Справа № 554/8213/22 Номер провадження 22-ц/814/2676/24Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
11 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2023 року у складі судді Бугрія В. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики № 18/09/19-9 від 18.09.2019 у сумі 607 248,26 грн, з яких: 484 840,00 грн - сума основного боргу; 262,56 грн - інфляційні збитки; 55,30 грн - три відсотки річних; 122090,40 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що за умовами укладеного між сторонами письмового договору позики № 18/09/19-9, предметом якого було передання у власність відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 292 221,33 грн, що за курсом НБУ (1 долар США = 24,764520 грн) на день укладання договору було еквівалентно 11 800 доларів США, остання зобов'язалась їх повернути до 18.12.2019 включно.
В подальшому, у зв'язку з отриманням додаткової суми позики, неможливістю позичальника виконати свої зобов'язання у повному обсязі та зміною курсу долару США, між сторонами були укладені додаткові угоди до договору позики - додаткова угода № l від 17.12.2019; додаткова угода № 2 від 21.04.2020; додаткова угода № 3 від 28.08.2020; додаткова угода № 4 від 18.12.2020; додаткова угода № 5 від 27.04.2021; додаткова угода № 6 від 16.08.2021; додаткова угода № 7 від 21.12.2021, якими внесені зміни у пункт 1, 5 договору.
Додатковою угодою № 7 від 21.12.2021 остаточно визначено, що у власність позичальника передано грошові кошти у сумі 339 140 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 26,80 грн) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення грошових коштів - до 18.04.2022 включно.
Позивач виконав свої зобов'язання за договором та додатковими угодами в повному обсязі, надав можливість відповідачу розпоряджатись коштами на умовах, передбачених договором, проте відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконала, внаслідок чого з урахуванням курсу долару США станом на 09.08.2022 утворилась заборгованість у сумі 484 840,00 грн, на яку згідно пункту 10 договору позики позивачем нараховано інфляційні збитки - 262,56 грн, три відсотки річних - 55,30 грн, а також пеню у розмірі 1% за кожний календарний день прострочення за період з 19.01.2022 по 23.02.2022.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики № 18/09/19-9 від 18.09.2019 у сумі 607 248,26 грн, з яких: 484 840,00 грн - сума основного боргу; 262,56 грн - інфляційні збитки; 55,30 грн - три відсотки річних; 122 090,40 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 46 612, 41 грн, а також відшкодуванням сплаченого судового збору у сумі 6 072, 48 грн.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 01 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане судове рішення, в якій, посилаючись на необ'єктивність, передчасність та незаконність рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду по суті в загальному порядку за підсудністю за місцем проживання відповідача до Московського районного суду м. Харкова.
Доводи скарги ґрунтуються на тому, що вона не знала про існування вказаної цивільної справи, так як не отримувала позовної заяви і додатків до неї, повісток та ухвали про призначення справи до судового розгляду. Суд розглянув справу за її відсутності без належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання, у зв'язку з цим вона була позбавлення права подати до суду відзив на позовну заяву, чим порушено її право на відстоювання своїх прав та інтересів у суді. Також вона не отримувала копію заочного рішення, а дізналася про його існування від адвоката Книш А. Л. у лютому 2024 року.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував факт повернення нею коштів позивачу, оскільки за період з 31.10.2019 по 21.02.2022 вона постійно сплачувала кошти за договором позики особисто ОСОБА_2 , її представнику за довіреністю ОСОБА_3 у сумі, еквівалентній усього 19 080 доларів США, та з цієї суми також до каси ПП «Кронвест» на загальну суму 1 200 доларів США, тому вважає, що своє зобов'язання за договором позики вона виконала повністю, навіть зі значним перевищенням виплат по первісному договору позики.
Заперечує сплату процентів за договором, оскільки позика в даному випадку надавалася однією фізичною особою іншій фізичній особі без обумовлення нарахування процентів, що підтверджується долученою до матеріалів справи розпискою від 21.12.2021 про отримання нею грошових коштів у гривні в розмірі 339 140 грн. Також вказує на порушення при укладенні договору позики норм законодавства України, що пов'язані з ухиленням позивача від сплати податків при отриманні доходів у вигляді відсотків від кредитування фізичних осіб.
Не погоджується також і з рішенням суду в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки фактично адвокатом Гупал Р. М., який є представником позивача, була складена лише позовна заява, жодних судових засідань у даній справі судом першої інстанції проведено не було, а тому стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 46 612,41 грн, сплата яких не підтверджена належним чином, є завищеним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Гупал Р. М. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
За правилами частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 18.09.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено письмовий договір позики № 18/09/19-9, згідно умов якого позикодавець (позивач) передала у власність позичальника (відповідача) грошові кошти у сумі 292 221,33 грн, що за курсом НБУ (1 долар США = 24,764520 грн) на день укладення договору становило еквівалент 11 800 доларів США, а позичальник у свою чергу зобов'язалась повернути позику відповідно до графіку повернення грошових коштів у визначений договором строк - до 18.12.2019. За домовленістю сторін позика є безпроцентною (а. с. 16-17, т. 1).
Згідно пункту 10 договору позики № 18/09/19-9 у разі прострочення виконання зобов'язання позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми, а також неустойку у розмірі 1% від суми позики за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Відповідно до пункту 12 договору позики забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором є передача у заставу рухомого майна - автомобіля MERCEDES-BENZ, модель S550, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2007 року випуску, тип - легковий універсал, колір - чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 23.05.2019, ТСЦ 6342.
Вказане підтверджується також укладеним між сторонами договором застави транспортного засобу від 18.09.2019, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2831 (а. с. 18-19, т. 1).
17 грудня 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду № l до договору позики, якою сторони договору за взаємною згодою внесли зміни в пункти 1, 5, 6.1 договору щодо розміру грошового зобов'язання позичальника, яке визначено в сумі 292 020 грн, що є еквівалентом 12 400 доларів США за курсом продажів доларів США у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», встановленим на момент укладення правочину. Сторони також домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню, буде відповідати еквіваленту 12 400 доларів США за курсом їх продажу в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на дату здійснення платежу, не пізніше ніж через 4 місяці з моменту укладення даного договору, тобто до 18.04.2020 включно, за встановленим угодою графіком повернення позичальником грошових коштів.
Згідно з додатковою угодою № 2 від 21.04.2020 у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 339 760 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 27,40 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів - до 18.08.2020 включно.
Згідно з додатковою угодою № 3 від 28.08.2020 у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 342 612 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 27,63 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення грошових коштів - до 18.12.2020 включно.
За додатковою угодою № 4 від 18.12.2020 у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 347 820 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 28,05 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення позики - до 18.04.2021 включно.
Згідно з додатковою угодою № 5 від 27.04.2021 у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 346 580 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 27,95 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення грошових коштів становив 18.08.2021 включно.
За додатковою угодою № 6 від 16.08.2021 у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 332 320 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 26,80 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення грошових коштів - до 18 грудня 2021 року включно.
Додатковою угодою № 7 від 21.12.2021 визначено, що у власність позичальника було передано грошові кошти у сумі 339 140 грн, що за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 26,80 грн) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 12 400 доларів США, кінцевий строк повернення грошових коштів - до 18 квітня 2022 року включно.
Розпискою від 21.12.2021, оригінал якої приєднано до матеріалів справи, ОСОБА_1 підтвердила, що отримала позику від ОСОБА_2 у сумі 339 140 грн, що еквівалентом 12 400 доларів США за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 27,350 грн), згідно договору позики від 18.09.2019, та зобов'язалася повернути цю суму ОСОБА_2 у строк до 18.04.2022 включно.
Таким чином, додатковими угодами до договору позики № 18/09/19-9 від 18.09.2019 сторони визначили розмір зобов'язання позичальника ОСОБА_1 станом на дату укладення вказаних правочинів із застосуванням еквівалента іноземної валюти - доларів США.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 509, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.
Згідно встановленої статтею 204 ЦК України презумпції, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3, статті 6, частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тобто, договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України) (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
По справі встановлено, що предметом грошового зобов'язання позичальника ОСОБА_1 за договором позики № 18/09/19-9 від 18.09.2019 є долари США, про що свідчать умови укладеного між сторонами у письмовій формі договору позики з додатковими угодами до нього, а також надані сторонами по справі розписка позичальника ОСОБА_1 від 21.12.2021 та розписки позикодавця ОСОБА_2 про прийняття виконання в рахунок сплати чергової частини за договором позики № 18/09/19-9 у доларах США, що визнається сторонами та не суперечить вимогам чинного законодавства України.
При цьому, укладаючи 21.12.2021 додаткову угоду № 7 до договору позики № 18/09/19-9 та надіючи у той же день власноручну розписку, відповідач ОСОБА_1 визнала отримання нею позики від ОСОБА_2 у розмірі 339 140 грн, що в еквіваленті на час вчинення таких правочинів становить 12 400 доларів США, і саме цю суму зобов'язалась повернути до 18 квітня 2022 року.
Розписки ОСОБА_2 , які були видані позикодавцем до укладення додаткової угоди № 7 та написання ОСОБА_1 розписки від 21.12.2021, не відповідають вимогам процесуального закону щодо належності доказів (стаття 77 ЦПК України) і на остаточний розмір отриманої відповідачем позики та взяті на себе зобов'язання повернути позивачу грошові кошти у такій самій сумі - еквівалентній 12 400 доларів США на день платежу, не впливають.
Враховуючи принцип свободи договору та презумпцію правомірності правочину, яка не була спростована відповідачем, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо повного виконання нею зобов'язання за договором позики, що належними та допустимими доказами по справі не підтверджується.
Таким чином, стягуючи з відповідача на користь позивача гривневий еквівалент заборгованості за позикою, визначений у встановленому договором порядку - за курсом продажу доларів США у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на дату подачі позову, що не суперечить нормам частини другої статті 533 ЦК України та частини першої статті 13 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Разом з тим, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не було враховано часткове виконання ОСОБА_1 свого зобов'язання за договором позики № 18/09/19-9 на загальну суму 1 200 доларів США згідно розписок ОСОБА_2 від 17.02.2022 та 22.02.2022 на суму 600 доларів США кожна, доданих відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення, тому сума спірної заборгованості підлягає зменшенню з урахуванням часткової оплати боргу відповідачем та застосуванням погодженого сторонами порядку обрахування суми, що підлягає сплаті у гривнях, у межах заявлених позивачем вимог.
Інші доводи та вимоги апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах процесуального права та встановлених фактичних обставинах справи, тому відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 і Верховний Суд від нього не відступав (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Рішення суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача інфляційних нарахувань на суму грошового зобов'язання за договором позики, обрахованого в еквіваленті до іноземної валюти, ухвалене без урахування вказаних правових висновків Верховного Суду, з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового судового рішення. Оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування судом еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми заборгованості з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США, тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133, частин другої, третьої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір гонорару, що відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, визначається в договорі про надання правової допомоги за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України (пункт 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
У постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Також у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд першої інстанції, присуджуючи до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 усі понесені нею витрати на правничу допомогу адвоката Гупал Р. М. у сумі 46 612,41 грн, у тому числі 10 400 грн - за надання консультацій, юридичний аналіз законодавства та судової практики з питань, викладених у позовній заяві, підготовку та подачу позовної заяви, відповіді на відзив, пояснень та інших процесуальних документів, 5 850 грн - за участь адвоката у судових засіданнях та 30 362,41 грн «гонорару успіху», вказаних вимог не врахував, не взяв до уваги незначну складність справи та сталу судову практику зі спірних питань, що не вимагало значних витрат для формування правової позиції позивача у справі та доведення суду її переконливості, провівши заочний розгляд справи без участі позивача та її представника за клопотанням останнього, дійшов необґрунтованих висновків про обсяг наданих адвокатом послуг, їх фактичності, необхідності та розумності їхнього розміру, що призвело до неправильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат.
Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат за надання правничої допомоги адвоката, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшла висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв'язку з розглядом даної справи, а покладення на відповідача відшкодування позивачеві усіх витрат, у тому числі «гонорару успіху», який позивач сплачує на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору, не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.
Враховуючи обсяг фактично наданих адвокатом Гупал Р. М. послуг з правничої допомоги ОСОБА_2 в місцевому та апеляційному суді, з урахуванням вимог пункту 3 частини другої, частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, колегія суддів присуджує до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 15 000 грн у відшкодування понесених витрат за участь адвоката при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів також змінює розподіл судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, які присуджує сторонам згідно частини першої статті 141 ЦПК України - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2023 року - змінити, зменшивши суму основного боргу за договором позики № 18/09/19-9 від 18 вересня 2019 року з 484 840 грн до 437 920 грн та загальну суму стягнення заборгованості з 607 248,26 грн до 559 985,70 грн.
В частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 262,56 грн у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В іншій частині заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2023 року - залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 599,43 грн судового збору за подання позовної заяви та 15 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 800,59 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
Г. Л. Карпушин