27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 522/16797/14-ц
провадження № 61-12448св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач: ОСОБА_1 (правонаступник - ОСОБА_2 ),
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради,
третя особа: ОСОБА_4 ,
учасники справи за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору:
позивач: ОСОБА_4 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В. та касаційну скаргу ОСОБА_4 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року в складі судді Ільченко Н. А., ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, якому просила:
визнати незаконними та скасувати:
рішення виконкому Одеської міськради від 27 вересня 1997 року № 510 «Про результати інвентаризації пам'яток містобудування та архітектури в м. Одесі» в частині, що стосується реєстрації права власності на житловий будинок загальною площею 1 127 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , за Одеською міською радою;
рішення Одеської міської ради від 11 липня 2003 року № 1301-ХХІV «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, розташованих в Приморському районі м. Одеси, що підлягають відчуженню у 2003 році» в частині включення до переліку об'єктів, який є додатком до цього рішення, приміщення горища загальною площею 48,6 кв.м у будинку АДРЕСА_1 ;
рішення Одеської міської ради від 26 вересня 2003 року № 1677-ХХІV «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, що розташовані в Приморському районі м. Одеси, та підлягають відчуженню у 2003 році» в частині включення до переліку об'єктів, який є додатком до цього рішення, підвального приміщення площею 48,5 кв.м у будинку АДРЕСА_1 ;
рішення Одеської міської ради від 20 квітня 2004 року № 2389-ХХІV «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, розташованих в Приморському районі м. Одеси, що підлягають відчуженню у 2004 році» в частині включення до Переліку об'єктів, який є додатком до цього рішення, приміщення підвалу площею 13,4 кв.м та приміщення горища площею 49,5 кв.м у будинку АДРЕСА_1 ;
розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 07 червня 2007 року № 1617, від 15 червня 2004 року № 1779 та від 15 червня 2004 року № 1781;
визнати недійсними:
свідоцтва про право власності на нежиле приміщення горища № НОМЕР_1 площею 49,5 кв.м, на нежиле приміщення горища № НОМЕР_2 площею 48,5 кв.м та на нежиле підвальне приміщення № НОМЕР_3 площею 13,4 кв.м у будинку АДРЕСА_1 , видані виконкомом Одеської міськради 22 червня 2004 року;
договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища НОМЕР_6, укладений 22 березня 2004 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_5 , та договір дарування цього нежитлового приміщення, укладений 14 травня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;
договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища НОМЕР_7, укладений 30 вересня 2004 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_5 ;
договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення НОМЕР_8, укладений 22 березня 2004 року між Одеською міською радою та ОСОБА_6 ;
договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення НОМЕР_10, укладений 22 березня 2004 року між Одеською міською радою та ОСОБА_6 ;
договір купівлі-продажу нежитлового приміщення горища НОМЕР_9, укладений 30 вересня 2004 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_6 ;
договір купівлі-продажу нежилого підвального приміщення НОМЕР_11, укладений 30 вересня 2004 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ОСОБА_6 ;
а також скасувати записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та Одеської міською радою на зазначені нежитлові приміщення.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що на підставі договорів купівлі-продажу від 15 січня 2003 року та від 25 травня 2005 року їй на праві власності належать 497/1000 частин квартири АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 .
Відповідачі є власниками квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 в цьому будинку.
У 2005 році відповідачі провели незаконну реконструкцію своїх квартир, приєднали до них нежитлові приміщення підвалу та горища, внесли зміни в опорні конструкції і зовнішні стіни будинку, що негативно вплинуло на стан будинку.
Внаслідок такої реконструкції порушено її права на користування спільним сумісним майно, змінено фасад будинку, який побудований ще в ХІХ столітті та рішенням Одеської міської ради від 15 серпня 1985 року віднесений до культурної спадщини.
При цьому, оспорювані рішення та розпорядження органів місцевого самоврядування, на підставі яких до відповідачів перейшло право власності на приміщення підвалу та горища, є незаконними, оскільки жодних підстав для виникнення права власності на ці приміщення у територіальної громади міста Одеси не існувало.
У квітні 2016 року ОСОБА_4 подала до суду заяву про залучення її до участі в справі в якості третьої особи.
Разом з заявою пред'явила позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради, рішень Одеської міської ради і розпоряджень Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності та договору дарування і договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності.
Зазначала, що оспорювані рішення, розпорядження, свідоцтва, договори порушують її права, оскільки з 27 травня 2013 року на підставі договору дарування вона є власником 497/1000 частин квартири АДРЕСА_8 .
Позовні вимоги та підстави позову ОСОБА_4 аналогічні вимогам та підставам позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2016 року до участі в справі залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не надали суду доказів на підтвердження того, що спірні нежитлові приміщення підвалу та горища є допоміжними й не підлягають відчуженню.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в порядку процесуального правонаступництва залучено до участі в справі ОСОБА_2 в якості правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу свого порушеного права, посилалась на наявність в неї права власності на квартиру АДРЕСА_3 , проте 17 вересня 2014 року право власності на цю квартиру перейшло до ОСОБА_2 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_2 , як правонаступника позивача ОСОБА_1 , про відмову від позову. Прийнято відмову ОСОБА_2 від її позову. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопаді 2017 року у відповідній частині визнано нечинним. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач подала заяву про відмову від позову, підстав для відхилення її заяви та неприйняття відмови від позову не встановлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час прийняття оскаржуваних рішень органів місцевого самоврядування, видачі свідоцтв про право власності, укладення спірних договорів права ОСОБА_4 , як власника 497/1000 часток квартири АДРЕСА_8 , не порушувались, оскільки вона таке право набула за договором дарування лише 27 травня 2013 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У серпні 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року.
На обґрунтування своїх вимог зазначають, що ОСОБА_2 не подавала до суду апеляційної інстанції жодних заяв чи клопотань щодо правонаступництва та заміни позивача в справі. Доказів щодо її правонаступництва в матеріалах справи немає. Тому жодних підстав здійснювати заміну позивача в справі апеляційний суд не мав.
У жовтні 2023 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України),просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ні ОСОБА_1 , ні її незаконно залучений правонаступник ОСОБА_2 не зверталися з апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції, тому ОСОБА_2 не мала права відмовлятися від позову, а суд апеляційної інстанції приймати її відмову.
Вирішуючи спір по суті в частині її позову, суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення справи. Не врахував, що на підставі договору дарування частини квартири від 27 травня 2013 року до неї перейшли всі права, які належали ОСОБА_1 до укладення цього договору, у тому числі права на допоміжні приміщення будинку.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року. Вимоги та підстави цієї заяви аналогічні вимогам та підставам касаційної скарги ОСОБА_4 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Ухвалами Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року. Прийнято заяву ОСОБА_1 про приєднання до її касаційної скарги.
31 травня 2024 року справа № 522/16797/14-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції від 11 липня 2023 року без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Рішенням виконкому Одеської міської ради від 27 вересня 1997 року № 510 «Про результати інвентаризації пам'яток архітектури та містобудування в м. Одесі» за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішеннями Одеської міської ради № 1301-ХХІV від 11 липня 2003 року, № 1677-ХХІV від 26 вересня 2003 року та № 2389-ХХІV від 20 квітня 2004 року до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають відчуженню, включено приміщення горища загальною площею 48,6 кв.м, підвальне приміщення загальною площею 48,5 кв.м, приміщення підвалу загальною площею 13,4 кв.м та приміщення горища загальною площею 49,5 кв.м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 .
На підставі розпоряджень Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 1617 від 07 червня 2004 року, № 1779 від 15 червня 2004 року та № 1781 від 15 червня 2004 року виконкомом Одеської міської ради видано територіальній громаді Одеської міської ради в особі Одеської міської ради свідоцтва про право власності на нежилі приміщення в будинку АДРЕСА_1 , а саме: серії САА № 429984 на нежиле приміщення підвалу НОМЕР_11 загальною площею 13,4 кв.м, серії САА № 429998 на нежиле приміщення горища НОМЕР_9 загальною площею 48,5 кв.м, та серії САА № 429985 на нежиле приміщення горища НОМЕР_7 загальною площею 49,5 кв.м.
Згідно з договорами купівлі-продажу від 22 березня 2004 року Одеська міська рада відчужила нежитлове приміщення горища № НОМЕР_4 загальною площею 48,6 кв.м та нежитлове підвальне приміщення НОМЕР_8 загальною площею 48,5 кв.м на користь ОСОБА_6 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 березня 2004 року Одеська міська рада відчужила нежитлове приміщення горища № НОМЕР_5 площею 49,5 кв.м на користь ОСОБА_5 , яка на підставі договору дарування від 14 червня 2005 року відчужила його на користь ОСОБА_6 .
Згідно з договорами купівлі-продажу від 30 вересня 2004 року Одеська міська рада відчужила нежитлове приміщення горища № НОМЕР_2 загальною площею 48,5 кв.м та нежитлове підвальне приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 13,4 кв.м на користь ОСОБА_6 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 вересня 2004 року Одеська міська рада відчужила нежиле приміщення горища № НОМЕР_1 загальною площею 49,5 кв.м на користь ОСОБА_5 .
Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2014 року, у справі № 2-а-397/11 визнано недійсними розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 1745 від 28 серпня 2003 року, № 2761 від 06 листопада 2003 року, № 1815 від 16 червня 2004 року та № 1816 від 16 червня 2004 року щодо відчуження на користь ОСОБА_6 нежилих приміщень: горища площею 48,6 кв.м, підвалу площею 48,5 кв.м, підвалу площею 13,4 кв.м, горища площею 48,5 кв.м, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 15 січня 2003 року ОСОБА_1 належали на праві власності 497/1000 частин квартири АДРЕСА_8 , які відповідно до договору дарування від 27 травня 2013 року перейшли у власність ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Спадкоємцем після її смерті, який прийняв спадщину, є відповідач ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо ухвал Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року (про заміну сторони в справі) та від 05 вересня 2023 року (про закриття провадження в справі в частині позову ОСОБА_1 )
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до матеріалів справи, апеляційне провадження у справі було відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду першої інстанції, у якій вона просила скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її (третьої особи з самостійними вимогами) позову.
ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не зверталася, як і не уповноважувала ОСОБА_4 на подання від її імені апеляційної скарги, тому рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 не могло бути предметом апеляційного перегляду.
З огляду на це, враховуючи межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції не мав повноважень вирішувати питання про заміну позивача ОСОБА_1 у справі та відповідно закриття провадження у справі в частині її позову, тому оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.
Щодо постанови Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_8 та має право на володіння та користування спільного майна цього будинку (у тому числі спірних допоміжних приміщень). Однак внаслідок прийняття органами місцевого самоврядування оскаржуваних актів це її право порушене.
За змістом статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору дарування від 27 травня 2013 року ОСОБА_4 є співвласником квартири у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , а отже має всі права співвласника спільного майна цього будинку.
Та обставина, що ОСОБА_4 набула право власності на частку в квартирі після прийняття оскаржуваних рішень, розпоряджень органів місцевого самоврядування щодо відчуження спірних приміщень не є підставою вважати, що ці акти не впливають на її права, оскільки у зв'язку з набуттям права власності на майно до ОСОБА_4 перейшли всі права, які належали попередньому власнику цього майна.
Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що в спірних правовідносинах ОСОБА_4 діє як правонаступник попереднього власника майна, у зв'язку з чим передчасно відмовив у її позові з підстав відсутності порушеного права.
Зважаючи на те, що апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не перевірив обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 , а Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищевикладене й ухвалити судове рішення відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвали Одеського апеляційного суду від 11 липня 2023 року (про заміну сторони в справі) та від 05 вересня 2023 року (про закриття провадження в справі в частині позову ОСОБА_1 ) скасувати.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов