квартирою).
Вказане вище твердження узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові по справі №199/3216/16-ц від 21.11.2018 року.
Таким чином, ОСОБА_2 , порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 як власника, та позбавляє її на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.
Цей факт разом з іншими зазначеними аргументами, свідчать про необхідність усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення відповідачки з належного позивачу житла, з метою захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 , та є належним способом захисту порушених прав.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що належні та допустимі докази правомірності розміщення особистих речей та використання квартири ОСОБА_1 під складське приміщення відповідачкою в матеріалах справи відсутні, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 41,47 Конституції України, ст. ст.. 319, 321, 379 ЦК України, ст. ст. 10-12, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з цієї квартири.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонний судом за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП - невідомо.
Повний текст рішення виготовлено 28.11.2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області С.С.Крупінська