28 листопада 2024 року справа №200/4081/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначаєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 200/4081/24 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання провести ідентифікацію отримувача пенсії,-
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач).
Позивач просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо непроведення ідентифікації отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області провести ідентифікацію отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку відповідно до поданої заяви за допомогою месенджеру Telegram за номером телефону НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за вислугою років відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання вимог чинного законодавства 30.01.2024 року, позивач засобами порталу Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) належним чином заповнив та подав заяву на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв'язку. Проте було отримано відмову через те, що його «не ідентифіковано як отримувача пенсії»
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки вона порушує його конституційні права, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 200/4081/24 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо непроведення ідентифікації отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку. Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області провести ідентифікацію отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку відповідно до поданої заяви за допомогою месенджеру Telegram за номером телефону НОМЕР_1 .
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що починаючи з 01.02.2024 виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично припинено у зв'язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена). Таким чином, управління діяло на підставі та в межах наданих повноважень, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .
Адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк до с. Злотоустівка, Волноваський район Донецької області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.11.2014 року № 1438-003495. Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугою років, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пенсію позивач фізично отримував по лютий 2022 року включно у ТВБВ філії № 10004/0312 ДОУ АТ Ощадбанк м. Волноваха.
30 січня 2024 року засобами порталу Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) ОСОБА_1 подав заяву на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв'язку. Проте позивачем було отримано відмову через те, що його не ідентифіковано як отримувача пенсії.
25 березня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із письмовою заявою, в якій просив вирішити проблему ідентифікації, як одержувача пенсії та провести за допомогою відеоконференції ідентифікацію позивача у встановленому законодавством порядку відповідно до поданої заяви через месенджер “телеграм».
Листом від 19.04.2024 року № 9862-7278/Ч-02/8-0500/24, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь ОСОБА_1 , в якій зазначило, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснює прийом кореспонденції за адресою: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 106.
Крім цього, позвиачу було роз'яснено про те, що цю заяву також можна подати через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. До неї необхідно додати якісну скановану копію документу про посвідчення факту, що особа є живою, з використанням електронного цифрового підпису.
Отже, пенсійний фонд повідомив ОСОБА_1 , що йому необхідно пройти фізичну ідентифікацію у будь - який зазначений спосіб.
Також позивача повідомили про те, що шо за результатами перевірки ІКІС ПФУ: Підсистеми “Звернення», інформація стосовно звернення ОСОБА_1 до структурного підрозділу Пенсійного фонду України, з заявою щодо проходження ідентифікації, відсутня.
28 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до Пенсійного фонду України скаргу на дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просив вжити дієвих заходів щодо його реєстрації на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв'язку відповідно до поданої заяви.
Пенсійний фонду України листом від 29 травня 2024 року № 21684-24348/Ч-03/8-2800/24 надав відповідь позивачу на його скаргу, в якій зазначив, що способами фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб, які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства “Державний ощадний банк України», є: 1) особисте звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України; 2) авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис» (“Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (покрокова інструкція щодо авторизації на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України через ідентифікацію за “ДіяПідписом»: https://www.pfu.gov.ua/2161254-yak-identyfikuvatysyaza-dopomogoyu-diya-pidpysu); 3) ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв'язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг (через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України https://portal.pfu.gov.ua - кнопка “Заява на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв'язку» або за телефоном 0 800 503 753); 4) ідентифікація одержувачів пенсій в установах акціонерного товариства “Державний ощадний банк України»; 5) посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що фізична особа є живою, шляхом видачі відповідного документа. Документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою, разом із письмовою заявою особи про продовження виплати пенсії, складеною в довільній формі, надсилається рекомендованими поштовими відправленнями або поштовими відправленнями з оголошеною цінністю територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем її перебування на обліку. Заява про продовження виплати пенсії разом із сканованою копією документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, яка відповідає оригіналу документа та придатна для сприйняття її змісту (повинна містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), може бути подана через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису; 6) одержання Пенсійним фондом України інформації про зміну місця проживання внутрішньо переміщеної особи протягом останніх шести місяців шляхом інформаційного обміну між Пенсійним фондом України та державним підприємством “Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики».
Також позивачу було роз'яснено про те, що виплату пенсії йому буде відновлено після проведення фізичної ідентифікації, у будь-який із перелічених способів.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно непроведення ідентифікації отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Позивачу відповідно до спеціального Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 2001 року була призначена пенсія за вислугою років.
Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 4 ст. 4 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Відповідно до змін, що набули чинності 29.12.2023 року абзац 5 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» був викладений у новій редакції та визначає: Фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства “Державний ощадний банк України», проводиться акціонерним товариством “Державний ощадний банк України» кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31 березня 2024 року.
В абзаці 6 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначено, що способами фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб, які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства “Державний ощадний банк України», є, зокрема, ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв'язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі “Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).
В той же, час, Постановою Уряду від 08.08.2023 року № 837 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року у № 1596 і від 05.11.2014 року № 637» передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ “Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду.
Крім того, обов'язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ “Ощадбанк» було визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
До кінця березня 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 року та отримують виплати через АТ “Ощадбанк». Отже, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не пройшов фізичну ідентифікацію виплату пенсію з 01.04.2024 припинено.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014 року, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Рішенням ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що “підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат».
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: “Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Така ж позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 12.05.2015 року у справі № 21-180а15 та постанові Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду від 06.02.2018 року справа № 263/7763/17, провадження № К/9901/202/17.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами пункту 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136.
При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (частина третя статті 16 Закону № 324-IX).
Таким чином, наведена норма статті 16 Закону № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058-IV.
Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058-IV у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 квітня 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 року № 1384, у зв'язку з відсутністю інформації про ідентифікацію.
Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстав для припинення її виплати немає.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, враховуючи той факт, що позивачем було обрано один з перелічених в абзаці 6 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» способів ідентифікації отримувача пенсії, який йому доступний наразі, вчинив усі можливі дії щодо подання Відповідачу заяви про проведення ідентифікації обраним способом, але через недоліки роботи органів ПФУ така заява не була розглянута належним чином, ідентифікація не була проведена, що потягло призупинення виплати пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області провести ідентифікацію отримувача пенсії ОСОБА_1 за допомогою відеоконференцзв'язку, відповідно до поданої заяви за допомогою месенджеру Telegram за номером телефону НОМЕР_1 .
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 200/4081/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі № 200/4081/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв