29 листопада 2024 року справа №320/27805/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 24 квітня 2024 року, (з часу проживання в смт Іванків, що є у межах шестимісячного строку, що передбачав зверненню до суду із даним позовом) підвищення до пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи".
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24 квітня 2024 року (з часу проживання в смт. Іванків, що є у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом), з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в смт Іванків Вишгородського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вказує, що враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Проте, відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду позовну заяву передано на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою суду (суддя Балаклицький А.І.) від 21.06.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
У зв'язку зі звільненням судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/27805/24 передано 28.10.2024 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2024 прийнято до провадження судді Парненко В.С. та постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Київським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, зареєстрований 18.07.2024, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що виплати передбачені, зокрема положеннями ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру пенсійних виплат застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а тому розмір пенсії позивачу, як особі, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у 2015 році та подальші роки повинен визначатися відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон України №1774) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 24.06.2020 у зразковій справі №240/4937/18 щодо нарахування та виплати із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, вказала, що у разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватись нормами законів, чинними на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Верховний Суд у рішенні від 11.03.2020 у справі №200/9195/19-а дійшов висновку, що Законом України №1774 запроваджену нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком.
Позивач має посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії НОМЕР_1 від 30.12.2021.
07.05.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 20.05.2024 №1000-0202-8/84984 повідомлено, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 зміни, внесені Законом №76 від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Редакція ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не змінювалась. Враховуючи зазначене, відповідач вказав, що нарахувати та виплатити доплату відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає підстав.
Вважаючи відмову відповідача у виплаті підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ).
Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (редакція, чинна до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, який згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким внесена до Закону №796-ХІІ стаття 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тому з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, урегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, позивач має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Стосовно розрахункової величини при визначенні щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, то суд зазначає, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 не застосовується як розрахункова величина.
Так, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 04 квітня 2024 року, справа № 240/19227/21: пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII [що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018].
З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Такий висновок, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04 квітня 2024 року, справа № 240/19227/21 не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Наведене свідчить, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
З огляду на наведене суд вважає, що відповідно до заявлених позовних вимог порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та не виплати позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з 24.04.2024.
Відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 24 квітня 2024 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24 квітня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.