апеляційне провадження №22-ц/824/9775/2024
справа №361/3854/22
24 жовтня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Редевич Оксани Миколаївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства "Українська залізниця", на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дутчака І.М.,
та апеляційною скаргою адвоката Цимейко Ганни Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Дутчака І.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним і скасування частково наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання незаконним і скасування частково наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вимоги позову мотивує тим, що наказом від 20 вересня 2016 року позивачку прийнято на посаду начальника відділу аудиту Департаменту аудиту та контролю. Наказом від 01 вересня 2017 року позивачку переведено на посаду начальника відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.
У зв'язку із введенням на території України воєнного стану запроваджено режим простою, що убачається із розрахункового листа позивачки за березень 2022 року. Із наказом про запровадження режиму простою позивачку не ознайомлювали. Розрахунковий лист за березень 2022 року позивачка отримала 07 квітня 2022 року на електронну пошту.
У кінці березня 2022 року позивачці зателефонувала її співробітниця з метою отримання інформації, де на той момент перебувала позивачка. ОСОБА_1 повідомила, що знаходиться за місцем проживання у м. Бровари та готова приступити до виконання трудових обов'язків.
13 травня 2022 року на електронну адресу позивачки надійшов розрахунковий лист за квітень 2022 року, із змісту якого остання дізналася, що трудовий договір призупинено. Із наказом про призупинення дії трудового договору її не ознайомлювали, про призупинення дії трудового договору також не повідомляли.
Зазначає, що АТ "Українська залізниця" жодним чином не лише не повідомило позивачку про прийняте рішення, а й упродовж тривалого часу ігнорувало її численні звернення з проханням роз'яснити таку ситуацію.
Уважає наказ про призупинення трудового договору незаконним, оскільки призупинення дії трудового договору можливе лише тоді, коли роботодавець не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати цю роботу. Сама наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою підставою для призупинення дії трудового договору.
Зазначає, що у березні 2022 року повідомила відповідача про свою готовність виконувати трудові обов'язки, а заявою від 28 липня 2022 року письмово підтвердила зазначене.
Посилається на порушення відповідачем процедурних питань при прийнятті оскаржуваного наказу, оскільки позивачку по день звернення до суду із позовом не ознайомлено із наказом у будь-який доступний спосіб, як того вимагає стаття 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу. При цьому, АТ "Укрзалізниця" ігнорує численні звернення та відмовляє у наданні оскаржуваного наказу.
Вказує, що попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ "Українська залізниця", яким призупинено дію трудового договору в частині, що стосується начальника відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_1 ..
Поновити з 01 квітня 2022 року дію трудового договору начальника відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_1 .
Стягнути з АТ "Українська залізниця" середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по день ухвалення рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 495,21 гривень.
Стягнути судові витрати.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено.
Визнано незаконним і скасовано наказ № 389/ос від 01 квітня 2022 року АТ "Українська залізниця" "Про призупинення дії трудового договору" у частині призупинення дії трудового договору начальника відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_1 .
Поновлено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору між АТ "Українська залізниця" та ОСОБА_1 , начальником відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 16 жовтня 2023 року в загальному розмірі 601 074,42 грн.
Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з АТ "Українська залізниця" заробітної плати за один місяць у розмірі 31 399,41 грн допущено до негайного виконання.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 7995,54 грн.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року заяву позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суду залишено без задоволення. Відмовлено у прийнятті додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про визнання незаконним і скасування частково наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Не погодившись з ухваленим рішенням, АТ "Українська залізниця" подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що при застосуванні статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" суд виходив лише з інтересів позивачки та не врахував висновки Верховного Суду щодо тлумачення цієї норми.
Вказує, що лист Міністерства економіки України від 09 травня 2022 року №4712-06/22838-09 не можна застосувати до правовідносин між ОСОБА_1 та AT «Укрзалізниця», оскільки Міністерству економіки України не було відомо про обставини, які склалися між сторонами. Більше того, ЦПК України не допускає застосування роз'яснень органів виконавчої влади при здійсненні правосуддя.
Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу вказаний лист без жодних власних мотивів та врахування висновків Верховного Суду, оскільки стаття 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не містить посилання саме на абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи та виконання працівником відповідної роботи.
Вказує, що згідно частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку із військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Таким чином, наявна у AT «Укрзалізниця» робота для машиніста або монтера колії жодного правового значення для призупинення дії трудового договору з позивачкою мати не може, оскільки трудовим договорами, укладеним з ОСОБА_1 , обумовлені інші посадові обов'язки.
Більше того, надання працівнику роботи, не обумовленої трудовим договором, є зміною істотних умов праці, що без згоди працівника забороняється. Переведення на іншу роботу, як постійне, так і тимчасове, за загальним правилом, можливе лише за згодою працівника.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталась до відповідача з ініціативою щодо переведення її на іншу роботу.
Звертає увагу, що статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не передбачено одночасності існування окремих причин неможливості виконання та надання роботи. Встановивши, що роботодавець у зв'язку із збройною агресією перебуває у таких умовах, коли не може надати відповідному працівнику роботу, працівник автоматично є таким, що не може виконувати роботу, оскільки робота для такого працівника відсутня.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів численних звернень позивачки до відповідача. Звертає увагу, що матеріали справи містять копію одного звернення позивачки, у якому вона не просить роз'яснити ситуацію, а просить виплатити заробітну плату.
Через активні бойові дії на території України, ознайомлення з наказами про призупинення дії трудових договорів здійснювалось усіма доступними на той час способами оповіщення, відповідно до вимог частини 2 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції, що діяла на момент видання наказу. У зазначений період часу ознайомлення працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця» проводилось альтернативними способами з використанням особистих засобів електронних комунікацій, у тому числі шляхом здійснення телефонних дзвінків.
Той факт, що AT «Укрзалізниця» в силу об'єктивних причин не надало докази ознайомлення з наказом про призупинення дії трудового договору жодним чином на результат розгляду справи вплинути не могло, оскільки жодну норму це не порушило.
Звертає увагу, що у позовній заяві ОСОБА_1 підтвердила, що 13 травня 2022 року вона отримала на електронну пошту розрахунковий лист за квітень 2022 року, з якого їй стало відомо про призупинення дії трудового договору.
Не відповідає обставинам справи висновок про те, що відповідачем не надано відповідних належних та допустимих доказів, які свідчили б про критичне зменшення обсягів господарської діяльності, оскільки згідно консолідованих фінансово-економічних показників по AT «Укрзалізниця» у 1 кварталі 2022 року збитки склали 2 034 230 тис. грн, що на 247,9 % більше очікуваних показників і на 121 % більше порівняно з аналогічним періодом 2021 року.
В складних умовах збройної агресії основною метою діяльності AT «Укрзалізниця» є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не вдосконалення діяльності та процесів Товариства, що згідно положення було ціллю Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.
Вказує, що аудит не належить до основної діяльності товариства. Таким чином, начальник відділу аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця» не належить до основних професій, без яких не може функціонувати товариство. Окрім цього, функціонування AT «Укрзалізниця» з 24 лютого 2022 року зазнало значних змін, кількість знищеного та пошкодженого майна з кожним днем лише зростало, що потребувало значних ресурсів для відбудови пошкодженої інфраструктури.
Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що громадяни України виїжджали з небезпечних місць України у безпечні місця та користувалися послугами AT «Укрзалізниця», сплачували грошові кошти за придбання квитків на потяги, що свідчить, що AT «Укрзалізниця» жодного дня не призупиняло своєї діяльності, здійснювало свій основний вид діяльності та отримувало прибуток. Вказує, що евакуація населення здійснювалась безкоштовно і саме це є загальновідомий факт, оскільки в загальному доступі є ряд відповідної інформації.
Суд не надав оцінки тому факту, що 21 серпня 2023 року на електронну пошту ОСОБА_1 , що зазначена нею в позовній заяві, та з якої нею неодноразово здійснювалось листування в межах цієї справи, направлений перелік вакантних посад, які їй пропонувались для переведення, проте станом на дату ухвалення рішення вона не відреагувала на пропозицію.
Наведене свідчить, що у ОСОБА_1 не було бажання працювати в AT «Укрзалізниця» на іншій роботі.
Вказує на помилковість посилання суду першої інстанції на те, що передбачене статтею 33 КЗпП України право відповідачем AT "Укрзалізниця" було реалізовано щодо інших працівників департаменту, зокрема, Ус Л.М .. Вказує, що згідно листа №ЦПК-19-24/312 від 18 березня 2024 року посада бухгалтера Харківського відділення філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» пропонувалась Ус Л.М. в межах процесу скорочення і вона не надала своєї згоди на переведення на посаду бухгалтера Харківського відділення філії "Центр транспортного сервісу "Ліски ".
Посилається на неправильне застосування статті 235 КЗпП України, оскільки законодавство передбачає право працівника на оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, при цьому право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при скасуванні такого наказу за працівником не закріплює, що свідчить про урегульованість спірних правовідносин шляхом відсутності права працівника на таку виплату.
Окрім цього, згідно статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Зазначає, що застосовуючи частину 2 статті 235 КЗпП України, а не до прикладу частину 1 статті 113 КЗпП України, виникає ситуація коли особа для якої за родом професії у відповідача не було роботи, отримує таку ж оплату (тобто за всі робочі дні в періоді) як і працівники, які під обстрілами евакуйовували людей та лагодили пошкоджену інфраструктуру.
Звертає увагу, що період з 01 квітня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, вона б не працювала, а перебувала у простої і отримувала дві третини встановленого їй посадового окладу, а не середній заробіток.
Уважає, що судом першої інстанції без належної правової підстави стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 16 жовтня 2023 року.
Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах №754/5488/22 від 14 вересня 2023 року, № 761/36220/17 від 16 грудня 2020 року, №761/36220/17 від 16 грудня 2020 року.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
11 липня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу.
Вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги та уважає, що судом першої інстанції при вирішенні спору правильно застосовано норми матеріального права.
Зазначає, що на дату прийняття оскаржуваного наказу редакція статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" однозначно вказувала на те, що дія трудового договору могла бути призупинена тільки у разі одночасного настання двох передумов: для роботодавця - відсутність об'єктивної змоги забезпечити працівника роботою; для працівника - відсутність можливості виконувати свої обов'язки.
Відтак, якщо у роботодавця немає можливості забезпечувати роботою працівника, то це не означає, що з цієї причини у роботодавця з'явилось абсолютне право призупинити дію трудового договору, укладеного із таким працівником.
Зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не надано доказів на підтвердження факту суцільного призупинення дії трудових договорів із працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ "Укрзалізниця". Відтак, твердження відповідача про те, що станом на 01 квітня 2022 року з усіма працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ "Укрзалізниця" була призупинена дія трудових договорів є не підтверджена наявними в матеріалах справи належними та достовірними доказами.
Відповідачем не доведено, що за фактичним робочим місцем позивачки у м. Києві станом на 01 квітня 2022 року не було змоги організувати роботу у звичайному режимі, як для тих працівників, щодо яких відповідач не призупиняв дію трудових договорів, або ж перевести позивачку на дистанційний режим роботи чи в режим неповного робочого дня (тижня).
Зазначає, що стаття 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не встановлює такої підстави для призупинення дії трудового договору із працівником як зменшення обсягів діяльності роботодавця через військову агресію та воєнний стан.
Звертає увагу, що мотиви, із яких виходив суд першої інстанції, не суперечать правовому висновку Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22.
Вказує на суперечливість доводів скаржника про неможливість перевести позивачку на іншу посаду, оскільки з листа скаржника від 21 серпня 2023 року №ЦПК-112 убачається, що позивачці надіслано попередження про наступне вивільнення у зв'язку із ліквідацією структурного підрозділу, де працює позивачка, а також перелік вакантних посад, на які можливо перевести позивачку за її згодою.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування статті 235 КЗпП України посилається на їх безпідставність та суперечність правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах №149/1089/22 від 21 червня 2023 року та №464/2944/22 від 14 лютого 2024 року.
Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №149/1089/22 від 21 червня 2023 року, №464/2944/22 від 14 лютого 2024 року, 465/3919/22 від 28 лютого 2024 року, №161/7449/22 від 15 вересня 2023 року, від 31 січня 2024 року №161/8196/22.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Окрім того, не погодившись з постановленою ухвалою від 17 травня 2024 року, адвокатом Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування Броварським міськрайонним судом Київської області норм процесуального права, невідповідність висновків суду нормам процесуального права та обставинам справи.
Зазначає, що у позовній заяві зазначено попередній розмір судових витрат. Окрім цього, для визначення розміру понесених позивачкою судових витрат на правничу допомогу, представниця позивачки надала: завірену копію договору про надання адвокатом послуг від 02 вересня 2022 року; завірену копію акту прийому-передачі виконаних робіт та копії первинних банківських документів; детальний опис робіт.
Звертає увагу, що докази витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу, подавались до Броварського міськрайонного суду Київської області представником позивачки - адвокатом Цимейко Г.О. після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті, але у порядку та строки, встановлені частиною 1 статті 134, частинами 2, 3 статті 137 та частиною 8 статті 141 ЦПК України, а також із дотриманням процесуальних строків, встановлених частиною 1 статі 123 та частиною 3 статті 124 ЦПК України.
Звертає увагу, що положення статті 246 та 270 ЦПК України не вимагають письмового зазначення поважності причин не подання письмових доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат, а лише вказують на те, що такі причини можуть існувати.
Вказує на помилковість посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 січня 2024 року №285/5547/21.
Вказує, що позивачкою у справі здійснена передоплата за адвокатські послуги, відтак платіж здійснено до ухвалення оскаржуваного рішення. Разом з цим, висновки суду про те, що сторона позивачки мала можливість подати докази до судових дебатів є помилковими, оскільки визначальним фактом підтвердження надання послуги є не оплата, а сам факт надання послуги. Розмір витрат, понесених стороною на професійну правничу допомогу, засвідчується не банківськими платіжними інструкціями, а документами, що підтверджують факт надання, обсяг та вартість таких послуг.
Акт прийому-передачі виконаних робіт за договором №02-09/2022 про надання адвокатом послуг був складений після останнього судового засідання та не міг бути наданий раніше як доказ фактичного обсягу і вартості понесених позивачкою витрат на правову допомогу.
Вказує, що у цій справі слід врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 березня 2024 року №308/5045/16.
Мотивуючи наведеним, просить суд ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року скасувати. Ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 42 500,00 гривень.
27 червня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив АТ "Українська залізниця" на апеляційну скаргу адвоката Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 .
Зазначає, що судом першої інстанції правильно вказано про те, що зміст клопотання представника позивача про стягнення судових витрат не містить обґрунтувань поважності причин неподання нею доказів, що підтверджують розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема, платіжних інструкцій, до ухвалення судом рішення у справі.
Звертає увагу, що у запереченнях на заяву представника відповідача щодо стягнення судових витрат від 12 травня 2024 року щодо обґрунтування причин неможливості подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, представником позивача зазначено, що у зв'язку із частими відключеннями електроенергії і перенесеннями судових засідань позивачка не могла заздалегідь передбачити дату звершення розгляду справи та, відповідно, види і обсяг послуг адвоката, зокрема спрогнозувати витрати на оплату участі адвоката у судових засіданнях.
Наведені аргументи могли б бути доречними, якби у позивача існували докази оплати послуг адвоката після ухвалення судом рішення. Проте повна оплата послуг відбулась задовго до ухвалення у справі рішення по суті.
Звертає увагу, що частина 1 статті 246 ЦПК України встановлює можливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених витрат. Разом з цим, посилання скаржника на те, що акт прийому-передачі послуг складено після ухвалення рішення є безпідставним, оскільки вказаний документ підтверджує факт надання робіт/послуг і відсутність претензій у замовника.
З огляду на те, що повна оплата гонорару відбулась до ухвалення рішення у справі і в день ухвалення рішення позивачу адвокатом не надавалися жодні послуги, відтак дата підписання акту прийому-передачі виконаних робіт не впливає на розмір понесених стороною судових витрат та не може визначатись поважною причиною неподання доказів до ухвалення рішення у справі, які у позивача були наявні на дату ухвалення рішення у справі.
Стверджує, що виконання умов договору про надання правової допомоги також відбулось до ухвалення у справі рішення, а саме 05 жовтня 2023 року. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг не в день надання таких послуг, а набагато пізніше, суперечить самій природі такого документу, який покликаний фіксувати певний факт в день його настання.
Зазначає, що на підтвердження своїх повноважень представником позивача до позовної заяви додано ордер на надання правничої допомоги, у якому вказано, що ордер видано на підставі договору про надання правової допомоги №148 від 11 серпня 2022 року. Разом з цим, матеріали справи не містять копії договору про надання правової допомоги та доказів оплати за цим договором.
В обґрунтування відзиву посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах №285/5547/21 від 10 січня 2024 року, №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року,
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В судовому засіданні представниця АТ "Українська залізниця" - Говорова Г.О. подану апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги, поданої адвокатом Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заперечувала.
Позивачка ОСОБА_4 та її представник - адвокат Цимейко Г.О. проти доводів апеляційної скарги, поданої АТ "Українська залізниця", заперечували, просили відмовити у її задоволенні. Подану апеляційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області підтримали, просили суд її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених по справі судових рішень, апеляційний суд робить такі висновки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року, апеляційний суд виходить із такого.
Задовольнивши позов, суд вказав, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що на час видання оспорюваного наказу, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, що існувала абсолютна неможливість роботодавця АТ "Укрзалізниця" надати роботу, яку виконувала позивач ОСОБА_1 до 01 квітня 2022 року або неможливість запропонувати їй іншу роботу, та доказів того, що ОСОБА_1 не могла виконувати цю роботу. Не надано відповідачем відповідних належних і допустимих доказів, які б спростовували заявлені позивачем позовні вимоги та свідчили б про критичне зменшення обсягів господарської діяльності Товариства та функцій підприємства, призупинення його діяльності.
Суд зробив висновок, що виданий АТ "Укрзалізниця" наказ № 389/ос від 01 квітня 2022 року "Про призупинення дії трудового договору" в частині призупинення дії трудового договору начальника відділу внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_1 є необґрунтованим та незаконним, відтак у цій частині зазначений наказ слід скасувати.
Суд вказав, що призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону № 2136-ІХ, хоча і не припиняє трудових відносин та не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи й належного йому заробітку, який він би отримав, коли б працював та своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Суд з метою поновлення порушених трудових прав працівника застосував за аналогією закону, що передбачено частиною 9 статті 10 ЦПК України, норму статті 235 КЗпП України та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року (день зупинення дії трудового договору) по 16 жовтня 2023 року (день ухвалення судом рішення у справі).
Установлено, що наказом №1829/ос від 20 вересня 2016 року ОСОБА_1 з 23 вересня 2016 року прийнята на посаду начальника відділу аудиту Департаменту аудиту та контролю (том 1 а.с. 8).
Наказом Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року з 24 лютого 2022 року встановлено режим простою до відміни працівників апарату управління АТ "Укрзалізниця", в тому числі і позивачці (том 1 а.с. 28, 96-97).
Наказом Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року "-42/6-В "Про запровадження режиму простою". Зазначено період простою позивачки з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року (том 1 а.с. 30, 99-100).
Згідно листа №ЦВА-18/124 від 01 квітня 2022 року убачається, що у зв'язку із неможливістю надання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів робіт через військову агресію РФ проти України, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та іншими нормами зазначеного закону, на виконання пункту 1 вказівки від 29 березня 2022 року №Ц-3-86/117-22 надано перелік працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, з якими запропоновано призупинити дію трудових договорів на період військового стану. Серед переліку наявна позивачка (том 1 а.с. 104-107).
Наказом №389/ос від 01 квітня 2022 року у зв'язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку із втратою через військову агресію РФ проти України з 01 квітня 2022 року припинено простій, введений наказом №Ц-26/2 від 24 лютого 2022 року. З 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками (том 1 а.с. 31-32, 102-103).
Згідно листа №ЦЦУП-11/73 від 20 червня 2022 року, адресованого Ларисі Ус у відповідь на її заяву-вимогу, відповідач повідомив, що відновлення дії трудового договору можливо за наявності процесів для виконання. У період дії воєнного стану АТ "Укрзалізниця" має можливість запропонувати роботу на посаді, яка наразі потребує укомплектування, а саме: бухгалтера Харківського відділення філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" (том 1 а.с. 187).
Відповідно до листа №ЦЦУП-12/9 від 06 січня 2023 року, наданого у відповідь на адвокатський запит від 03 січня 2023 року, убачається, що станом на 06 січня 2023 року дію трудового договору поновлено лише з одним працівником Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ "Укрзалізниця" (том 1 а.с. 199).
Відповідно до пункту 1.1 положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням наглядової ради "АТ Укрзалізниця" від 7-9 жовтня 2020 року, департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом акціонерного товариства "Українська залізниця" та підпорядковується наглядовій раді.
Департамент виконує функції підрозділу/служби внутрішнього аудиту Товариства (пункт 1.2) (том 1 а.с. 81-89).
Згідно розділу 3 положення про відділ внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту та контролю публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" функціями відділу є:
організовує та проводить у плановому порядку та/або за окремими дорученнями Голови Правління Товариства, директора Департаменту внутрішні гудити операцій, окремих бізнес-процесів, сукупності бізнес-процесів, діяльності підрозділів Товариства;
узагальнює досвід проведення внутрішнього аудиту і поширює його в Департаменті та відділах внутрішнього аудиту Управлінь внутрішнього аудиту та контролю регіональних філій (далі - Управління);
в межах компетенції Відділу здійснює організаційне та методичне керівництво і контроль щодо проведення внутрішнього аудиту відділами внутрішнього аудиту Управлінь;
за результатами внутрішніх аудитів, проведених Відділом, бере участь у здійсненні контролю за станом усунення виявлених упущень, ключових та інших недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають повноті, своєчасності та якості досягнення запланованих цілей, виконанню визначених завдань, ефективному використанню коштів, майна, інших активів та ресурсів ПАТ «Укрзалізниця»;
бере участь у здійсненні моніторингу та оцінки майбутнього економічного ефекту від впровадження пропозицій і рекомендацій, а також контролі стану виконання Плану погоджених дій менеджменту за результатами внутрішніх аудитів, проведених Відділом, у порядку, визначеному Регламентом;
в межах компетенції Відділу приймає участь в опрацюванні та узагальненні пропозицій та інформації щодо включення до проектів планів роботи Департаменту та Управлінь тем внутрішніх аудитів;
у межах компетенції бере участь у підготовці проектів внутрішніх документів Товариства, розробці аналітичних, довідкових, інформаційних та інших матеріалів Департаменту, вносить на розгляд директора Департаменту пропозиції щодо вдосконалення порядку проведення внутрішнього аудиту (том 1 а.с.90-95).
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану було продовжено. Згідно із вказаними Указами Президента України воєнний стан введено на всій території України.
Із пункту 3 Указу слідує, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Статтею 13 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, далі Закон№ 2136-ІХ) визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин.
Разом з тим, як вбачається із аналізу частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
У цій справі установлено та не заперечувалося стороною відповідача, що АТ "Укрзалізниця" не зупиняло свою роботу, враховуючи мету та характер діяльності товариства.
Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, оцінивши доводи позивачки на обґрунтування позову, доводи відповідача щодо заперечень проти позову, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також функціональні обов'язки позивачки, апеляційний суд уважає, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині, що стосується ОСОБА_1 про призупинення дії трудового договору.
Зокрема не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією). Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, а саме неможливість надати позивачу роботу в товаристві.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачу, зокрема, у тому числі, хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатна виконувати позивачка відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.
Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Проте таких доказів матеріали справи не містять.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Доводи скаржника в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу судового рішення лист Міністерства економіки України від 09 травня 2022 року №4712-06/22838-09, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.
Так, Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема і коментар до статі 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що у зв'язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов'язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов'язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов'язків, передбачених трудовим договором.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції навів зміст цього листа, проте мотивувальна частина рішення містить також посилання норми Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також КЗпП України, наведено мотиви такого посилання, відтак твердження скаржника про вирішення спору лише на підставі рекомендації Міністерства економіки України є помилковими.
Доводи апеляційної скарги щодо направлення 21 серпня 2023 року на електронну пошту позивачки листа з переліком вакантних посад, які їй пропонувались для переведення, не спростовують висновки суду в тій частині, що відповідачем не доведено факту того, що на час видання оспорюваного наказу (1 квітня 2022 року) існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією), тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Заперечуючи проти задоволених позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скаржник посилається на те, що у цьому випадку підлягає застосуванню положення статті 113 КЗпП України, а не стаття 235 КЗпП України.
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Відсутність підстав для призупинення дії трудового договору, а отже застосування положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо відшкодування заробітної плати на час призупинення трудового договору надає підстави для захисту прав позивачки на отримання заробітної плати шляхом стягнення з АТ «Українська залізниця» на її користь середнього заробітку.
Середній заробіток за частиною 2 статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Ураховуючи те, що у цій справі позивачка була позбавлена виконувати свої трудові функції з незалежних від неї причин, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статті 235 КЗпП України, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постанові від 14 лютого 2024 року № 464/2944/22.
Посилання скаржника на положення статті 113 КЗпП України є помилковим, оскільки вказана правова норма регулює порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції), відтак не підлягає застосуванню до правовідносин сторін у цій справі.
З огляду на наведене, апеляційний суд робить висновок про безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача, оскільки такі висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу адвоката Редевич О. М., яка діє в інтересах Акціонерного товариства "Українська залізниця", без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Установлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року частково задоволено клопотання адвоката Редевич О.М., яка діє в інтересах АТ "Українська залізниця", про зупинення дії рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року. Зупинено дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 16 жовтня 2023 року в загальному розмірі 601 074,42 гривень на час вирішення справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи те, що за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів зробила висновок про відсутність підстав для скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року, дію рішення слід поновити.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги адвоката Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року, апеляційний суд виходить із такого.
Відмовивши в ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції вказав, що із платіжних інструкцій, наданих суду стороною позивача на підтвердження понесених ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, убачається, що такі датовані до ухвалення судом рішення у справі, тобто до 16 жовтня 2023 року, остання, зокрема, датована 05 березня 2023 року на суму 10 000 грн.
Суд вказав, що зміст клопотання представника позивача адвоката Цимейко Г.О. про стягнення судових витрат не містить обґрунтування поважності причин неподання нею доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем у даній справі судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема, вказаних вище платіжних інструкцій, до ухвалення судом рішення у справі.
Установлено, що, звертаючись до суду із позовом у позовній заяві зазначено, що попередній розмір витрат на професійну правову допомогу становить 50 000,00 гривень. Докази понесених позивачкою витрат на правову допомогу будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення у справі рішення.
16 жовтня 2023 року у справі ухвалено рішення по суті спору.
Згідно даних конверту за трек №0214101690342 убачається, що 23 жовтня 2023 року адвокатом Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано заяву про ухвалення додаткового рішення у якому просила суд стягнути з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 42 500,00 гривень (том 2 а.с. 179-180).
Відповідно до даних ордеру, доданого до позовної заяви убачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалось адвокатом Цимейко Г.О. на підставі договору про надання правової допомоги №148 від 11 серпня 2022 року (том 1 а.с. 4).
02 вересня 2022 року між адвокатом Цимейко Г.О. та ОСОБА_1 укладено договір №02-09/2022 про надання адвокатом послуг, предметом якого є захист прав, свобод та представлення законних інтересів клієнта, надання іншої юридичної допомоги під час розгляду Державною службою з питань праці та судом першої інстанції справи про визнання наказу незаконним та стягнення середнього заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 7.1 договору гонорар адвоката за угодою сторони встановлюється в сумі усіх здійснених клієнтом платежів за цінами, встановленими у додатку №1 цього договору.
Гонорар має бути сплачений протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Клієнт має право здійснювати оплату поетапно до моменту підписання Акту (том 2.а.с.181-182).
Відповідно до даних додатку №1 до договору №02-09/2022 сторони визначили таку вартість робіт:
- консультація - 500,00 гривень;
- збір необхідних для написання позовної заяви доказів - 500,00 гривень;
- написання та подання позовної заяви - 4000,00 гривень;
- написання та надсилання адвокатського запиту - 1000,00 гривень;
- написання та подання заяви про зміну предмета позову - 4000,00 гривень;
- написання та подання відповіді на відзив - 3500,00 гривень;
- написання та подання клопотання - 500,00 гривень;
- написання та подання письмових пояснень - 1500,00 гривень;
- участь у судовому засіданні - 2500,00 гривень;
- написання та подання виступу в дебатах - 2500,00 гривень (том 2 а.с. 182).
20 жовтня 2023 року адвокатом Цимейко Г.О. та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до умов якого адвокат надав, а клієнт прийняв такі послуги:
- надання консультацій, попереднє вивчення документів, наданих клієнтом - 500,00 гривень;
- збір необхідних для написання позовної заяви доказів - 500,00 гривень;
- написання та подання позовної заяви - 4000,00 гривень;
- написання та надсилання адвокатського запиту від 11 серпня 2022 року - 1000,00 гривень;
- написання та подання заяви про зміну предмета позову - 4000,00 гривень;
- написання та подання відповіді на відзив - 3500,00 гривень;
- написання та подання клопотання про витребування доказів - 500,00 гривень;
- написання та надсилання адвокатського запиту від 18 листопада 2022 року - 1000,00 гривень;
- написання та надсилання адвокатського запиту від 23 грудня 2022 року - 1000,00 гривень;
- написання та надсилання адвокатського запиту від 03 січня 2023 року - 1000,00 гривень;
- написання та подання письмових пояснень від 16 січня 2023 року - 1500,00 гривень;
- написання та подання заперечень на клопотання про залишення позовної заяви без руху - 1500,00 гривень;
- написання та подання письмових пояснень від 02 березня 2023 року - 1500,00 гривень;
- написання та подання письмових пояснень щодо клопотання про долучення доказів від 27 вересня 2023 року - 1000,00 гривень;
- участь у десяти судових засіданнях - 20 000,00 гривень.
Всього 42 500,00 гривень (том 2 а.с. 18).
На підтвердження факту оплати адвокатських послуг за договором №02-09/2022 надано квитанції: №8661600901 від 22 вересня 2022 року на суму 4 000,00 гривень; №9339822101 від 18 жовтня 2022 року на суму 4 000,00 гривень; №3439981401 від 09 грудня 2022 року на суму 1000,00 гривень; №@PL212268 від 10 грудня 2022 року на суму 2 000,00 гривень; №@PL251518 від 22 грудня 2022 року на суму 10 000,00 гривень; №@PL197772 від 05 березня 2023 року на суму 10 000,00 гривень; №@PL273720 від 29 листопада 2022 року на суму 8 500,00 гривень; №@PL147215 від 17 січня 2023 року на суму 3 000,00 гривень (том 2 а.с. 184-191).
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина 1 статті 246 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням принципу розумності у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом із відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.
Із матеріалів справи установлено, що на момент ухвалення у справі судового рішення по суті позовних вимог у позивачки були наявні докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Звернувшись до суду із клопотання про стягнення судових витрат, позивачка не обґрунтувала поважності причин неподання нею наявних на момент ухвалення судового рішення доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат.
Ураховуючи наведене, а також відсутність у заяві позивачки обґрунтувань поважності неподання доказів до судових дебатів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в ухваленні додаткового рішення.
Подібні висновки наведено у Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21, про що правильно вказано в ухвалі суду першої інстанції.
Відтак апеляційним судом підстав для скасування ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року не установлено.
Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В суді апеляційної інстанції представником позивачки заявлено адвокатом Цимейко Г.О. заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн.
Представником позивачки на підтвердження розміру судових витрат подано: договір про надання адвокатом послуг від 30 травня 2024 року; додаток №1 до договору про надання адвокатом послуг від 30 травня 2024 року; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29 серпня 2024 року.
Установлено, що 30 травня 2024 року між адвокатом Цимейко Г.О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання адвокатом послуг, відповідно до умов якого адвокат зобов'язався захищати права, свободи та представляти законні інтереси клієнта, надавати йому іншу юридичну допомогу під час розгляду судом апеляційної інстанції справи №361/3854/22 про визнання наказу незаконним та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надані послуги.
Відповідно до пункту 7.1 договору гонорар адвоката за угодою сторін встановлюється в сумі усіх здійснених клієнтом платежів за цінами, встановленими у додатку №1 до договору до цього договору (том 3 а.с.134 а-134 б).
Відповідно до даних додатку №1 до договору сторони погодили вартість послуг, згідно якого:
- консультація та попереднє вивчення рішення суду першої інстанції - 1 500,00 гривень;
- написання та подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову в ухваленні додаткового рішення - 4000,00 гривень;
- написання та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 000,00 гривень;
- написання та подання клопотання - 500,00 гривень;
- написання та подання письмових пояснень - 1 500,00 гривень;
- участь у судовому засіданні - 3000,00 гривень;
- написання та подання виступу в дебатах - 3000,00 гривень (том 3 а.с. 133 б зворот).
29 серпня 2024 року адвокатом Цимейко Г.О. та ОСОБА_1 складено акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв такі послуги:
- консультація та попереднє вивчення рішення суду першої інстанції - 1 000,00 гривень;
- написання та подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову в ухваленні додаткового рішення - 4 000,00 гривень;
- написання відзиву на апеляційну скаргу - 4 000,00 гривень;
- участь в судовому засіданні 29 серпня 2024 року - 3 000,00 гривень (том 3 а.с. 134в).
16 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення адвоката Редевич О.М., яка діє в інтересах АТ "Українська залізниця", щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заперечень посилається на те, що позивачем в порушення частин 1, 2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору не подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат.
Вказує, що послуга щодо консультації та попереднього вивчення рішення суду не була необхідна. Послуги з написання апеляційної скарги вартістю 4 000,00 гривень, написання відзиву вартістю 4 000,00 гривень та участь у судовому засідання вартістю 3 000,00 гривень не відповідають складності справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.
Зазначає, що частина доводів, викладених позивачкою у відзиві на апеляційну скаргу, викладено у письмових заявах у суді першої інстанції.
Просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Установлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги адвоката Цимейко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для її задоволення.
Ураховуючи викладене, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу за написання та подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову в ухваленні додаткового рішення у розмірі 4 000,00 гривень відсутні.
Окрім цього, колегія суддів уважає необґрунтованими вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, яка пролягає у консультації та попередньому вивченні рішення суду першої інстанції, оскільки вказане не є самостійним видом допомоги, а охоплюється послугою із написання відзиву на апеляційну скаргу.
Колегія суддів не убачає підстав для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з підстав не зазначення позивачкою у першій заяві орієнтовного розміру витрат у суді апеляційної інстанції, оскільки сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду у справах №922/676/21 від 14 грудня 2021 року, №905/716/20 від 08 квітня 2021 року, №916/2087/18 від 31 березня 2021 року, №922/3812/19 від 10 грудня 2020 року).
За підставі установлених обставин справи, колегія суддів уважає, що у зв'язку із наданням професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції з відповідача на користь позивачки слід стягнути 7 000,00 гривень. Вказана сума, на думку суду, є співмірною із обсягом наданих послуг у суді апеляційної інстанції та часом, витраченим на надання правничої допомоги.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Редевич Оксани Миколаївни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства "Українська залізниця", залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.
Дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2023 року поновити.
Апеляційну скаргу адвоката Цимейко Ганни Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, 7000,00 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 29 листопада 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова