Апеляційне провадження № 22-ц/824/16721/2024
Справа № 761/24070/16-ц
Іменем України
27 листопада 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Романишеної В.П., постановлену в м. Київ 26 серпня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Юрія Юрійовича, боржник Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
15 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, просив поновити строк на звернення з даною скаргою, визнати протиправними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Ю.Ю. щодо невиконання виконавчого листа, виданого 11 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ЕККО» на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 345572,43 грн., а також визнати протиправною постанову від 14 липня 2023 року про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Ю.Ю. вчинити виконавчі дії на виконання виконавчого листа № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ЕККО» на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 345572,43 грн.
Скаргу мотивував тим, що Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «ЕККО» про захист прав споживачів та стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 345572,43 грн. Виконавчий лист передано на виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), однак 26 травня 2020 року виконавчий лист повернуто стягувачу. 02 травня 2023 року виконавчий лист було повторно пред'явлено до виконання та відкрито виконавче провадження, однак постановою від 14 липня 2023 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання. Таким чином, рішення не виконане у належний спосіб та кошти з боржника на користь ОСОБА_1 не стягнуто.
08 березня 2024 року ОСОБА_1 повторно подано звернення про примусове виконання рішення. 23 квітня 2024 року від начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла відповідь, з якої вбачається, що необхідно повторно пред'явити до відділу виконавчий лист від 11 травня 2018 року.
Вважав протиправними такі дії, адже виконавче провадження було завершено, виконавчий лист двічі повертався без виконання безпідставно та з моменту видачі виконавчого листа 11 травня 2018 року рішення не виконано.
Повідомляв, що відповідь Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 квітня 2024 року було отримано ним 22 травня 2024 року, однак раніше у нього не було змоги звернутися із скаргою на захист своїх прав та інтересів в зв'язку з хворобливим станом здоров'я, з огляду на похилий вік та наявність інвалідності І групи (підгрупи Б - інвалідність потерпілого від аварії на ЧАЕС). Просив врахувати зазначені обставини як поважні та поновити строк на оскарження дій державного виконавця.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто заявнику.
Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неналежну оцінку доказів, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року та постановити нове рішення, яким визнати протиправними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Ю.Ю. щодо невиконання виконавчого листа, виданого 11 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ЕККО» на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 345572,43 грн., а також визнати протиправною та скасувати постанову від 14 липня 2023 року про повернення виконавчого документа стягувачу; зобов'язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Ю.Ю. вчинити виконавчі дії на виконання виконавчого листа № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Страхова компанія «ЕККО» на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 345572,43 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводив зміст ст. 126, 449, 127, 81 ЦПК України, вказував, що суд першої інстанції в категоричній формі заперечив, що похилий вік та інвалідність І групи самі по собі не можуть слугувати об'єктивними причинами пропуску строку для вчинення процесуальних дій. При цьому, згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад судочинства (аналогія права).
Так, за приписами ч. 2 ст. 69 ЦПК України свідок зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.
Згідно з ч. 14 ст. 230 ЦПК України свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування).
Тож приписами процесуального законодавства похилий вік та інвалідність вже самі по собі згадуються як поважні причини, що можуть унеможливити виконання певних процесуальних дій. Вказана норма мала б бути врахована судом, за принципом ч. 9 ст. 10 ЦПК України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Тож інвалідність вже сама по собі є мірою втрати здоров'я, тим більше інвалідність І групи в поєднанні з похилим віком (заявнику 69 років).
Вказував, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відтак, суд першої інстанції мав всі підстави для визнання причин пропуску строку поважними.
Викладав обставини щодо суті самої скарги, зазначені в скарзі на дії державного виконавця, щодо наявності підстав для її задоволення.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 28 листопада 2024 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялись шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання не направляли. Від заявника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без розгляду та повертаючи заявнику ОСОБА_1 скаргу на дії державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що скарга подана боржником після закінчення процесуального строку, встановленого законом, і матеріали скарги не містять доказів підтвердження поважності причин неможливості вчинити певні процесуальні дії у визначений законом строк.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 15 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою на дії і рішення державного виконавця, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Загорського Ю.Ю. щодо невиконання виконавчого листа, виданого 11 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва, визнати протиправною постанову від 14 липня 2023 року про повернення виконавчого документа стягувачу, зобов'язати державного виконавця вчинити виконавчі дії на виконання виконавчого листа № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року.
ОСОБА_1 повідомив, що відповідь на його звернення з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з якої він дізнався про порушення своїх прав як сторони виконавчого провадження, він одержав 22 травня 2024 року, однак раніше не міг звернутися із скаргою на захист своїх прав та інтересів в зв'язку з хворобливим станом здоров'я, з огляду на похилий вік та наявність інвалідності І групи (підгрупи Б - інвалідність потерпілого від аварії на ЧАЕС).
До скарги ОСОБА_1 додано копію листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23 квітня 2024 року, в якому повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 71752517 з примусового виконання виконавчого листа № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року, виданого Шевченківським районним судом м. Києва; 14 липня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та разом з оригіналом виконавчого документа направлено на адресу стягувачу. Згідно перевірки АСВП повторно на виконання виконавчий лист № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року на виконання до відділу не надходив. З метою проведення дій, зазначених у заяві, необхідно повторно пред'явити на виконання до відділу виконавчий лист № 761/24070/16-ц від 11 травня 2018 року, виданий Шевченківським районним судом м. Києва, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій по завершеним виконавчим провадженням.
Також до скарги ОСОБА_1 додано копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_1 , 1955 року народження, отримує пенсію по інвалідності, підгрупа Б (інвалідність потерпілого від аварії на ЧАЕС), а також копію посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, категорія 1.
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 81 ЦПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з статтею 123 ЦПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Результат аналізу вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зазначив, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Також Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Встановивши, що матеріали скарги не містять медичної документації, яка б підтверджувала, що скаржник з 22 травня 2024 року по день звернення до суду перебував на лікуванні, а посилання на похилий вік та наявність статусу особи з інвалідністю І групи не вказує на погіршення здоров'я ОСОБА_1 у спірний період, суд першої інстанції, із яким погоджується апеляційний суд, правильно застосував положення наведених норм права та дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги без розгляду, у зв'язку із закінченням строку, встановленого законом для звернення до суду зі скаргою.
Суд першої інстанції правомірно врахував, що скаржник не надав доказів, що б підтверджували факт дійсної неможливості внаслідок хвороби звернутися до суду зі скаргою у визначений законом строк, а тому не вбачав об'єктивно непереборних обставин, які б не залежали від волевиявлення скаржника.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки інше тлумачення закону (зокрема про те, що наявність інвалідності у особи допускає оскарження нею дій, рішень або бездіяльності виконавця у будь-який час) означатиме, що сторона виконавчого провадження після спливу десятиденного строку оскарження матиме можливість на свій розсуд збільшити цей строк, посилаючись на погіршення стану здоров'я без надання відповідних доказів, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси державного виконавця та порушує принцип правової визначеності.
Апеляційний суд звертає увагу, що докази погіршення здоров'я ОСОБА_1 в період з 22 травня 2024 року по день звернення до суду, які б унеможливлювали його звернення раніше, не додані і до апеляційної скарги.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, однак будь-яких доказів наявності таких обставин ОСОБА_1 надано не було.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на норми ст. 69, 230 ЦПК України, якими врегульовано порядок допиту свідків та особливості допиту свідка, який не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин, положення ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якою визначено поняття особи з інвалідністю, а також доводи заявника, що інвалідність є мірою втрати здоров'я, тим більше в поєднанні з похилим віком, - не свідчать про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, і за відсутності відповідної медичної документації не є самі по собі підставою для поновлення процесуального строку.
Апеляційний суд наголошує, що свідки не є учасниками справи, не приймають участі у розгляді справи в порядку цивільного судочинства, який відбувається на засадах змагальності, положеннями ЦПК України не передбачено вирішення будь-яких клопотань свідків, зокрема щодо поновлення процесуальних строків, в той час як порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, зокрема оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, чітко врегульований розділом VІІ ЦПК України, тому аналогія закону, про необхідність застосування якої зазначив ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, в даних правовідносинах не допускається.
Апеляційний суд при оцінці таких доводів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги на професійній основі, в тому числі і на безоплатній основі, в результаті б якої, мав можливість отримати представництво своїх інтересів в суді, однак відповідного волевиявлення не вчинив, що як наслідок, є результатом настання відповідних процесуальних наслідків.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не ґрунтуються на законі, зводяться до незгоди із законною та обґрунтованою ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що листом Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ м. Київ від 23 квітня 2024 року на ім'я ОСОБА_1 роз'яснено, що з метою проведення виконавчих дій заявнику ОСОБА_1 необхідно повторно пред'явити до виконання до відділу виконавчий лист, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій по завершеним виконавчим провадженням.
Також апеляційний суд звертає увагу, що у разі втрати виконавчого листа ОСОБА_1 має право звернутися до суду із заявою про видачу його дублікату.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.