20 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 179/986/23
Провадження № 61-10086св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко Альони Леонідівни на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року в складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Деркач Н. М., Свистунової О. В.
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні та
Короткий зміст заяви
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій зазначив, що він проживав разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з дня свого народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 .
26 березня 2022 року ОСОБА_2 був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у зв'язку з повномасштабною збройною агресією рф проти України та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув під час виконання своїх військових обов'язків. 06 лютого 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_5 вручено сповіщення сім'ї про загибель ОСОБА_2 .
Під час звернення до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо отримання одноразової допомоги працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 було повідомлено, що документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги прийняти не можуть, оскільки заявникові виповнилось 23 роки, тому в розумінні статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) заявник не є членом сім'ї загиблого ОСОБА_2 , що не дає йому можливості скористатися правом на отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька.
Усна відмова у прийнятті документів для призначення одноразової допомоги стала підставою та необхідністю додаткового доведення факту проживання однією сім'єю та перебування на його утриманні, а саме проживання разом з батьком та ведення спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Заявник зазначив, що він є єдиною особою, яка входить до кола осіб, що мають право на отримання такої допомоги, оскільки батьки ОСОБА_2 на час його загибелі померли, а з дружиною він був розлучений на підставі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2022 року.
Встановлення юридичного факту проживання з батьком однією сім'єю та перебування на його утриманні необхідно заявнику для подальшої реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
За час проживання однією сім'єю як батька та сина заявник та ОСОБА_2 вели спільне господарство, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, купували меблі та предмети і домашнього побуту. З дитинства і до часу загибелі батька заявник мав з ним постійно тісні відносини як син та батько. Зокрема, вони спілкувались особисто і телефоном, проводили разом вільний час, мали теплі, довірливі відносини. Батько утримував заявника - постійно пересилав грошові кошти, зокрема, сплачував лікування, оскільки заявник не навчається та не працює за станом здоров'я.
Звернув увагу, що 27 липня 2022 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів усе своє майно синові ОСОБА_1 . Після загибелі батька, заявник їздив до м. Дніпра та забирав труну з його тілом додому в с. Кременівку Новомосковського району Дніпропетровської області, займався організацією поховання за власні кошти.
Просив встановити факт, що ОСОБА_1 належить до членів сім'ї свого батька - ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Бахмуті Донецької області, встановити факт, що він перебував на утриманні свого батька - ОСОБА_2 , зокрема, на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10 травня 2024 року рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області в задоволенні заяви відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що заявник посилався на те, що вінзвертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою отримання одноразової допомоги, однак йому було повідомлено, що документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги прийняти не можуть, однак на підтвердження вказаних обставин не надано відповідні докази, зокрема рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги або про повернення документів на доопрацювання.
Отже, заявником не підтверджено, що факт, який просить встановити заявник, безпосередньо породжує юридичні наслідки щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із чим вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
09 липня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко А. Л. задоволено частково. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Роз'яснено ОСОБА_1 його право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_5 , Міністерство оборони України заперечували проти встановлення вказаного факту.
Тобто встановлення вказаного факту не носить безспірний характер, оскільки його встановлення може вплинути на права та обов'язки заінтересованих осіб.
Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єременко А. Л.через систему «Електронній суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 рокускасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 28 вересня 2022 року в справі № 367/4516/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Вважав висновок суду першої інстанції, зокрема про необхідність надання суду рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги або про повернення документів на доопрацювання для отримання виплат, передбачених Постановою № 168, необґрунтованим, оскільки в справі заявник не посилався на прийняття в позасудовому порядку жодних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а звернувся до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України.
Апеляційний суд зробив помилкове припущення про наявність спору про право. Заявник не звертався до Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги, яке, відповідно, не відмовляло у виплаті такої допомоги.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
13 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її ізМагдалинівського районного суду Дніпропетровської області.
У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
05 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є батьком заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 9).
11 травня 2022 року згідно з наказом № 116 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 був мобілізований у зв'язку повномасштабною збройною агресією рф проти України та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 (а. с. 10).
27 липня 2022 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповідав все своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалось синові - ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Солодовник В. В., зареєстрований в реєстрі №294 (а. с.2 6).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, причина смерті - вогнепальна травма нижніх кінцівок внаслідок військових дій (а. с. 12).
06 лютого 2023 року сповіщенням сім'ї № 30, виданим ІНФОРМАЦІЯ_5 , повідомлено ОСОБА_1 про загибель 26 січня 2023 року його батька, старшого солдата ОСОБА_2 , 1976 року народження, в м. Бахмуті Донецької області під час виконання військового обов'язку (а. с. 13).
Із витягу з наказу № 296 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 травня 2023 року вбачається, що старший солдат за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , колишній старший стрілець 3 стрілецького відділення 1 Стрілецького взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок отримання вогневого поранення, несумісного з життям під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з боку рф, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26 січня 2023 року (а. с. 11).
Звернувшись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні, ОСОБА_1 вказував, що він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 з питання отримання одноразової допомоги, однак йому було повідомлено, що документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги прийняти від нього не можуть.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції підлягає закриттю, касаційна скарга на постанову апеляційного суду підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Тлумачення частини першої статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга може бути подана за умови апеляційного перегляду справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні по суті не переглядав, а залишив позов без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, вважаючи, що з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулюваний правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження в справі належить закрити.
Отже, касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко А. Л. на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року належить закрити.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява №48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Суд апеляційної інстанції залишив позов ОСОБА_1 без розгляду з підставіснування у правовідносинах спору про цивільне право.
З висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23(провадження № 61-1723св24), від 24 квітня 2024 року в справі № 694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі № 214/4921/23 (провадження № 61-15863св23) та інших.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні батька до смерті останнього, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовило йому в прийнятті документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що заперечення ІНФОРМАЦІЯ_6 , що заявник має право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки заявлений ним факт не підтверджено належними доказами, є помилковим, оскільки самі собою такі заперечення не свідчать про існування спору про право.
Суд не врахував, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні батька до смерті останнього необхідно заявнику для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченоїПостановою № 168, і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, він звернувся до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подав відповідні докази.
У пункті 2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на смерті ОСОБА_2 ) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Відповідно до вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
У пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі постанова апеляційного скасовується з передачею справи для продовження розгляду, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко Альони Леонідівни на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2024 року закрити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єременко Альони Леонідівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська