5 листопада 2024 року місто Київ
справа № 760/19857/23
апеляційне провадження № 22-ц/824/13586/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Коробенко С.В. від 22 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житлом та виселення,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житлом та виселення.
Позов мотивувала тим, що вона, згідно договору міни квартир від 21 серпня 2005 року, є власником кімнати, площею 23,43 км.м, у комунальній квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У вказані кімнаті зареєстрованим значиться її колишній співмешканець - ОСОБА_1
Вказувала, що ОСОБА_3 з 2009 року по даний час принижує її, висловлюється нецензурною лайкою, ображає її з будь-якої причини, вчиняє психологічне і фізичне насильство, що робить неможливим спільне проживання.Тому, вона неодноразово зверталася до управління поліції з відповідними заявами.
Так, 27 травня 2023 року відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 173-2 КпАП України; 27 травня 2023 року відносно відповідача винесено "Терміновий заборонний припис стосовно кривдника"; 10 червня 2023 року відносно відповідача винесено "Терміновий заборонний припис стосовно кривдника"; 2 липня 2023 року відносно відповідача винесено "Терміновий заборонний припис стосовно кривдника"; 30 березня 2023 року до ЄРДР внесено інформацію про вчинення кримінального правопорушення передбаченого статтею 126-1 КК України.
Відповідач систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим проживання в одній квартирі, а заходи запобігання та громадського впливу є безрезультатними.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати ОСОБА_1 таким, що тратив право користування квартирою через систематичне порушення правил співжиття та виселити його з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла.
Рішення мотивовано тим, що упродовж тривалого часу відповідач систематично порушує правила співжиття з позивачкою та її донькою, вчиняє сварки, погрожує фізичною розправою, висловлюється нецензурною лайкою, принижує та ображає її, внаслідок чого ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_4 перебувають під постійним психологічним тиском з його сторони. За вчинення вказаних протиправних дій відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а рішенням суду від 13 жовтня 2021 року видано обмежувальний припис відносно нього. Добровільно звільнити житло, яке належить позивачці на праві власності, відповідач не бажає.
Оцінюючи виселення ОСОБА_1 на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, суд урахував обставини справи та вважав, що припинення права ОСОБА_1 на користування спірним житлом шляхом його виселення відповідає зазначеному критерію та переслідує легітимну мету.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення про виселення, судом не було взято до уваги, що він проживав з позивачкою однією сім'єю з 2008 року, вели спільне господарство, виховували дитину. Твердження позивачки щодо систематичного психологічного чи фізичного насильства не відповідає дійсності, що підтверджується відсутністю доказів її звернення до правоохоронних органів. Лише з початку 2023 року ОСОБА_2 несподівано почала піднімати питання щодо його виселення із квартири, мотивуючи тим, що в неї раптово виникло бажання надалі проживати самостійно.
Вказує, що судом не було надано належного обґрунтування позбавлення відповідача прав користування квартирою без надання іншого житлового приміщення на предмет пропорційності, в контексті передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципів з урахуванням доводів про те, що внаслідок збройної агресії РФ та в період дії в країні правового режиму воєнного стану, пошук відповідачем іншого житла для проживання може виявитись непомірним.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , згідно договору міни квартир від 21 листопада 2005 року.
З 4 вересня 2008 року у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 , який фактично продовжує у ній проживати.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_4 .
Відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, зокрема: постановою від 6 лютого 2023 року за частиною 1 статті 173-2 КУпАП (епізод від 2 січня 2023 року); постановою від 1 липня 2023 року за частиною 2 статті 173-2 КУпАП (об'єднана справа за епізодами від 25 травня 2023 року та 27 травня 2023 року); постановою від 6 липня 2023 року за частиною 2 статті 173-2 КУпАП (епізод від 4 червня 2023 року); постановою від 14 серпня 2023 року за частиною 2 статті 173-2 КУпАП (епізод від 2 липня 2023 року); постановою від 19 вересня 2023 року за частиною 2 статті 173-2 КУпАП (епізод від 2 липня 2023 року); постановою від 5 січня 2024 року за частиною 1 статті 173-2 КУпАП (епізод від 3 грудня 2023 року).
Працівниками Солом'янського УП ГУНП у м. Києві згідно зі статтею 25 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та з урахуванням існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи виносилися термінові заборонні приписи стосовно кривдника: від 27 травня 2023 року із забороною контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_2 ) протягом 10 днів; від 10 червня 2023 року із забороною контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_2 ) протягом 5 днів; від 2 липня 2023 року із забороною контактувати з постраждалою особою ( ОСОБА_2 ) протягом 5 днів.
30 березня 2023 року за заявою ОСОБА_2 зареєстроване кримінальне провадження №12023100090000936 за статтею 126-1 КК України за фактом систематичного вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно неї та її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 .
Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2023 року в справі № 760/21832/23 за заявою ОСОБА_2 видано обмежувальний припис
відносно ОСОБА_1 строком на 6 місяців у вигляді тимчасового обмеження його прав з покладанням обов'язків:заборони перебувати в місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; заборони наближатись на відстань менше 20 метрів до місця проживання (перебування), роботи, навчання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказане рішення відповідачем не виконується, він продовжує проживати в квартирі АДРЕСА_2 разом з позивачем та здійснювати щодо неї та її дочки психологічне насильство, що підтверджується, зокрема фактом притягнення його до відповідальності згідно з постановою від 5 січня 2024 року.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).
У частинах 1, 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право
вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина 1 статті 405 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР (ЖК України) осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
При вирішенні позовів про виселення/визнання особи такою, що втратила право користування житлом суду належить враховувати баланс інтересів сторін спору, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, якими, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність, умовами, за яких втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві; якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, суд зобов'язаний оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій; хоча виселення є найбільш крайнім заходом втручання у право людини на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції, однак таке втручання в особисті права може бути
необхідним для захисту здоров'я та прав інших осіб, оскільки права кривдників не можуть переважати права жертв.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 неодноразово притягався до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень за статтею 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства). Відносно нього також видано обмежувальний припис строком на 6 місяців у вигляді тимчасового обмеження його прав проживання у квартирі АДРЕСА_4 , заборонено наближатись на відстань менше 20 метрів до місця проживання (перебування), роботи, навчання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ; відкрито кримінальне провадження за статтею 126-1 КК України.
Виселення ОСОБА_1 з належного на праві власності ОСОБА_2 житла переслідує легітимну мету, а саме лише незабезпечення його іншим житлом на момент розгляду справи не свідчить про перевагу інтересів відповідача та його права на повагу до житла над інтересами позивачки і її правами на мирне володіння своїм майном, на повагу до її приватного життя, житла, відповідно про покладення саме на відповідача індивідуального та надмірного тягаря. Тобто таке виселення відповідає і критерію пропорційності.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та виселення відповідача з метою запобігання подальшим випадкам вчинення домашнього насильства щодо позивача та вирішення конфліктної ситуації, яка склалася між сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що не відповідає дійсності твердження позивачки щодо систематичного психологічного чи фізичного насильства відносно неї, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються наявними у справі доказами, які підтверджують факт систематичного вчинення відповідачем домашнього насильства. При цьому, такі докази не були спростовані відповідачем.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не було надано належного обґрунтування позбавлення відповідача прав користування квартирою без надання іншого житлового приміщення на предмет пропорційності, в контексті передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципів з урахуванням доводів про те, що внаслідок збройної агресії РФ, в період дії в країні правового режиму воєнного стану, пошук відповідачем іншого житла для проживання може виявитись непомірним, з огляду на таке.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов'як проти України"зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом"не просто вимагає, щоб
оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 2 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції"будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету"та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу"між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України"від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України"від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.
Інтереси позивачки, як власника житла, переважають інтереси на користування цим житлом відповідача, стосунки з яким втрачено.
Виходячи з наведеного, втручання у право ОСОБА_1 на користування житлом переслідує законну мету, відбувається на підставі закону і з урахуванням всіх встановлених у справі обставин. При виселенні відповідача судом надано оцінку балансу інтересів сторін. Судом не встановлено відомостей, які б свідчили про покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря, він не позбавлений можливості винаймати житло, а не змушувати до цього власника квартири.
Ураховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги
безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: