20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 466/5673/21
провадження № 61-17734св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Брюховицька селищна рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Львівської міської ради та заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., від 06 листопада
2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Брюховицька селищна рада, про витребування майна.
2. Позовна заява мотивована тим, що Галицькою окружною прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття з комунальної власності Львівської міської ради земельної ділянки, площею 0,06 га, яка розташована на території смт Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика.
3. Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30 липня 1993 року «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв. м, яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 » дозволено мешканцям вулиць Кліматичної-Приколійової організувати дитячий майданчик на земельній ділянці,
площею 600 кв. м, яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами.
4. 27 жовтня 2017 року на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,06 га, у смт. Брюховичі виданого
05 лютого 1996 року ОСОБА_3 Брюховицькою селищною радою, внесено відомості про земельну ділянку, площею 0,06 га, до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 4610166300:12:001:0028.
5. 03 листопада 2017 року ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , який в свою чергу 16 листопада 2020 року відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_5 .
6. Водночас за відповіддю Брюховицької селищної ради № 652
від 04 червня 2020 року, рішення щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки на території смт Брюховичі не приймалось, державний акт у селищній раді відсутній.
7. Посилаючись на викладене, прокурор просив суд:
- витребувати з приватної власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:12:001:0028,
площею 0,06 га, яка розташована в смт Брюховичі;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Невойта П. С., від 05 квітня 2023 року позов задоволено.
Витребувано з приватної власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:12:001:0028,
площею 0,06 га, яка розташована в м. Львів - Брюховичі. Скасовано державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 24 531,10 грн сплаченого судового збору.
9. Суд першої інстанції вказав, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, рішення про її відчуження (приватизацію) не приймалось, а отже вона без законних підстав та волевиявлення власника вибула із власності територіальної громади.
10. Витребування майна суд вважав законним і таким, що відповідає легітимній меті та переслідує суспільний інтерес.
11. Також суд вказав, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави та не пропущений строк позовної давності з огляду на те, що про порушення прав держави прокурор дізнався у червні 2020 року, а позовом звернувся до суду у червні 2021 року.
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
12. Постановою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову прокурора відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
13. Апеляційний суд вказав, що прокурором та позивачем не обґрунтовано підстав для витребування у відповідачки спірної земельної ділянки. При реєстрації права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно та його подальшого відчуження існувало три рівні державних гарантій перед тим, як майно перейшло у власність ОСОБА_1 , тому вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на майно може бути припинене в зв'язку з бездіяльністю влади або осіб, яким державою делеговані відповідні повноваження в рамках чітко визначених процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
14. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
15. У касаційних скаргах Львівська міська рада та заступник керівника Львівської обласної прокуратури просять постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2023 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
16. 13 грудня 2023 року Львівська міська рада подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року.
17. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
18. 21 грудня 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури О. Таргоній подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року.
19. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури.
20. У лютому 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
22. Підставою касаційного оскарження судового рішення Львівська міська рада зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15, від 22 серпня 2018 року у справі
№ 925/1265/16, від 09 жовтня 2018 року у справі № 922/2621/17,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада
2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 21 серпня 2019 року у справі
№ 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 02 листопада 2021 року у справі
№ 925/1351/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,
від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 22 січня 2020 року
у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19,
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 14 вересня 2021 року
у справі № 359/5719/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18,
від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року
у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20,
від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 902/1722/14, від 04 червня 2019 року у справі № 5/112-Б-10, від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19,
від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19, у постановах Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня
2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі
№ 1522/25684/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскарженого судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. Стверджує, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (територіальної громади) всупереч його волі.
25. Зауважує, що в цій справі звернення прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради спрямоване на задоволення суспільної потреби, а саме відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок комунальної власності, яке проведене всупереч волі власника земельної ділянки та з грубим порушенням вимог чинного законодавства.
26. Вважає, що власник спірної земельної ділянки з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
27. Підставою касаційного оскарження судового рішення прокурор вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18,
від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 15 травня 2018 року
у справі № 372/2180/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року
у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17,
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 2-1332/2009, від 25 вересня 2018 року
у справі № 914/760/17, від 21 серпня 218 року у справі № 902/1722/14,
від 26 червня 2018 року у справі № 914/1953/17, від 12 квітня 2018 року
у справі № 910/16133/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 904/9655/16,
від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 27 березня 2018 року
у справі № 904/11088/16, від 27 березня 2018 року у справі № 904/11141/16,
у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі
№ 6-1цс15, від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, від 17 грудня
2014 року у справі № 6-140цс14, від 05 жовтня 2016 року у справі
№ 916/2129/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15,
від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада
2016 року у справі № 522/10652/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
29. Звертає увагу, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника на підставі підробленого державного акта та набута ОСОБА_3 без правових підстав.
30. Вважає, що витребування спірної земельної ділянки за обставин цієї справи буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника. При витребуванні майна у відповідача забезпечуватиметься пропорційність, співрозмірність між метою (втручання у право особи) та інтересами суспільства, як невід'ємною складовою та інструментом верховенства права.
31. Зауважує, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу
32. У лютому 2024 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду письмові пояснення, які по суті є відзивом на касаційну скаргу прокурора, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Колегією суддів не встановлено підстав для продовження Львівській міській раді строку на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. У провадженні ВП № 1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області перебуває кримінальне провадження № 12017140090005275 від 19 грудня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою статті 358, частиною третьою статті 190 КК України за фактом підробки невстановленими особами державного акту на право власності на землю від 05 лютого 1996 року серія та номер НОМЕР_1 , на підставі якого із комунальної власності Брюховицької селищної ради незаконно вибула земельна ділянка, площею 0,06 га, яка розташована на території
смт Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика.
34. Кримінальне провадження № 12020140090001768 щодо шахрайського заволодіння земельною ділянкою, площею 0,0600 га, яка розташована на території смт Брюховичі та була виділена під будівництво дитячого майданчика, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України було зареєстроване 18 червня
2020 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів, а кримінальне провадження № 42020141090000027 за фактом підробки державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 05 лютого 1996 року серія НОМЕР_2 - зареєстроване 19 червня
2020 року.
35. Постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2
від 06 жовтня 2020 року кримінальні провадження № 12020140090001768
від 18 червня 2020 року та № 42020141090000027 від 19 червня 2020 року об'єднані із кримінальним провадженням № 12017140090005275 від 19 грудня 2017 року.
36. В ході досудового розслідування кримінального провадження
№ 12017140090005275 від 19 грудня 2017 року встановлено, що рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30 липня 1993 року «Про організацію дитячого майданчика на земельній ділянці площею 600 кв. м, яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 », дозволено мешканцям вулиць Кліматичної-Приколійової організувати дитячий майданчик на земельній ділянці, площею 600 кв. м, яка прилягає до будинку АДРЕСА_1 за власні кошти та власними силами.
37. Згідно з даними, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 05 лютого 1996 року Брюховицькою селищною радою народних депутатів ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю II-ЛВ № 081659, який зареєстрований у книзі реєстрації державних актів за № 1173, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,06 га, у смт Брюховичі. Підставою видачі вказаного державного акта вказано рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525.
38. На підставі державного акта на право приватної власності на землю
II-ЛВ № 081659 від 05 лютого 1996 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 ,
27 жовтня 2017 року відділом Держгеокадастру у м. Львові внесено відомості про земельну ділянку, площею 0,06 га, до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 4610166300:12:001:0028.
39. 30 жовтня 2017 року державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610166300:12:001:0028, площею 0,06 га.
40. Згідно договору купівлі-продажу № 1315 від 03 листопада 2017 року ОСОБА_3 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 23182817.
41. На підставі договору купівлі-продажу № 1880 від 16 листопада
2020 року ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_6 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 39200104.
42. Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 від 26 січня 2021 року, ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_1 .
43. Актом обстеження земельної ділянки на
АДРЕСА_3 , складеного комісією у складі депутата по округу № 18, землевпорядника виконкому, архітектора, землевпорядника-обліковця, інспектора паспортного столу, встановлено, що на даний час на земельній ділянці, на якій планувалось влаштування дитячого майданчика, згідно з інформації Державного земельного кадастру сформовано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,06 га кадастровий номер 4610166300:12:001:0028, яка перебуває у приватній власності.
44. З листів відділу Держгеокадастру у м. Львові № 10-13-0.37-304/109-20 від 03 червня 2020 року та № 10-13-0.37-193/109-21 від 19 березня 2021 року вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія II-ЛВ № 081659 від 05 лютого 1996 року державної реєстрації не проходив. У книзі № 2 записів державних актів на право приватної власності на землю під номером запису 1173 від 05 лютого 1996 року зареєстрований державний акт на право приватної власності серія ЛВ № 7311021173 на ім'я ОСОБА_7 .
45. Згідно із земельно-кадастровими даними земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:12:001:0028 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться у приватній власності. За категорією земель належить до земель житлової та громадської забудови. До реєстрації кадастрового номера земельна ділянка належала до земель смт Брюховичі не наданих у власність або користування.
46. Із рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 525 та протоколу № 16 в встановлено, що відомості щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки у смт Брюховичі відсутні.
47. Згідно висновку експерта № 10/7/960 від 27 листопада 2020 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017140090005275, вбачається, що досліджуваний підпис
від імені особи ОСОБА_8 у документі - державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05 лютого 1996 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 - виконаний не ОСОБА_8 , а іншою особою; досліджуваний підпис від імені особи ОСОБА_9 у документі - державному акті серія та номер II-ЛВ № 081659 від 05 лютого 1996 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 - виконаний не
ОСОБА_9 , а іншою особою.
48. Згідно висновку експерта № 10/7/987 від 30 листопада 2020 року за результатами проведення експертизи документів у кримінальному провадженні № 12017140090005275, вбачається що відбиток гербової печатки «виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», що міститься в державному акті серія та номер II-ЛВ
№ 081659 від 05 лютого 1996 року, виданому на ім'я ОСОБА_3 - нанесений не гербовою печаткою «виконавчий комітет Брюховицької селищної ради народних депутатів Україна», вільні зразки відбитків якої надані для порівняльного дослідження.
49. Ухвалою Львівської міської ради від 29 грудня 2020 року № 6, Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов'язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади, зокрема Брюховицької селищної ради.
50. Ухвалою Львівської міської ради № 7 від 29 грудня 2020 Брюховицьку селищну раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
51. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
52. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
53. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
54. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
55. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
56. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем,
а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
57. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша
статті 330 ЦК України).
58. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна
(див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
59. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
60. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно
(див. рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
61. 11 січня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шмакова проти України» (заява № 70445/13).
Вказана справа стосувалась позбавлення заявниці права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності. Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка була частиною землі, наданої у постійне користування місцевому державному промисловому підприємству для будівництва школи та дитячого садка, і, таким чином, не могла бути передана іншим особам.
ЄСПЛ зазначив, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.
Крім того Суд повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).
Також Суд звернув увагу, що у цій справі заявниця добросовісно отримала земельну ділянку, не підозрюючи, що міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке виділення.
Встановивши порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, ЄСПЛ стягнув із держави Україна на користь ОСОБА_10 11 000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
62. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
63. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
64. У розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 придбала спірну земельну ділянку у 2020 році за відплатним договором (купівлі-продажу) у продавця ( ОСОБА_4 ), який до цього понад три роки був її власником і також придбав майно за договором купівлі продажу.
65. Жодних відомостей про те, що ОСОБА_1 причетна до неправомірних дій посадових осіб, пов'язаних із вибуттям земельної ділянки з комунальної власності, матеріали справи не містять.
66. Під час набуття спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 правомірно вважала, що ОСОБА_4 мав право розпоряджатися спірним майном, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. У Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності спірної земельної ділянки Брюховицькій селищній раді чи Львівській міській раді.
67. Тобто, ОСОБА_1 , набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не могла знати і передбачати, що це майно вибуло з власності Брюховицької селищної ради, правонаступником прав та обов'язків якої є Львівська міська рада, поза волею власника і щодо такого майна у подальшому існуватиме спір.
68. За твердженнями прокурора, витребування спірної ділянки становить суспільний інтерес, оскільки ця ділянка нібито, з урахуванням рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів № 237 від 30 липня 1993 року, потрібна для організації дитячого майданчика.
69. Проте матеріали справи не містять відомостей, що станом на момент набуття ОСОБА_1 у 2020 році права власності на земельну ділянку на ній був організований відповідний дитячий майданчик або що упродовж
17 років (із 1993 року) взагалі вчинялись будь-які реальні дії спрямовані на організацію дитячого майданчика на цій ділянці.
70. Водночас ОСОБА_1 як набувач спірної земельної ділянки в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак земельної ділянки не мала підстав вважати, що набуття цієї земельної ділянки є протиправним. Цільове призначення набутої земельної ділянки (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) відповідає категорії земель (землі житлової та громадської забудови).
71. Спірна земельна ділянка, площею 0,06 га, розташована в межах житлової та громадської забудови смт Брюховичі, не належить до земель лісогосподарського призначення, земель водного фонду чи особливо цінних земель.
72. За таких обставин апеляційний суд, проаналізувавши критерії правомірності втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_1 права власності на спірне майно за позовом прокурора в інтересах держави буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на відповідачку буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
73. У цьому випадку втручання у право ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення нерухомого майна для захисту інтересів територіальної громади, без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування
ОСОБА_1 , яка законно набула у власність майно, не переважають дотримання її прав власника.
74. Водночас прокурор не позбавлений можливості в межах ініційованого ним кримінального провадження № 12017140090005275 встановити осіб, винних у вибутті земельної ділянки із комунальної власності, та вимагати стягнення із них завданих територіальній громаді збитків.
75. Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні позову не суперечать висновками, викладеним у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які заявники посилаються у касаційних скаргах.
76. Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині недослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.
77. Незгода заявників із постановою апеляційного суду, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
78. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
79. Інші доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваної постанови не впливають та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
80. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
81. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
82. Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
83. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
84. Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
85. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги Львівської міської ради та заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович