29 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 500/685/24 пров. № А/857/11472/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Ніколіна В. В., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №500/685/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу-недоїмки та рішень про застосування штрафних санкцій,
суддя в 1-й інстанції - Осташ А. В.,
дата ухвалення рішення - 04 квітня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 08 квітня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2024 року №00002822405 про суму штрафу у розмірі 340,00 грн; скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2024 року №00002822405 про суму штрафу у розмірі 340,00 грн; визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Тернопільській області щодо прийняття вимоги про сплату боргу-недоїмки від 10 січня 2024 року №Ф-0002802405 у розмірі 2816,00 грн; скасувати вимогу про сплату боргу-недоїмки від 10 січня 2024 року № Ф-0002802405 у розмірі 2816,00 грн; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10 січня 2024 року №0002812405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 1408,00 грн; визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності за порушення пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 10 січня 2024 року №0002792405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 340,00 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10 січня 2024 року №00002822405. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління ДПС у Тернопільській області від 10 січня 2024 року №0002812405. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу-недоїмки від 10 січня 2024 року №Ф-0002802405. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним у відзиві на позов. Зокрема, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що ФОП ОСОБА_2 перебував на загальній системі оподаткування, з 07 жовтня 2016 року зареєстрований платником ЄСВ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , категорія страхувальника 244. І тому за період з 07 жовтня 2016 року по 25 квітня 2017 року є платником єдиного внеску і зобов'язаний подавати звітність за 2016 та 2017 роки та здійснювати нарахування ЄСВ на суму доходу (прибутку), отриманого від його діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не могла бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі, якщо не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, зобов'язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску за 2017 рік. Таким чином, враховуючи вказані зміни платник єдиного внеску зобов'язаний був визначити базу нарахування ЄСВ за 2017 рік не менше мінімальної величини. При цьому факт неотримання доходу не впливає на мінімальну величину ЄСВ, що підлягає нарахуванню та сплаті. Крім того, позивач мав подати звіти за 2016 рік та 2017 рік та самостійно нарахувати єдиний соціальний внесок за період здійснення підприємницької діяльності за 2017 рік. Оскільки платником не виконувалось жодних дій передбачених чинним законодавством, в тому числі подання звітності та нарахування ЄСВ самостійно, то Головним управлінням ДПС у Тернопільській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі інформаційної системи було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки). З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску ним, як ФОП. Крім того, у нього не виник об'єкт оподаткування зі сплати ЄСВ у спірний період, і він не був платником такого податку (відсутній обов'язок), у нього відсутній обов'язок з подання декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік, а тому податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2024 року №00002822405 підлягає скасуванню. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог - без змін. Разом з тим, покликається на п.24 розділу 10 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, згідно з яким контролюючий орган здійснює списання без подання заяви платником податків податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій і пені) платника податків, сукупний розмір якого за усіма податками і зборами не перевищує 3060 грн (включно), що за даними інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обліковувався станом на 1 листопада 2020 року та залишився несплаченим/непогашеним станом на дату списання такого боргу». Оскільки сукупний розмір його податкового боргу становить за даними відповідача 2816,00 грн і такий мав би обліковуватись станом на 1 листопада 2020 року, то він повинен був бути списаним, враховуючи наведену вище норму. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та в цій частині прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07 жовтня 2016 року по 25 квітня 2017 року був зареєстрованим як фізична особа-підприємець та припинив таку діяльність 25 квітня 2017 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Також, у вказаний період позивач перебував у трудових відносинах з роботодавцем - Дочірнім підприємством “Укравтогаз» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» та платником єдиного соціального внеску за позивача за спірний період з 07 жовтня 2016 року по 17 квітня 2017 року був роботодавець за основним місцем роботи, про що відповідно подавалась звітність роботодавцем.
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо достовірності, своєчасності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2017 року по 25 квітня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 07 жовтня 2016 року по 25 квітня 2017 року, про що складено Акт від 18 грудня 2023 року №11098/19-00-24-05/ НОМЕР_2 .
За результатами проведеної перевірки встановлено порушення платником податку - фізичною особою ОСОБА_1 :
- п.п. 177.11 ст.177 ПК України - неподання декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік;
- пункт 1 ч.2 ст.6, пункти 2, пункти 2 частини1 статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого донараховано 2 816 грн єдиного внеску;
- пункт 4 ч.2 ст.6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не подано звіти про суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік по строку подання 09 лютого 2017 року та за 2017 рік по строку подання 25 травня 2017 року.
На підставі Акта перевірки податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2816,00 грн, прийнято податкове повідомлення-рішення, в якому визначено штрафну санкцію за неподання позивачем податкової декларації про майновий стан та доходи за період 2017 року, у розмірі 340,00 грн, а також рішення від 10 січня 2024 року №0002812405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 1408,00 грн та рішення від 10 січня 2024 року №0002792405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 340,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за 2017 року за позивача страхувальник ДП «Укравтогаз» на суму нарахованої як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ, а тому оскаржувана податкова вимога від 10 січня 2024 року №Ф-0002802405 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2816,00 грн та, як наслідок рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2024 року №0002812405 є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, так як у позивача не виник об'єкт оподаткування зі сплати ЄСВ у спірний період і він не був платником такого податку, у нього відсутній обов'язок з подання декларації про майновий стан та доходи, а тому податкове повідомлення рішення про нарахування штрафу за неподання такої звітності є неправомірним та підлягає скасуванню. Разом з тим, у ФОП ОСОБА_2 після припинення підприємницької діяльності виник обов'язок подати звіти за 2016 та 2017 роки за період здійснення підприємницької діяльності у 2017 році в незалежності від того, чи були у нього зобов'язання зі сплати зборів, а також у незалежності від того, чи був отриманий ним дохід у вказаному періоді, а тому підстави для скасування рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 340,00 грн від 10 січня 2024 року №0002792405 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності за порушення пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відсутні.
Колегія суддів зазначає, що відповідач оскаржує рішення в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ст.14 ПК України містить визначення, зокрема: працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності; незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, ч.1 ст.1 Закону України №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2); недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Згідно з п.1, п.5 ч.1 ст.4 Закону України №2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Крім того, відповідно до приписів ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша); обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга); платники єдиного внеску, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (частина восьма).
Ч.5 ст.8 Закону №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з абз.1 п.1 та абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема, у частину першу статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова "має право самостійно" замінено словом “зобов'язаний».
За приписами п.3 ч.1 ст.14 Закону України №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі- Інструкція №449).
Згідно з пп.6,8 п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Зі змісту п.4 розділу VI Інструкції №449 вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у періоді, охопленому предметом цього спору, позивач не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від неї доходу, оскільки доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо достовірності, своєчасності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2017 року по 25 квітня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 07 жовтня 2016 року по 25 квітня 2017 року, про що складено Акт від 18 грудня 2023 року №11098/19-00-24-05/ НОМЕР_2 .
За результатами проведеної перевірки встановлено порушення платником податку - фізичною особою ОСОБА_1 : п.п.177.11 ст.177 ПК України - неподання декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік; пункт 1. ч.2 ст.6, пункти 2, пункти 2 частини1 статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого донараховано 2816 грн єдиного внеску; пункт 4 ч.2 ст.6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не подано звіти про суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік по строку подання 09 лютого 2017 року та за 2017 рік по строку подання 25 травня 2017 року.
На підставі Акта перевірки податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 2816,00 грн, прийнято податкове повідомлення-рішення, в якому визначено штрафну санкцію за неподання Позивачем податкової декларації про майновий стан та доходи за період 2017 року, у розмірі 340,00 грн, а також рішення від 10 січня 2024 року №0002812405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 1408,00 грн та рішення від 10 січня 2024 року №0002792405 щодо застосування штрафних санкцій на суму 340,00 грн.
Разом з тим, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) у 2016 - 2017 роках ДП «Укравтогаз», як страхувальник, на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача, тобто у вищевказаний період позивач жодної господарської діяльності як підприємець не здійснював, оскільки перебував у трудових відносинах.
Крім того, ДП «Укравтогаз», як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
За змістом абз.2 п.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. При цьому зазначені роботодавці під час кожної виплати заробітної плати, на її суму нараховують єдиний внесок. Обов'язок таких роботодавців одночасно з видачею заробітної плати сплатити нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Враховуючи ту обставину, що єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірний період за позивача як найманого працівника сплатив його роботодавець, як страхувальник, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправне повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачу як самозайнятій особі.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм Закону №2464-VІ, відповідно до яких одночасна сплата єдиного соціального внеску безпосередньо особою (як такою, що провадить незалежну професійну діяльність) та її роботодавцем як страхувальником спричинить подвійну сплату цього внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, оскільки контролюючим органом протиправно нараховано недоїмку по ЄСВ, відтак, як наслідок, рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2024 року №0002812405 є протиправним та підлягає скасуванню.
Даючи правову оцінку правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2024 року №00002822405, колегія суддів зазначає наступне.
Пункт 177.11 ст.177 ПК України передбачає, що фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений пп.49.18.5 п.49.18 ст.49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого на доходи від підприємницької діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону.
Відповідно до п.120.1 ст.120 ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено ПК України , - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 грн, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Таким чином, за неподання або несвоєчасне подання Декларації, незалежно від кількості неподаних або несвоєчасно поданих відповідних типів додатків до неї, в яких визначаються податкові зобов'язання за відповідними видами об'єктів оподаткування, застосовується штраф у розмірі 340 гривень.
Як зазначено вище, актом перевірки №11098/19-00-24-05/2490919559 від 18 грудня 2023 року встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи, а тому на підставі пп.54.3.1 п.54.3 ст. 54 і абз.1,2 п.120.1 ст.120 ПК України застосовано штрафні санкції у сумі 340 грн.
Згідно з ч.6 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірний період позивач не отримував доходів від підприємницької діяльності, тому у нього був відсутній об'єкт оподаткування, а відтак у нього не було обов'язку з подання декларації про майновий стан та доходи, що свідчить про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування штрафу за неподання такої звітності.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за 2017 року за позивача страхувальник ДП «Укравтогаз» на суму нарахованої як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ, а тому оскаржувана податкова вимога від 10 січня 2024 року №Ф-0002802405 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2816,00 грн та, як наслідок, рішення про застосування штрафних санкцій від 10 січня 2024 року №0002812405 є протиправною та підлягає скасуванню. Крім того, так як у позивача не виник об'єкт оподаткування зі сплати ЄСВ у спірний період, і він не був платником такого податку, у нього відсутній обов'язок з подання декларації про майновий стан та доходи, а тому податкове повідомлення рішення про нарахування штрафу за неподання такої звітності є неправомірним та підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Щодо підставності відмовлених позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №500/685/24 у частині відмовлених позовних вимог не оскаржується позивачем в апеляційному порядку, тому надавати оцінку мотивам відмови у частині позовних вимог, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає недоцільним, оскільки справа переглядається у межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі №500/685/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.