28 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа №440/11955/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі - ТУ ДСА), Державної судової адміністрації України (надалі - ДСА), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України (надалі - ДКСУ), у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ДСА щодо незабезпечення ТУ ДСА в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 , за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;
зобов'язати ДСА забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;
визнати протиправними дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;
зобов'язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував посиланням на те, що у спірний період він працював на посаді судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області та мав право на отримання суддівської винагороди, нарахування та виплату якої ТУ ДСА здійснювало у розмірі меншому, аніж передбачено законом, а саме - без урахування збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024. За доводами позивача, внаслідок цього розмір його суддівської винагороди у спірний період не відповідав розміру, встановленому спеціальним законом, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення.
2. Позиція відповідачів та третьої особи.
ТУ ДСА у наданому до суду відзиві на позов наполягало на залишенні позовних вимог без задоволення, стверджуючи про те, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу у спірний період проведена з дотриманням вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн /а.с. 22-24/. Стверджуючи про відсутність у ТУ ДСА повноважень з перевірки відповідності чинних норм законодавства Конституції України, представник відповідача вважав, що Управління у спірних відносинах діяло правомірно.
ДСА копію ухвали про відкриття провадження у цій справі отримала 17.10.2024, що підтверджено довідкою /а.с. 21/; відзив на позов співвідповідач не надав.
ДКСУ копію ухвали про відкриття провадження у цій справі отримала 17.10.2024, що підтверджено довідкою /а.с. 20, зі звороту/; письмові пояснення на позов не надала.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 17.10.2019 №760/2019 призначений на посаду судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області /а.с. 14/.
Позивач зарахований до штату Лубенського міськрайонного суду Полтавської області та отримує суддівську винагороду, нарахування та виплату якої здійснює ТУ ДСА /а.с. 28/.
У липні, серпні та вересні 2024 року ТУ ДСА здійснювало нарахування суддівської винагороди судді ОСОБА_1 з урахуванням для її визначення базового розміру посадового окладу судді, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн /а.с. 29/.
На думку ОСОБА_1 відповідачі протиправно не донарахували йому частину суддівської винагороди за спірний період, внаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Відповідно до статті 8 Основного Закону України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
У силу частин першої та другої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За змістом частин першої та другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої вказаної статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини сьомої згаданої статті, суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Поряд з цим, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 01.01.2024 - 3028,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі виник у зв'язку з обчисленням суддівської винагороди позивача, виходячи з установленого у 2024 році в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 04.1.22018 №11-р/2018.
30.06.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Названим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" разом із встановленням з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбачений такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становив 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Отож Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Однак Закон про Державний бюджет України на відповідний календарний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 12.07.2023 у справі №140/5481/22 та від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21 та ін.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26.04.2006 у справі "Зубко та інші проти України" зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), є неправомірною.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Як наслідок, нарахування та виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди за спірний період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, порушила право позивача на належне матеріальне забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі №620/4971/23 зазначив, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами.
Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. ТУ ДСА, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.
Необхідність з'ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов'язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
У випадку ж, коли Державна судова адміністрація України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень ТУ ДСА, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.10.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд враховує, що до матеріалів справи залучено копію кошторису ТУ ДСА на 2024 рік, затвердженого ДСА, відповідно до якого базовий посадовий оклад судді місцевого суду у 2024 році визначений виходячи з прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн /а.с. 27/.
Дослідивши залучену до матеріалів справи копію кошторису ТУ ДСА на 2024 рік разом з розрахунком річного фонду суддівської винагороди суд встановив, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА кошторису ТУ ДСА на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму у розмірі 3028,00 грн.
Отож невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Водночас слід також врахувати, що особою, відповідальною за безпосередні нарахування й виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 у спірний період було ТУ ДСА, яке у ході розгляду справи не надало суду доказів вжиття заходів з метою отримання додаткових коштів задля забезпечення фінансування суддівської винагороди у розмірах, передбачених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 (заява №40450/04).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Отож рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд, враховуючи встановлені вище обставини, нормативне регулювання спірних відносин, керуючись частиною другою статті 245 КАС України, дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є:
- визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення ТУ ДСА в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 , за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
- зобов'язання ДСА забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
- визнання протиправними дій ТУ ДСА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язання ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням фактично виплачених сум та проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Правомірність обрання саме такого способу захисту у подібних відносинах підтверджена Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Інші судові витрати у справі відсутні.
Тож підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення в повному обсязі бюджетними асигнуваннями Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_1 за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня по 01 жовтня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028 гривень, з урахуванням фактично сплачених сум та проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
1) Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795; вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601);
2) Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 26304855; вул. Соборності, 17, м. Полтава, Полтавська область, 36020).
Третя особа: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646; вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА