Справа № 202/4645/24
Провадження № 2/175/1199/24
Іменем України
"27" листопада 2024 р. смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Перепелиці В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське в порядку загального позовного провадженя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди,
Позивачка звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі посольства держави Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди та просить суд стягнути з Держави Російська Федерація в особі посольства держави Російської Федерації в Україні 3 000 000, 00 гривень моральної шкоди, завданої порушенням її прав внаслідок військової агресії та окупації частини території України.
Позивач у своєму позові просила розглянути справу за її відсутності.
Представник відповідача - держави Російська Федерація в особі посольства держави Російської Федерації в Україні в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з РФ, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства Російської Федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
Вивчивши матеріали справи, суд вбачає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Вставлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 (а.с.5).
24.02.2022 р. розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв'язку із чим Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" " від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України", в Україні введено воєнний стан, який триває на день ухвалення рішення суду.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 760/17232/20-ц, у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 р. № 9-рп/2012 наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005 р., підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016 р.).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оборону України" збройна агресія - це, в тому числі, застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 р. є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74 року.
Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та регулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Позивач зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України вона зазнала душевних страждань і приниження, перенесла стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв'язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав. Споглядання зруйнованих ракетними ударами будівель приносить їй додаткових страждань.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
Суд вважає, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, перенесла стрес і повністю обґрунтовані побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв'язки та вона вживала додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права, а тому слід стягнути з держави Російська Федерація на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 500 000 гривень.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 23, 1167, 1173,1174 ЦК України, ст. ст.. 2, 12, 13, 76, 81, 82, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні про стягнення моральної шкоди,-задовольнити частково.
Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , моральну шкоду у розмірі 300 000, 00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О. М. Білоусова