Рівненський апеляційний суд
Іменем України
28 листопада 2024 року м. Рівне
Справа № 569/15242/24
Провадження № 11-сс/4815/331/24
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконфенцзв'язку матеріали провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42024000000000433 від 27.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому, ОСОБА_8 та накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 42024000000000433 від 27.03.2024 року арешт на майно, яке вилучене 22.08.2024 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
1. Блокнот в палітурці синього кольору з написом «World Medicine» зі зразками почерку ОСОБА_7 ;
2. Мобільний телефон ОСОБА_7 «Iphone X» IMEI: НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 в чохлі лілового кольору із позбавленням права на їх відчуження, розпорядження та користування.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді від 28 серпня 2024 року та постановити нову, якою повністю відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вилучене майно.
Вважає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, такою, що постановлена з істотним порушенням процесуального права та не відповідає вимогам законодавства, має ознаки формалізму, тому підлягає скасуванню. Зазначає, що в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку зазначений перелік предметів, на вилучення яких надано дозвіл, однак предмети та речі чітко не ідентифіковані за номерами чи/та датами підготовки та підписання, серійними номерами чи/та ІМЕІ, номерами мобільного оператора, що, на його думку, призвело до вилучення співробітниками органу досудового слідства мобільного телефону, який не містить інформації, для відшукання якої надано дозвіл. Наголошує, що ухвала слідчого судді не містить жодного аргументу та мотивування необхідності накладення арешту на майно, а також нічим не підтверджено відношення факту укладення та виконання договору ФОП ОСОБА_7 з ГУНП в Рівненській області до вчинення злочину та заволодіння приблизною сумою коштів 5 000 000 грн.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року. Вказує, що розгляд клопотання про арешт майна проводився без участі особи, стосовно майна якої прийняте рішення, а копію ухвали він отримав в електронному вигляді лише 07.10.2024 року.
Згідно вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК України, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення. Відповідно до ч.3 ст.395 КК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З огляду на те, що розгляд клопотання відбувся без участі особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, представник цієї особи повний текст ухвали слідчого судді отримав 07.10.2024 року, а апеляційна скарга подана до суду 14.10.2024 року, то строк на подачу апеляційної скарги, з урахуванням положень ч.7 ст.117 КПК України та мотивів, наведених апелянтом, пропущений з поважних причин, тому його слід поновити.
26 листопада 2024 року представник ОСОБА_6 надіслав на електронну адресу апеляційного суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю його присутності в судовому засіданні у Солом'янському районному суді м. Києва.
Відповідно до ч.2 ст.422 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Згідно матеріалів справи, апеляційний розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 призначався на 24.10.2024 року, однак був відкладений за клопотанням представника на 07.11.2024 року. 07.11.2024 року перед початком судового засідання представник надіслав клопотання про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції у зв'язку з неможливістю прибути до Рівненського апеляційного суду. В той же день клопотання представника було задоволене та завчасно визначено нову дату розгляду апеляційної скарги - 28.11.2024 року.
На переконання апеляційного суду, неодноразове відкладення апеляційного розгляду за клопотаннями представника ОСОБА_6 свідчать про безпідставне затягування ним судового процесу, а тому його клопотання про відкладення до задоволення не підлягає.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положенням ч.1 ст.131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
З матеріалів провадження вбачається, що третім слідчим відділом (з дислокацією в м. Рівному) ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024000000000433 від 27.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
Згідно поданого клопотання, 22.08.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , де виявлено та вилучено: Блокнот в палітурці синього кольору з написом «World Medicine» зі зразками почерку ОСОБА_7 та мобільний телефон ОСОБА_7 «Iphone X» IMEI: НОМЕР_1 з сім-картою НОМЕР_2 в чохлі лілового кольору.
Під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на вищевказане майно слідчий суддя дійшов висновку про необхідність його задоволення, оскільки незастосування арешту може призвести до зникнення або втрати вказаного майна, у зв'язку з чим можуть настати наслідки, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судді місцевого суду з огляду на таке.
Так, клопотання про накладення арешту на майно мотивовано тим, що вилучені предмети є речовими доказами та містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Під час апеляційного розгляду прокурор вказав, що накладення арешту на мобільний телефон ОСОБА_7 необхідне для проведення огляду інформації, яка міститься на йому, а в блокноті - зразки почерку для проведення необхідних експертиз.
На думку апеляційного суду, матеріалами клопотання та доводами прокурора підтверджено, що в даному випадку мають місце відповідні ризики щодо майна, а саме можливості його приховування, пошкодження, знищення, відчуження, доведено необхідність виконання завдання арешту майна, а саме запобігання можливості таких ризиків.
Крім того, арешт майна у даному кримінальному провадженню є необхідним для забезпечення всебічності, повноти та об'єктивності дослідження усіх обставин кримінального провадження, тобто для забезпечення виконання завдань кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст.132,170,173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Слід зауважити, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів об'єктивно переконана, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину.
Проте апеляційний суд звертає увагу, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, його межі у часі окреслені строками, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст.219 КПК України. При цьому ОСОБА_7 чи її представник не позбавлені права надати слідчому додаткові докази чи звернутися до слідчого судді у порядку ст.174 КПК України із заявою про зняття арешту на майно.
Слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження, заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, зі з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, тому апеляційна скарга представника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Поновити представнику ОСОБА_7 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №№42024000000000433 від 27.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3