апеляційне провадження №22-ц/824/11638/2024
справа №758/1302/23
11 листопада 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Якимець О.І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Український нафтопродукт», про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності, -
встановив:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності.
В обґрунтування позову вказує, що позивачці на праві власності належить 34/100 частини в житловому будинку АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого Договору дарування від 24 березня 1994 року.
Крім позивачки, власниками будинку є відповідачі та треті особи, а саме:
- 1/8 частина будинку належить третій особі ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 травня 2003 року;
- 6,7/100 частин належить ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 26 травня 2003 року; також йому належать 67/100 частин на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 01 липня 2011 року;
- частина належить ВАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 березня 2007 року, а також 1/8 частина належить ВАТ Трест "Київміськбуд-1" на підставі нотаріально посвідченого Договору дарування від 22 червня 2007 року;
- 2,6/200 частин належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про спадщину від 03 жовтня 2007 року;
- 2,6/200 частин належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про спадщину від 19 вересня 2007 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру нерухомого майна №312232524 від 12 жовтня 2022 року на підставі нотаріального посвідченого договору дарування від 09 жовтня 2015 року, право власності на 3/8 частини будинку належить третій особі ТОВ "Український нафтопродукт", яке розташоване м. Київ, вул. Єреванська, 1.
Згодом позивачка дізналась, що ВАТ Трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього, реалізував своє право на відчуження об'єкта та подарував свої 3/8 частин будинку третій особі. Також своє право реалізувала третя особа на 6,7/100 частин ОСОБА_5 .
Вказаний будинок побудований у 1957 році, має загальну площу 280,7 м2, житлова площа 171,7 м2, має 44% зносу, та є спільним майном співвласників.
Звертає увагу, що відповідачам належить на праві спільної часткової власності лише по 2,6/200 частин будинку, тобто фактично по 3,6 м2 із загальної площі. Відповідачі не користуються вказаними площами, що належать їм на праві спільної часткової власності, за вказаною адресою не зареєстровані, не беруть участь в утриманні будинку.
Вказує, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року у справі №758/5448/15-ц відмовлено у аналогічному позові. Суд установив, що виділення долей не можливе, проте в позові відмовлено у зв'язку із невірним визначенням вартості часток відповідачів.
Зазначає, що колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28 жовтня 2021 року погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ринкова вартість за 3,6 м2 будинку повинна визначатись за висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1602/17-42 від 23 серпня 2017 року, та складає 128 375,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, з посиланням на положення статті 365 ЦК України просить суд:
- припинити право власності на частку у нерухомому майні на 2,6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та на 2,6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 ;
- присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належному йому частку у нерухомому майні у розмірі 128 375,00 грн з депозитного рахунку Подільського районного суду міста Києва, на який позивачкою буде внесено ринкова вартість 2,6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , на суму 128 375,00 гривень, які належать ОСОБА_2 ;
- присудити на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належному йому частку у нерухомому майні у розмірі 128 375,00 грн; з депозитного рахунку Подільського районного суду міста Києва, на який позивачкою буде внесено ринкова вартість 2,6/200 частин будинку АДРЕСА_1 , на суму 128 375,00 гривень, які належать ОСОБА_3 ;
- визнати право власності за позивачкою на 2,6/200 частини будинку АДРЕСА_1 , які раніше належали ОСОБА_2 та на 2,6/200 частини будинку АДРЕСА_1 , які раніше належали ОСОБА_3 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено висновок експерта від 23 серпня 2017 року №1602/17-42. Посилається на необґрунтованість висновку суду щодо неможливості визначення вартості, оскільки така визначена висновком експерта.
Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції щодо недопустимості поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права, оскільки жодної законодавчої заборони подачі такого позову не існує.
Уважає, що у цій справі є підстави уважати, що у спірних правовідносинах установлені і доведені умови, передбачені частиною 1 статті 365 ЦК України, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 та її представник - адвокат Астапов О.В. доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд її задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника - адвоката Астапова О.В., третьої особи ОСОБА_5 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на неможливість установити дійсної ринкової вартості 2,6/200 часток у праві спільної власності відповідачів у цій справі на момент подання позову до суду чи розгляду справи у суді, що унеможливлює визначити дійсну вартість часток відповідачів, відповідно унеможливлює припинення права відповідачів на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Суд відхилив висновок експерта від 23 серпня 2017 року № 1602/17-42, вказавши, що такий містить ринкову вартість 2,6/200 часток у праві спільної власності на житловий будинок станом на момент проведення експертиза, а саме 23 серпня 2017 року.
Також суд звернув увагу, що позивачкою не доведено неможливість спільного користування спірною квартирою, оскільки доказів вчинення позивачу перешкод будь-ким в користуванні квартирою, чи доказів протиправних дій з боку відповідачів, суду не надано.
Відмовивши у задоволенні позову в частині визнання права власності, суд вказав на недопустимість поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини 2 статті 16 ЦК України) одночасно. Окрім цього, вимога про визнання права власності є похідною від первісних.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до даних інформаційної довідки ПБ-2022 №1002 від 18 жовтня 2022 року житловий будинок АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстровано:
- 34/100 частини за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 24 березня 1994 року, № 5-1707;
- 1/8 частина за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою 30 травня 2003 року, № 12-542;
- 6,7/100 частина за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого Шостою Київською державною нотаріальною конторою 26 травня 2003 року, № 6-1796;
- частина за ВАТ Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього на підставі договору дарування, посвідченого Авдієнком В.В. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 березня 2007 року, № 1069;
- 1/8 частина за ВАТ Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього на підставі договору дарування, посвідченого Авдієнком В.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22 червня 2007 року, № 1918;
- 2,6/200 частина за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2007 року, № 1-2061;
- 2,6/200 частина за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 19 вересня 2007 року, №1-1955;
- 67/1000 частин за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 01 липня 2011 року, № 2-1535 (том 1 а.с. 12-13).
Згідно даних довідки, виданої ТОВ "ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 05", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майном за адресою: АДРЕСА_1 не піклуються, не зареєстровані та не проживають (том 1 а.с. 14).
Згідно даних довідки №1-10/2022 від 14 жовтня 2022 року, виданої ТОВ "Гончари-Кожум'яки", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майном за адресою: АДРЕСА_1 не піклуються, не зареєстровані та не проживають (том 1 а.с. 15).
Згідно даних висновку експерта №1602/17-42 від 23 серпня 2017 року за результатами проведення судової-будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, проведеної в межах справи №758/5448/15-ц ринкова вартість 2,6/200 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 складає 128 375,00 гривень.
Виділення частки в натурі є технічно неможливим (том 1 а.с. 18-22).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Відкрите акціонерне товариство Трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього про припинення права власності на частку у спільному майні залишено без задоволення (том 1 а.с. 24-43).
Згідно інформаційної довідки №03/10-22 від 14 жовтня 2022 року щодо ринкової вартості нерухомого майна у АДРЕСА_1 , виданої ФОП ОСОБА_8 , обидві частки 2,6/200 частини будинку вартують по 128 375,00 гривень (том 1 а.с. 44).
Згідно із частинами 4, 5 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1, 2 статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами 1-3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З огляду на викладене, при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права та погоджуючись з висновками суду першої інстанції колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до частин 1-2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21), проаналізувавши норми статей 11,16,365 ЦК України, зробив висновок про таке.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку; рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов'язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку; визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб'єктивне право; у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб'єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права; недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.
Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року №169/740/20 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду навела аналогічні висновки про те, що у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб'єктивного права неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права. Тому недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку та визнання права одночасно.
Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги в частині помилкового відхилення судом першої інстанції даних висновку експертизи №1602/17-42 від 23 серпня 2017 року, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991 при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Звертаючись до суду та обґрунтовуючи розмір заявлених позовних вимог, позивачка посилається на висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1602/17-42 від 23 серпня 2017 року, складений на виконання ухвали Подільського районного суду м. Києва від 08 грудня 2016 року у цивільній справі №758/5448/15-ц.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відхилення вказаного висновку, оскільки оцінка частки будинку, належної відповідачам, визначена у 2017 році. Натомість даних щодо дійсної вартості цієї частки на час розгляду справи матеріали справи не містять.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що інформаційну довідку №03/10-22 від 14 жовтня 2022 року щодо ринкової вартості нерухомого майна у АДРЕСА_1 , виданої ФОП ОСОБА_8 , не можна уважати належним та допустимим доказом на підтвердження дійсної ринкової вартості частки будинку, оскільки довідка не є висновком експертизи або звітом про оцінку майна, у довідці не відображено сутність дослідження, дані про огляд майна, порівняльне дослідження і таке інше.
Відтак за відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсну вартість частки будинку, належної відповідачам, на час розгляду справи, суд першої інстанції зробив правильний про відсутність підстав для стягнення грошової компенсації.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до помилкового вирішення справи, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 29 листопада 2024 року
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова