Справа № 369/3299/24
Провадження № 2/761/8656/2024
04 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.,
за участю представника позивача Мартиненка Ю.В. ,
представників відповідачів Кузіва Р.В. ,
Мацієвської О.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури, -
У лютому 2024 року позивач інтереси якого представлені адвокатом звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив: 1) стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача 350 400,00 грн. на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; 2) стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляд кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48 000,00 грн.; 3) стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді першої та апеляційної інстанції в сумі 20 000,00 грн..
Позов обґрунтовує тим, що 23.01.2020 слідчим СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Фіалко Г.Д. в присутності понятих, на підставі ст. 208 КПУ України позивача було затримано без ухвали слідчого судді строком на сімдесят дві години та проведено його обшук. Зазначає, що під час обшуку слідчим виявлено та вилучено: мобільний телефон чорного кольору марки «Xiomi», предмет схожий на пістолет з маркувальною позначкою «ПМР 9 мм НОМЕР_1 », предмет схожий на магазин до пістолету з 11 набоями всередині нього та наявними маркувальними позначками «has 9 mm.P.A.» дозвіл № НОМЕР_2 виданий на ім'я ОСОБА_4 , який був дійсний до 03.06.2023 року. В той же день, затриманий позивач був поміщений до ізолятора тимчасового тримання № 7 (м. Васильків) ГУПН в Київській області, де утримувався до 15.10.2020 року. 24.10.2020 позивачу повідомлено про підозру, погоджену прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Віктором Кобцем, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України, а саме в перешкоджанні діяльності суб'єкта виборчого процесу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. В той же день, вилучене під час особистого обшуку майно, постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та передано на відповідальне зберігання до камери сховища речових доказів Києво-Святошинського відділу поліції. 25.01.2020 року слідча поліції за погодженням з прокурором місцевої прокуратури звернулась до суду з клопотання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .. Зазначає, що слідчим суддею було відмовлено у задоволенні клопотання про тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 20.00 год. до 07.00 год. за місцем його проживання, зобов'язано його прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого чи суд про зміну свого місця проживання та роботи, утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим, прокурором, здати на зберігання до ДМС свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Вказує, що 17.12.2020 слідчим були повернені позивачу вилучені у нього речі для відповідального зберігання до рішення суду. Зазначає, що в той же день позивач ознайомився з матеріалами кримінального провадження, отримав копії обвинувального акту, затвердженого прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Віктором Кобцем та реєстру матеріалів досудового розслідування. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні того ж дня було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Зазначає, що вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2022 року ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдено у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 157 КК України, на підставі п. 3 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Крім того, запобіжний захід у виді домашнього арешту скасовано судом, арешт на майно накладений ухвалою Києво-Святошинського суду від 27.10.2020 року судом скасовано. Вказує, що 28.03.2023 року ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2022, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення. В касаційному порядку вирок не оскаржувався. Зазначає, що незаконне кримінальне переслідування позивача почалось з дня його затримання та поміщення до ІТТ № 7 ГУНП в Київській області і закінчилось винесенням рішення Київським апеляційним судом, тобто позивач незаконно перебував під слідством і судом з 2.10.2020 по 28.03.2023, що становить 29 місяців і 6 днів. З огляду на зазначені обставини позивач зазнав майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.04.2024 року матеріали вищевказаної справи передані на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва за підсудністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді СіромашенкоН.В.
Ухвалою судді від 14.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.
У вересні 2024 року представник Київської обласної прокуратури подав відзив на позовну заяву, в якій сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що слідчим СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020110400000384 від 23.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_4 та інших у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України. Зазначає, що досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_4 , діючи спільно та за попередньою змовою зі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у невстановлені в ході досудового розслідування час та місці, отримали від невстановленої в ході досудового розслідування особи листівки формату «А4» з провокаційними надписами відносно кандидатів в депутати Чабанівської селищної ради ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кандидата на посаду голови Чабанівської селищної ради ОСОБА_9 , із заголовками « Царь ОСОБА_10 та його команда », «Царське життя ОСОБА_10 та його «команди», «Особлива увага до двох з його команди ОСОБА_11 та ОСОБА_12 », в яких містилась неправдива та негативна інформація, виражена у формі фактологічних тверджень та оціночних суджень, щодо участі у корупційних схемах даних кандидатів, отримання доходів та права власності на нерухоме майно незаконним шляхом, володіння матеріальними активами в особливо великих розмірах, з метою подальшого розповсюдження даних листівок на території Києво-Святошинського району Київської області. Вказує, що 23.10.2020 близько 20.30 год., ОСОБА_4 , діючи спільно та за попередньою змовою зі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , рухаючись вулицями Садова та Озерна в с. Новосілки Києво-Святошинського району Київської області, з метою перешкоджання діяльності суб'єктів виборчого процесу-кандидатів в депутати Чабанівської селищної ради ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кандидата на посаду голови Чабанівської селищної ради ОСОБА_10, заходили до під'їздів житлових будинків, де розкладали до поштових скриньок, а також залишали дані листівки на лавках біля під'їздів житлових будинків, розташованих за вищевказаною адресою, тим самим обманюючи громадян України, які володіють активним виборчим правом, розповсюджуючи відомості, що ганьблять кандидатів в депутати Чабанівської селищної ради та кандидата на посаду голови Чабанівської селищної ради, перешкоджаючи останнім вільно здійснювати своє конституційне право. У подальшому 24.10.2020 т.в.о. начальника СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України, та 25.10.2020 останньому обрано запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Вказує, що за результатами досудового розслідування 17.12.2020 обвинувальний акт, затверджений прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури, скеровано до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті. У подальшому вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2022, який залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 28.03.2023, ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 157 КК України у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Зазначає, що позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного та психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідуванняу кримінальному провадженні №12020110400000384, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду.
У вересні 2024 представником позивача було подано відповідь на відзив.
У вересні 2024 представником ГУ НП в Київській області подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що орган досудового слідства - слідчі СВ Чабанівського ВП проводили слідчі дії та приймали процесуальні рішення за матеріалами кримінального провадження, так як це передбачено КПК України. Зазначає,що позов не містить жодних обґрунтувань та розрахунків розміру відшкодування, заявленого до стягнення. Крім того, сума заявленого до стягнення відшкодування значно завищена позивачем та не має під собою об'активного підгрунття, не відповідає засадам розумності та справедливості.
24.09. 2024 представником позивача було подано відповідь на відзив.
25.09.2024 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові, надав пояснення аналогічні викладеним у справі.
В судове засідання представник відповідача-1не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.
В судовому засіданні представники відповідача-2 заперечували проти задоволення позову, просили відмовити у повному обсязі, посилаючись на поданий відзив.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини
Судом встановлено, що 23.10.2020 року позивача ОСОБА_4 було затримано, як підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2020 т.в.о. начальника СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління в Київській області Маєрчак Ю.В. повідомлено ОСОБА_4 про те, що він підозрюється в перешкоджанні діяльності суб'єкта виборчого процесу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.10.2020 відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту з 20.00 год. до 07.00 ранку год. за місцем його проживання, зобов'язано його прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого чи суд про зміну свого місця проживання та роботи, утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим, прокурором, здати на зберігання до ДМС свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.07.2022 року, залишеному в силі ухвалою Київського апеляційного суду від 22.03.2019, ОСОБА_4 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 157 КК України, п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу цього кримінального правопорушення.
З огляду на те, що під час незаконного перебування позивача під домашнім арештом, та в зв'язку із незаконним пред'явлення позивачу обвинувачення, та за час перебування позивача під слідством під час досудового розслідування, і за час розгляду справи в судах, він зазнав значних моральних страждань, зумовлених постійним стресом, та позивачу заподіяні моральні втрати, спричинені моральними стражданнями, які позивачем оцінені на загальну суму 350 400,00 грн., судові витрати під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48 000,00 грн., а також витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідачі при цьому вважають, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявності шкоди та її розміру.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Дані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Так, статтею 1176 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
За змістом положень ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Частина 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Положення ч. 5 та ч. 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлюють, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Отже, внаслідок, зокрема, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного накладення арешту на майно, особа має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Вступивши до ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.
Таким чином, проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинуватим в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності як обвинуваченого, проведення обшуку, обрання відносно нього запобіжного заходу, складання на направлення до суду обвинувального акту відносно нього та розгляду кримінального провадження, що призвело порушення нормальних життєвих зав'язків.
Внаслідок неправомірних дій правоохоронних органів позивач зазнав суттєвих моральних страждань, що виразилось в неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов'язків глави сім'ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами. Факт притягнення в якості обвинуваченого був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на стосунки з оточуючими. Позивач був змушений звертатись до адвокатів, брати участь у судових засіданнях та змінювати установлений спосіб свого життя.
Так, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 квітня 2024 року мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 8000,00 грн.
Вищевикладене дає підстави суду вважати доведеним факт наявності в позивача моральної шкоди в наступному розмірі: 8000,00 грн. х 29 місяців 6 днів (кількість місяців перебування під слідством та судом) = 236 800,00 грн.
Позивачу були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, тому, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та виваженості, суд вважає що відшкодування в розмірі 236 800,00 грн. відповідатиме розміру шкоди, заподіяної позивачу.
При цьому зазначає, що частиною 4 ст. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Клопотань від учасників справи про призначення судової експертизи для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди, її розміру не надходило.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно з пунктом 4 даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядка черговості надходження таких документів.
Згідно з п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у меж їхньої компетенції, встановленої законом.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе зобов'язати Державну казначейську службу України виплатити з рахунку державного бюджету позивачу в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 236 800,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суда відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За змістом частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що під час перебування під слідством і судом між позивачем та адковатом Мартиненком Ю.В. 17.12.2020 року був укладений договір № 703/12-20 про надання професійної правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на отримання правової допомоги згідно з договором від 17.12.2020 року стороною позивача було надано квитанцію до прибуткового касового ордера №703/12-20 від 31.03.2023 року про оплату послуг за надання правової допомоги у розмірі 48 000,00 грн., акт виконаних робіт (до договору про надання професійної правничої допомоги №703/12-20 від 17.12.2020) від 31.03.2023 року, договір № 703/02-24 про надання професійної правничої допомоги від 17.02.2024 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №703/02-24 від 17.02.2024 року про оплату послуг за надання правової допомоги у розмірі 20 000,00 грн., акт виконаних робіт (до договору про надання професійної правничої допомоги № 703/02-24 від 17.02.2024).
Вартість наданих послуг визначена у загальній сумі 68 000,00 грн, які сплачено позивачем, що підтверджується квитанціями.
Суд визнає розмір таких судових витрат співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони, і тому вони підлягають стягненню на користь позивача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 236800 (двісті тридцять шість тисяч вісімсот) грн 00 коп. у відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48000 (сорок вісім тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко