29 листопада 2024 року № 320/2138/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Київської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач, КМР), в якій просить:
1. Зобов'язати відповідача відновити та надати копію проекту землеустрою, технічної документації з кадастровим номером на земельну ділянку прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , яка повинна була бути використана при проектуванні місця для підземного контейнера, яка є складовою при розрахунку тарифу на прибирання території, а також, яка фактично прибирається зараз виконавцем послуг та, яка буде передана співвласникам будинку № 16/1 при переході на самоуправління, в т.ч. реєстрації ОСББ.
2. Зобов'язати відповідача надати копії наявних рішень Київської міської ради, виконавчого комітету, якими відводилася, затверджувалася землевпорядна, технічна документація щодо земельної ділянки до будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2023 позовну заяву залишено без руху як таку, що подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб і строк для їх усунення.
Позивачем усунено недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, у зв'язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , то є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, у тому числі земельної ділянки, на якій розташований такий будинок, тож має право на отримання інформації та документації щодо такого спільного майна для можливості вивчення землевпорядної документації з кадастровим номером, як необхідність перед загальними зборами співвласників.
Представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що належним чином позивачу за його запитом надавалась інформація щодо земельної ділянки (66:124:0023), на якій розташований багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , а також повідомлялось, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 66:124 для підготовки відповідного проекту рішення Київської міської ради не надходила, що виключило можливість її фактичного надання. Таким чином, відповідач не міг порушити права позивача на отримання відповідної документації, оскільки вона відсутня у розпорядженні КМР, про що позивачу було належним чином повідомлено.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що доводи представника відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають врахуванню під час розгляду справи, оскільки за відсутності земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 , кошти встановлюються споживачам (мешканцям будинку) за прибирання невизначеної території біля будинку, у тому числі, розкрадаються виконавцями послуг через компенсацію з бюджету країни та міста за пільговиків та субсидантів, бо тарифи на прибирання прибудинкової території не можливо розрахувати за відсутності меж території. Окрім того наголосив, що без документів на будинок та без документів на землю позивач, як і всі мешканці будинку (співвласники) не мають можливості зареєструвати ОСББ та перейти на самоуправління.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок).
Позивач звернувся до відповідача із запитом від 25.12.2022, яким просив надати йому копії: проекту землеустрою з кадастровим номером чи технічної документації на земельну ділянку прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , яка повинна була бути використана при проектуванні місця для підземного контейнера, яка є складовою при розрахунку тарифу на прибирання території, а також, яка фактично прибирається зараз виконавцем послуг та, яка буде передана співвласникам будинку для вивчення при переході на самоуправління чи ОСББ; любих наявних рішень ради, виконавчого комітету, якими відводилася, затверджувалася землевпорядна, технічна, люба інша документація щодо земельної ділянки до будинку АДРЕСА_1 .
Листом від 27.12.2022 № 0570202/3-15467 відповідач надав позивачу відповідь на запит від 25.12.2022, якою повідомив, що будинок розташований в межах земельної ділянки з кодом 66:124:0023, що обліковується як «землі не надані у власність чи користування». Вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно із Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі зазначеної земельної ділянки у власність чи користування.
Водночас відповідач повідомив, що Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» (далі - КП КІЗВ) виконуються роботи по інвентаризації земель міста Києва в рамках виконання Міської цільової програми використання та охорони земель м.Києва на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 №229/6280 та Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2022-2025 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 07.10.2021 № 2727/2768 (далі - Програма).
Відповідно до вищезазначеного, КП КІЗВ виконувалися роботи з інвентаризації земель у Дніпровському районі міста Києва, в тому числі кадастрового кварталу 66:124. Земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:66:124:0008) площею 5,9373 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі розробленої у встановленому порядку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель кадастрового кварталу 66:124. Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 66:124 для підготовки відповідного проєкту рішення Київської міської ради не надходила.
Не погоджуючись з поведінкою відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», зокрема: проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
За приписами статті 55 Закону № 858-IV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Відповідно до статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач не створював технічну документацію/проект землеустрою відповідної земельної ділянки та не приймав рішення щодо її затвердження. Доказів, які б спростували вказані обставини сторонами суду не подано.
За приписами статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII).
Відповідно до статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Згідно зі статтею 20 Закону № 2657-XIІ за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 19, частини першої статті 20 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у разі, якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VІ).
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду (частина перша статті 23 Закону № 2939-VІ).
Запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації (пункти 1, 4 частини другої статті 23 Закону №2939-VІ).
Виходячи з наведених положень законів, у взаємозв'язку з обставинами справи, судом встановлено, що відповідач надав позивачу вичерпну інформацію за його запитом у встановлені чинним законодавством строки, у тому числі щодо запитуваних документів, а саме щодо їх відсутності у відповідача, оскільки запитувана документація останнім не створювалась та не отримувалась у процесі діяльності.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідач прав позивача на інформацію (отримання копій документів) у спірних правовідносинах не порушував.
Окрім вищенаведеного суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв'язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.
Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд доходить висновку, що, по-перше, позивач не визначив у позовній заяві, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його суб'єктивні права та/або інтереси; по-друге, позивач не визначив, які саме його суб'єктивні права та/або інтереси порушені у спірних правовідносинах; по-третє, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлені позовні вимогі не призведуть до відновлення будь-яких прав позивача та потребуватимуть нового звернення до суду з реальним визначенням порушених прав і способів їх відновлення.
Суд зазначає, що доводи позивача є абстрактними, не містять обґрунтування негативного впливу дій відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
Більше того, суд не вбачає можливим задовольнити вимоги, виконання яких є неможливим, також у зв'язку з відсутністю у відповідача запитуваних документів, про що позивач був повідомлений.
Виходячи з наведених норм у взаємозв'язку з фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку, що зібрані і досліджені матеріали справи не підтверджують та не обґрунтовують порушення прав, свобод чи інтересів позивача й не засвідчують можливість поновлення будь-яких його прав внаслідок вирішення цієї справи у заявлений ним спосіб, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.