29 листопада 2024 року № 320/32650/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправною відмову вчинити певні дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Пенсійного фонду України (далі - відповідач, ПФУ), в якій просить:
1. Визнати протиправною відмову відповідача здійснити контрольно-ревізійний перерахунок основної, страхової ядерної пенсії з дня призначення згідно з вимогами Положення про Пенсійний фонд України, Законів України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про кабінет Міністрів України», «Про пенсійне забезпечення», «Про звернення громадян».
2. Визнати протиправною відмову відповідача на вимогу позивача забезпечити принцип верховенства права і законності; верховенство Конституції України і законів України; Верховенство Рішень Конституційного Суду України; верховенство Цивільного кодексу України.
3. Визнати протиправною відмову відповідача забезпечити гарантії конституційного права на вимогу сотень офіційних звернень позивача.
4. Визнати протиправною відмову відповідача на вимогу позивача забезпечити виконання статей 1-3, 8, 16-18 Закону № 3166-IV від 17.03.2011 та вимоги статей 1-4, 19-21, 23, 41 Закону № 2591- IV від 07.10.2010.
5. Визнати зневагу відповідача у сфері професійної діяльності до основоположних прав і свобод, честі і гідності людини, особи похилого віку - ветерана праці СРСР та України, ветерана-інваліда війни І групи, одного з перших ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС категорії І, інваліда Чорнобиля І групи внаслідок нещасного випадку при виконанні наказу від 26.04.1986, - протиправною.
6. Визнати невиконання загальних положень, передбачених нормами статей 1-11, 26-382, 42 Закону № 875-ХІІ від 21.03.1991, протиправною дією відповідача, дискримінацією прав інвалідів.
7. Визнати невиконання, невизнання, порушення, звуження, скасування дії соціального особливого Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 протиправною дією держави та її органів соціальної політики.
8. Визнати невиконання зобов'язань Високих Договірних Сторін, проголошених та визнаних Україною нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нормами Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963 (Закон № 334/96-ВР), Конвенцією захисту прав інвалідів, - протиправною дією держави України - виконавчої влади.
9. Визнати та присудити право на страхове, довічне, державне пенсійне забезпечення, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС виключно із базового страхового середньомісячного заробітку, визначеного за роботу в зоні ЧАЕС (вартістю 3652 рублів СРСР станом на 1986 рік=до 5189 доларів США), виключно у % від ступеня втрати працездатності, виключно у відповідності до Конституції України та Рішень Конституційного Суду України, Указу Президента № 20 від 27.12.1991, постанови Кабінету Міністрів України № 395 від 20.07.1992 та нормативно-правових актів, якими встановлені коефіцієнти підвищення розміру пенсії, призначеної до 01.01.1992.
10. Визнати протиправною відмову відповідача здійснити контрольні дії щодо правильності призначення, нарахування та виплати позивачу основної пенсії за ядерну шкоду заподіяну життю та здоров'ю.
11. Визнати протиправною дією відповідача незастосування Указу Президента № 20 від 27.12.1991 та % втрати працездатності встановленої МСЕК у сторону звуження прав позивача.
12. Зобов'язати відповідача провести перерахунок основної страхової довічної державної пенсії.
13. Застосувати при розгляді справи усі подані позивачем докази (довідки, висновки, розпорядження щодо стану здоров'я позивача та пенсійного забезпечення), а також положення Указу Президента № 20 від 27.12.1991, лист Мінюсту від 04.05.2009 № Р-5792-20, лист Верховного Суду № 62-97 від 03.04.1997, лист голови Пенсійного фонду України від 07.07.2023, експертний висновок від 30.10.1990 № 272.
14. Присудити позивачу, виключно на основі базового, фактичного, страхового середньомісячного заробітку, отриманого в зоні ЧАЕС, страховою вартістю 3652 рублів СРСР станом на 1986 рік=до 5189 доларів США станом на 1986 рік, згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у відповідно до постанова Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992, у відповідності до Конституції України та припису статі 4 Цивільного кодексу України, у відповідності до Рішень Конституційного Суду України, у % від втрати працездатності встановленої позивачу МСЕК з 04.03.1991.
15. Присудити шляхом зобов'язання Пенсійного фонду України, невідкладно, у строк 5 днів здійснити перерахунок пенсії позивачу.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною поведінкою відповідача щодо невиконання приписів Конституції та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Рішень Конституційного Суду України, Указу Президента № 20 від 27.12.1991, постанови Кабінету Міністрів України № 395 від 20.07.1992 та нормативно-правових актів, якими встановлені коефіцієнти підвищення розміру пенсії, призначеної до 01.01.1992, що призвело до позбавлення позивача страхового, конституційного права на гарантії, компенсації, соціальний і медичний захист, право на належне пенсійне страхування, довічне забезпечення, як учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда І групи, інваліда війни, які мають бути поновлені у заявлений ним спосіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач відзив на позовну заяву суду не подав.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є ветераном праці, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року (категорія 1), інвалідом І групи, отже має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується відповідними посвідченнями.
Довідками МСЕК та ВКК підтверджено група інвалідності позивача та необхідність постійного стороннього догляду за ним.
Відповідно до розпорядження УСО від 13.08.1993, як інваліду ІІ групи ЧАЕС позивачу було призначено до виплати з 01.06.1993 по 01.04.1997 суму 1035662 куп виходячи зі страхового заробітку 3652 р та 80% втрати працездатності.
Позивач звертався 07.07.2023 до голови Пенсійного фонду України з офіційною публічною вимогою здійснити перерахунок його пенсії з фактичного страхового середньомісячного заробітку, визначеного СРСР вартістю 3652 руб СРСР за роботу в зоні ЧАЕС, як інваліду без будь-яких обмежень.
Також позивач звертався 27.07.2023 до голови Пенсійного фонду України з офіційним публічним зверненням здійснити перерахунок його пенсії з фактичного страхового середньомісячного заробітку, визначеного СРСР та виключно у відсотках втрати працездатності, встановлених довідкою МСЕК.
З аналогічного змісту офіційною публічною вимогою позивач звертався до дирекції Пенсійного фонду України 07.08.2023.
Вважаючи оскаржувану поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 07.11.1992 №549/92 «Про реформу грошової системи України» починаючи з 23 години 12 листопада 1992 року припинено функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Встановлено, що єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.
Указом Президента України від 27.12.1991 № 20 «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін» було постановлено підвищити з 1 січня 1992 року на 100 процентів розміри державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 року і скоригованих відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При обчисленні пенсій, що призначатимуться (перераховуватимуться) у 1992-1993 роках, сума середньомісячного заробітку за період до 1 січня 1992 року збільшується на 100 процентів.
Указом Президента України від 25.08.1996 № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» визначено провести, починаючи з 2 вересня, в Україні грошову реформу - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина копійка. Українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року, функціонування українського карбованця в готівковому обігу припиняється. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України є гривня.
Таким чином, гривня визначена національною валютою в України, якою здійснюються платежі на території України.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом (стаття 1).
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку (стаття 6 Закону № 1788-ХІІ).
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом (стаття 15 Закону № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (частина четверта статті 15 Закону № 796-XII).
Статтею 20 Закону № 796-XII визначені гарантовані державою компенсації та пільги громадянам віднесеним до категорії 1.
Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно зі статтею 54 Закону № 796-ХП, пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Порядок обчислення по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обчислення пенсій відповідно до Закону № 796-XII здійснюється на підставі довідок про заробітну плату, які видаються установами та організаціями на підставі первинних документів (особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату). Підставою для проведення розрахунку заробітної плати за роботу в зоні відчуження являється первинні документи про нараховану заробітну плату та фактичну тривалість роботи безпосередньо в зоні відчуження.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 43 Закону № 1058, перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Згідно зі статтею 44 Закону № 1058, Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є інвалідом, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) та отримує пенсійні виплати.
Документи про призначення та нарахування йому відповідних виплат суду не подано, як і не подано доказів звернення позивача у встановленому чинним законодавством порядку до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з наданням довідок про середньомісячну заробітну плату для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження.
Також матеріали справи не містять доказів відмови відповідачем позивачу у здійсненні перерахунку пенсії та дотримання його прав, про які йдеться у позовній заяві, тож суд не вбачає виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, які позивач поклав в основу предмету позовної заяви.
Натомість суд враховує, що відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв'язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Наведені висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.
Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з вищенаведеним суд доходить висновку, що, по-перше, позивач не визначив у позовній заяві, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушені його права та/або інтереси на пенсійне забезпечення; по-друге, у чому саме полягає порушене право. Натомість позивач просив суд присудити йому пенсію, що взагалі виходить за межі повноважень суду, оскільки суд не може підміняти інші органи в їх дискреційних повноваженнях. Отже, суд вважає, що задоволення заявлених позовних вимог не призведе до будь-яких позитивних наслідків для позивача.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Виходячи з наведених норм у взаємозв'язку з фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку, що зібрані і досліджені матеріали справи не підтверджують та не обґрунтовують порушення прав, свобод чи інтересів позивача й не засвідчують можливість поновлення будь-яких його прав внаслідок вирішення цієї справи у заявлений ним спосіб, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.