28 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11200/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молодецького Р.І., розглянувши, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №164150004347 від 30.05.2024 щодо незарахування періодів роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.1993 по 31.11.1995 та з 01.02.1999 по 30.01.2001 у вигляді виправних робіт в колгоспі КПСП "Україна", СТОВ "Україна" Шишацького району Полтавської області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.1993 по 31.11.1995 та з 01.02.1999 по 30.01.2001 у вигляді виправних робіт в колгоспі КПСП "Україна", СТОВ "Україна" Шишацького району Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин частина 3 статті 42 Кримінально - виконавчого кодексу України передбачає, що час відбування засудженим покарання у виді покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.10.2021 від відповідача до суду через систему "Електронний суд" надійшов відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказував, що оскільки позивач відбував покарання без позбавлення волі у вигляді виправних робіт, то Головне управління не може зарахувати зазначені періоди роботи, інших документів, що підтверджує стаж роботи Позивачем при подачі заяви на призначення пенсії не надавалося. Посилалися, що за результатами розгляду заяв про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не були враховані періоди з 01.12.1993 по 30.11.1995 та з 01.02.1999 по 30.01.2001, робота в колгоспі згідно книжки колгоспника № 204 від 18.11.1993, оскільки періоди не відповідають нормам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок 637).
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Позивач 22.05.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За наслідками розгляду вказаної заяви за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення від 30.05.2024 № 164150004347 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . За змістом вказаного рішення, зокрема, вказано, що до страхового стажу згідно з трудовою книжкою колгоспника № 204 від 18.11.1993 не враховано періоди з з 01.12.1993 по 31.11.1995 та з 01.02.1999 по 30.01.2001. Зазначено, що відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно записів трудової книжки колгоспника № 204 від 18.11.1993, довідки форми № 14, довідки форми № 13 позивач відбував покарання у вигляді виправних робіт у спірний період з 01.12.1993 по 31.11.1995, з 01.02.1999 по 30.01.2001 у КПСП "Україна".
Згідно із частиною 1 статті 94 Виправно-трудового кодексу України від 23 грудня 1970 року в редакції, чинній на час відбування покарання позивачем, виправні роботи без позбавлення волі відбуваються у відповідності з вироком суду за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид покарання, але в районі проживання засудженого, з врахуванням його працездатності і, по можливості, спеціальності.
Відповідно до частини 1 статті 102 Виправно-трудового кодексу України в редакції, чинній на час відбування позивачем покарання, передбачали, що із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановлених вироком суду. Відрахування провадяться за місцем роботи засудженого з усієї суми заробітку, без виключення з цих сум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
Відповідно до статті 103 Виправно-трудового кодексу України, в зазначеній редакції, час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці. При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.
Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Кримінально-виконавчим кодексом України від 11 липня 2003 року № 1129-IV- з 1 січня 2004 року (п.п.1-2 Прикінцевих положень нового кодексу).
Згідно із частиною 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України (чинного на даний час), час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують чи відміняють відповідальність особи.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Беручи до уваги статтю 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на час розгляду заяви позивача про призначення пенсії у відповідача були відсутні правові підстави для неврахування зазначеного періоду до загального стажу роботи позивача.
З огляду на те, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу позивача частиною третьої статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачено можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, то період роботи позивача за спірний період з 01.12.1993 по 31.11.1995 та з 01.02.1999 по 30.01.2001 має бути зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.
У справі за подібних правовідносин Верховний Суд вже раніше висловив правову позицію щодо застосування зазначених вище норм матеріального права, зокрема у постанові від 30.01.2018 у справі № 211/1432/17(2-а/211/103/17), від 21.06.2019 у справі №448/1691/16-а, яка враховується судом під час прийняття рішення у даній справі на підставі частини 5 статті 242 КАС України.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №64150004347 від 30.05.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.12.1993 по 30.11.1995, з 01.02.1999 по 30.01.2001, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню в цій частині.
Відтак наявні достатні та обґрунтовані підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи під час відбування покарання без позбавлення волі у вигляді виправних робіт з 01.12.1993 по 30.11.1995, з 01.02.1999 по 30.01.2001 в КПСП "Україна".
В іншій частині позивач рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №64150004347 від 30.05.2024 не оскаржує, а суд відповідно не надає оцінку.
Таким чином адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову, у розмірі 1211,20 грн
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №64150004347 від 30.05.2024 в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи під час відбування покарання без позбавлення волі у вигляді виправних робіт з 01.12.1993 по 30.11.1995, з 01.02.1999 по 30.01.2001 в КПСП "Україна".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.І. Молодецький