справа № 362/3202/23 Головуючий у суді І інстанції: Ковбель М.М.
провадження №22-ц/824/13891/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
26 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2024 року у справі за первісним позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів,
У травні 2023 року АТ "Сенс банк" звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19.12.2019 року ОСОБА_2 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501218641, відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертали кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, шо передбачені Кредитним договором. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав внаслідок чого станом на 22.01.2023 року заборгованість за Кредитним договором становить 32081,51 гривень.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ "Сенс Банк".
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з зустрічною позовною заявою до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про захист прав споживачів.
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обгрунтовує тим, що умова договору, яка зобов'язує позичальника нести витрати за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1,80 % від суми кредиту суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними положення Кредитного договору № 501218641 від 19.12.2019 року укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Сенс щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1,80% від суми Кредиту. Крім того, ОСОБА_2 просив зобов'язати Акціонерне товариство "Сенс Банк" здійснити перерахунок платежів них ОСОБА_2 за Кредитним договором № 501218641 від 1119 року за розрахунково-касове обслуговування кредиту в загальному розмірі 23253,10 грн та зарахувати вказані платежі - в рахунок погашення основного боргу по Кредитного договору № 501218641 від 19.12.2019 року.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2024 року первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість за кредитним договором 501218641 від 19.12.2019 року у розмірі 32081,51 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" судові витрати в розмірі 2684,00 гривень.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повінстю, а зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживачів задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що посилався на ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» та вважала, що обслуговування кредиту є супутною послугою, тому умова договору, яка зобов'язує позичальника нести витрати за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів».
Вказувала, що позивачем було включено в кредитний договір плату за розрахунково-касове обслуговування, вказані кошти списувались з рахунку клієнта, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Тому апелянт вважає, що оскільки відповідачем списано з рахунку позивача за розрахунково-касове обслуговування грошові кошти в розмірі 23253,10 грн, то на підставі ст. 216 ЦК України вказані кошти підлягають перерахунку та зарахуванню в рахунок погашення основного боргу за кредитним договором № 501218641 від 19.12.2019 року.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги представник апелянта посилалась на те, що умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
Тому вважає, що позивач передчасно звернувся до суду з позовною заявою, оскільки згідно з поданими документами досудова вимога про погашення заборгованості була направлена позичальнику 20.04.2023 року, а отримана ним 10.05.2023 року, що підтверджується витягом з офіційного сайту «Укрпошти». Разом з тим з позовом до суду банк звернувся 31.05.2023 року, тобто банк звернувся з позовом до суду через 19 днів після направлення досудової вимоги. Тобто банком було порушено порядок дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що звертаючись з позовом АТ «Сенс Банк» надав суду копію оферти на укладення договору про надання кредиту № 501218641, обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Згідно вказаної оферти, підставою для укладення угоди є Договір про банківське обслуговування позичальників в АТ «Альфа Банк». Крім цього, в оферті зазначено, що Тарифи є невід'ємною частиною Договору. Проте зазначених Тарифів до матеріалів справи не було долучено.
Крім цього, не було долучено і Договір про банківське обслуговування позичальників АТ «Альфа Банк». У зв'язку з відсутністю на зазначеному документі підпису позичальника, на переконання представника апелянта, з вказаною публічною пропозицією відповідач не був ознайомлений.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги АТ «Сенс Банк», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що заборгованість у розмірі 32081,51 грн на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» відповідачем не відшкодована і підлягає стягненню із ОСОБА_2 , оскільки ухилення від виконання своїх зобов'язань і не погашення заборгованості за Договором є порушенням законних прав та інтересів Акціонерного товариства «Сенс Банк».
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позивачем за зустрічним позовом не доведено факт порушення прав ОСОБА_2 , та останній засвідчив у письмовій формі ознайомлення з всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, із нормами ЗУ «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ; з інформацією, зазначеною в ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; інформацію про порядок звернення з питань виконання умов договору, а також інформацію щодо права звернення до НБУ з питань захисту прав споживачів.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 19.12.2019 року ОСОБА_2 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501218641, відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертали кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, шо передбачені Кредитним договором.
Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Відповідно до п. 1 кредитного договору №501218641 було передбачено сплату відповідачем на користь АТ «Альфа-Банк» комісійної винагороди за послуги з розрахунково-касового обслуговування, а саме: за надання кредиту 0,00% від суми кредиту, зазначеної в кредитному договорі; за обслуговування (управління) кредиту 1,80% від суми кредиту. При цьому обумовлено сплату комісійної винагороди за діючими тарифами банку.
Відповідач за первісним позовом не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 22.01.2023 року за відповідачем наявна заборгованість в розмірі 32081,51 гривень, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 18346,04 гривень, заборгованість за відсотками - 3897,82 гривень, заборгованість по комісії - 9837,85 гривень.
Згідно виписки за кредитним договором № 501218641 від 19.12.2019 року ОСОБА_2 за період з 19 січня 2020 року по 19 лютого 2022 року було сплачено кошти за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 23 253,10 грн (а.с. 54).
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Оскільки позичальник не виконав умови кредитного договору в повному обсязі, він має сплатити на корить кредитора заборгованість у відповідному розмірі.
Разом з тим, позичальник звернувся з зустрічним позовом та просив визнати недійсним положення кредитного договору про стягнення комісії за розрахунково-касове обслуговування щомісячно в розмірі 1,80% від суми кредиту.
10 червня 2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_2 та за які Банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним положення кредитного договору № 501218641 від 19.12.2019 року щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту у розмірі 1,80% від суми кредиту.
Отже, зустрічна позовна вимога про визнання недійсним положення кредитного договору № 501218641 від 19.12.2019 року щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту у розмірі 1,80% від суми кредиту є обгрунтованою вимогою позивача про наявність заборгованості у відповідача по комісії у розмірі 9837,85 грн, оскільки судом було визнано нікчемність договору в частині нарахуванням та сплати комісії.
За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За обставинами даної справи звертаючись з позовом АТ «Сенс Банк» просив стягнути з позичальника ОСОБА_2 заборгованість в сумі 32081,51 грн.
Банком, в підтвердження боргу ОСОБА_2 надано розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, яка є первинним документом та підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, з якої вбачається, що заборгованості ОСОБА_2 складає у розмірі 32081,51 гривень, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 18346,04 гривень, заборгованість за відсотками - 3897,82 гривень, заборгованість по комісії - 9837,85 гривень (а.с. 9).
В суді апеляційної інстанції представник АТ «Сенс Банк» надав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідно до п. 1 Оферти на укладення споживчого кредиту відповідач запропонував банку приєднатися до умов Публічного договору за узгодженою умовою - комісійною винагородою у розмірі 1,80% від суми кредиту (49686 грн). Таким чином, боржником було сплачено 23253,10 грн комісії упродовж 19.12.2019 року - 19.02.2022 року (894,35 грн щомісяця), на підтвердження вказаних обставин надав суду апеляційної інстанції розрахунок заборгованості за кредитом.
Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості щодо здійснення нарахувань та оплата комісії, вбачається, що ОСОБА_2 має заборгованість за період з 19.02.2022 року по 19.12.2022 року у розмірі 9837,85 грн, разом з тим за період з 19.12.2019 року - 19.02.2022 року боржником сплачено 23253,10 грн комісії (у розмірі 984,35 грн щомісяця) (а.с. 215).
Відповідно до ч. 12 ст. 265 ЦПК України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
З огляду на вказане, оскільки позичальник не виконав свого обов'язку та в нього утворилась кредитна заборгованість, однак умови кредитного договору про сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування в частині обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а позичальник сплатив комісію за ці послуги в сумі 23253,10 грн, апеляційний суд проводить зустрічне зарахування сум заборгованості по тілу кредиту - 18346,04 грн + заборгованість по відсоткам 3897,82 грн = 22 243,86 грн загальна заборгованість за кредитним договором - 23253,10 грн (неправомірна сплата комісії відповідачем позивачу, яка підлягає зарахуванню)=1009,24 грн.
Отже у ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором № 501218641 від 19.12.2019 року, а тому позов АТ «Сенс Банк» не підлягає до задоволення.
Що стосується заявленої зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 щодо зобов'язання АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_2 за кредитним договором № 501218641 від 19.12.2019 року за розрахункове-касове обслуговування кредиту в загальному розмірі 23 253,10 грн та зарахувати вказані платежі в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору № 501218641 від 19.12.2019 року, суд апеляційної інстанції вважає, що така вимога не підлягає до задоволенню, оскільки в ході перегляду справи в суді апеляційної інстанції, стороною позивача здійснено перерахунок платежів здійснених боржником за розрахункове-касове обслуговування та надано такі докази суду, водночас ці платежі враховано судом апеляційної інстанції при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано публічної пропозиції, підписаної відповідачем, оскільки факт укладення договору підтверджується підписаною офертою на укладення угоди про надання кредиту № 501218641, анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк» та паспортом споживчого кредиту (а.с. 4, 5, 5зв.). Вказані документи підписані відповідачем, що не заперечується останнім. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що протягом значного періоду часу відповідач виконував умови договору, та сплачував заборгованість, не оспорюючи її складових та розміру.
Доводи апеляційної скарги про те, що банк не дотримався строку виконання пред'явленої досудової вимоги, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позовна заява надійшла до суду першої інстанції 31.05.2023 року. Доказів на підтвердження того, що відповідач сплатив або мав намір сплатити заборгованість у досудовому порядку, суду першої інстанції не надано.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів, а невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, кредитор може вимагати у суді захисту цих прав, а саме вимагати виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .. У зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 ..
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» та часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 ..
При зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 4026 грн.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026 грн.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» та часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недійсними положення Кредитного договору № 501218641 від 19.12.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Сенс Банк» щодо обов'язку позичальника сплачувати кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту у розмірі 1,80% від суми Кредиту.
В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ: 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст постанови складено «28» листопада 2024 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
В.І. Олійник