справа №381/5235/23 Головуючий у суді І інстанції: Пінкевич Н.С.
провадження №22-ц/824/14275/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
26 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Музичко С.Г., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Дуб С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Цимбал Наталії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
У листопаді 2023 року позивач звернувсь до Фастівського міськрайонного суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що за рішенням суду з нього стягнені аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , 2001 року народження, в розмірі 1/7 частини доходу на період його навчання, але не більше 23-х років. На час прийняття судом рішення його син навчався на денній формі навчання у Фізико-технічному інституті Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Рішення суду виконувалось, заборгованість по аліментам відсутня. 27 вересня 2022 року виконавче провадження закінчено, оскільки син ОСОБА_3 достроково припинив навчання та був відрахований за власним бажанням з 3-го курсу ще за наказом від 26 січня 2021 року. Про цю обставину ні син, ні відповідачка по справі його не повідомляли. Тобто з вини ОСОБА_2 , яка діяла умисно та недобросовісно, ним здійснено значну переплату по рішенню суду на суму 97 000 грн. У добровільному порядку відповідачка грошові кошти не повертає, тому вважає своє право порушеним.
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 97 000 грн, судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Цимбал Наталія Вікторівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 13 073,60 грн, з яких 1073,60 грн - судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції, 6000 грн - витрати на послуги правничої допомоги пов'язаної із розглядом справи в суді першої інстанції, 6000 грн - витрати на послуги правничої допомоги пов'язаної із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що в період з 26 січня 2021 року по 10 серпня 2022 року ОСОБА_4 не проходив навчання, у зв'язку з чим з позивача на користь відповідача в цей період були стягнуті кошти.
Посилався на те, що навчання дитини має бути її основним заняттям, отже, якщо дитина навчається на заочному відділенні і має можливість працювати та заробляти собі на життя, обов'язку батьків утримувати таку дитину не виникає.
Зауважив, що зі слів відповідача ОСОБА_4 після припинення навчання у Навчально-науковому Фізико-технічному інституті Національного технічного університету України ім. І. Сікорського продовжив навчання самостійно шляхом придбання онлайн курсів. В той же час, жодної інформації щодо періоду тривалості курсів (дні/тижні/місяці), часової тривалості курсів (година, дві чи більше на день), періоду доби, в який ці курси проводилися, чи, можливо, це взагалі були відеозаписи, які можна було переглядати в будь- який зручний час, надано не було, як і доказів на підтвердження такої інформації.
Крім того, докази щодо придбання онлайн курсів вважаємо неналежними, недостовірними та недостатніми, оскільки оплата зазначених курсів не містить інформації про те, ким вони були придбані, для кого вони були придбані та чи скористалася особа, для якої вони були придбані, цими курсами (а.с. 56-64).
Тому, на думку скаржника, стверджувати, що ОСОБА_4 після припинення навчання у Навчально-науковому Фізико-технічному інституті Національного технічного університету України ім. І. Сікорського не мав можливості працювати та самостійно себе забезпечувати, внаслідок чого потребував подальшої матеріальної допомоги з боку батька, немає жодних підстав.
Скаржник вважає, що оскільки навчання сина припинилося, а відповідач не надала таку інформацію ні до виконавчої служби, ні самому позивачу, що потягло безпідставне стягнення з нього коштів на користь відповідача, то відповідач повинен відшкодувати безпідставно отримані кошти на користь позивача у розмірі 97 000 грн.
Також, позивачем в суді першої інстанції було надано інформаційну довідку з ресурсу ОСОБА_5 від 19 лютого 2024 року про те, що його син, ОСОБА_4 , зареєстрований як фізична особа - підприємець (а.с. 70), а також актуальну інформацію про нерухомість з цього ж ресурсу, згідно якої ОСОБА_3 має у власності однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Сторона відповідача зазначала, що син ОСОБА_3 використовував отримувані від батька кошти, в тому числі, на оплату оренди житла, хоча згідно наявної інформації (а.с. 71), яка не заперечувалась та не спростована відповідачем, ОСОБА_3 має у власності однокімнатну квартиру.
Проте, судом не надано об'єктивної оцінки зазначеним обставинам та наданим сторонами доказам.
В той же час, звернув увагу суду, що в рішенні суду першої інстанції містяться посилання на норми чинного законодавства відносно неповнолітніх дітей, в той час як ОСОБА_3 на час припинення навчання було 20 років.
17 вересня 2024 року відповідачка ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надіслала відзив на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 27 вересня 2024 року, та просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
25 вересня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу від представника позивача - адвоката Цимбал Н.В..
21 листопада 2024 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача - адвоката Цимбал Н.В..
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що аліментні кошти витрачались ОСОБА_3 на своє утримання, на навчання, на придбання нової техніки, пов'язаної з навчанням та подальшою роботою, судом першої інстанції не встановлено будь-якої несумлінності з боку останнього та його матері, зворотного ОСОБА_1 не доведено. Суд першої інстанції вважав, що повернення аліментів у досить значному розмірі 97000 грн може зашкодити інтересам сина та поставити під загрозу його право на належний рівень життя та гармонійний розвиток особистості.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 05 червня 2019 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/7 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 05 березня 2019 року на період його навчання, але не більше 23-х річного віку (справа №755/3696/19).
Постановою державного виконавця Соломянського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 31 жовтня 2019 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів (ВП НОМЕР_4).
З листа Навчально-наукового Фізико-технічного інституту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» №17/2700 від 15 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_4 , 2001 року народження, був відрахований за власним бажанням наказом №341-с від 26 січня 2021 року з 3-го курсу (а.с. 10).
Постановою головного державного виконавця Солом'янського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 27 вересня 2022 року виконавче провадження закінчено (ВП НОМЕР_4), рішення боржником виконано у повному обсязі, заборгованість відсутня.
Позивачем додано до позовної заяви копії квитанції про сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_3 на загальну суму 96 793,13 грн, за період з 26.01.2021 року по 10.08.2022 року.
Також позивачем було надано інформаційну довідку з ресурсу Опендатабот від 19 лютого 2024 року про те, що його син, ОСОБА_4 , зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 70).
Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки з січня 2021 року ОСОБА_4 припинив навчання у вищому навчальному закладі, що підтверджено матеріалами справи, а тому право на утримання у вигляді аліментів припинилося, і аліменти не повинні були стягуватися.
В суді апеляційної скарги позивач повідомив, що сплачував аліменти в поточному місяці за попередній, оскільки неможливо наперед знати суму свого доходу/заробітку (кількість відпрацьованих днів, наявність або відсутність премій тощо), тобто в лютому за січень, в березні за лютий і так далі.
Тому позивач вважав, що поверненню підлягають грошові кошти, сплачені в період з 01 березня 2021 року по 10 серпня 2022 року включно. У зазначений період позивач сплатив на користь відповідача в якості аліментів 92520,51 грн, що підтверджується дублікатами чеків про сплату аліментів.
Механізм повернення надмірно сплачених коштів передбачає стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини набувача, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або ненадання інформації, обов'язковість подання якої передбачена законодавством.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в діях відповідача була недобросовісна поведінка, адже позивач достеменно знала, що аліменти стягуються у зв'язку з навчанням сина на даній формі в університеті. Позивач подала на примусове виконання виконавчі листи, та щомісяця отримувала аліменти. Будучі обізнаною, що син припинив навчання, продовжувала отримувати щомісяця кошти-аліменти, пов'язані з навчанням сина, та не повідомила ні виконавця ні боржника про зміну обставин та підстав пов'язаних зі стягненням аліментів.
З огляду на те, що навчання сина позивача, ОСОБА_6 , припинилося, а відповідачка не надала таку інформацію ні до виконавчої служби, ні безпосередньо позивачу, що як наслідок спричинило безпідставне стягнення з позивача коштів на користь відповідачки, та у відповідності до положення ст. 1212 ЦК України, мають бути повернуті позивачу, у розмірі 92520,51 грн за період з 01 березня 2021 року по 10 серпня 2022 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача було порушено відповідачем.
При вирішенні спору суд першої інстанції мав керуватися положенням, ч. 2 ст. 199 СК України, ст.ст. 1212, 1215 ЦК України.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн (а.с. 1).
Звертаючись з апеляційною скарги на рішення суду першої інстанції, позивач посилався на те, що звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», на підтвердження чого надав посвідчення учасника бойових дій на ім'я ОСОБА_1 . Серія НОМЕР_1 (а.с. 137).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн, який був сплачений при подачі позову.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному наданні оцінці доказів та тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Цимбал Наталії Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 переплату по аліментам, стягнутим на період навчання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 26 січня 2021 року по 10 серпня 2022 року в розмірі 92520 (дев'яносто дві тисячі п'ятсот двадцять) грн 51 коп. у зв'язку із припиненням навчання.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1073 грн 60 коп..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст постанови складено «28» листопада 2024 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.Г. Музичко
В.І. Олійник