Справа № 216/2406/24
провадження №2/216/1680/24
27 листопада 2024 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Бутенко М. В.
за участю секретаря судового засідання Кравець А.С.
без участі сторін та без застосування технічного запису
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
До Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Дніпрофінансгруп" (Позивач) до ОСОБА_1 (Відповідач 1), ОСОБА_2 (Відповідач 2) про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Просять суд винести рішення, яким, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 24 072,41 доларів США, а також стягнути з Відповідачів судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, неодноразово направляв на адресу суду заяву, у якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачі в жодне призначене судове засідання не з'явилися, судові повістки направлені їм за адресою, зазначеною в позовній заяві як місце їх реєстрації, не отримують, інформації щодо іншої адреси для листування в порушення вимог ст. 131 ЦПК України суду не надано. За правилами ст.128-130 ЦПК України, відповідачі про причини своєї неявки суд не повідомили, не надав суду жодної заяви або клопотання. На думку суду, така поведінка відповідачів свідчить про недобросовісне користування правами сторони у цивільному процесі, у зв'язку з чим суд визнає неповажною неявку відповідачів, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, та відсутності заперечення проти ухвалення заочного рішення з боку представника позивача, що відповідає положенням ст. ст. 280-282 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 8 статті178 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «НАДРА» 29.11.2007 укладено договір кредитної Лінії №8/2007/840-МК22/22 на підставі якого ПАТ КБ «НАДРА» надав Відповідачу 1 кредитні кошти у сумі 150 000,00 доларів США.
Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «НАДРА» укладено договір поруки №22/1, відповідно до якого Відповідач 2 у разі невиконання Відповідачем 1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки)
У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з Відповідачів 1, 2
Рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 22.11.2010 у справі № 2-1150/10 стягнуто солідарно з Відповідачів 1, 2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 166 504,26 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 329 536,52 гривень
Ухвалою Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу від 20.11.2020 у справі № 2-1150/10 замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчому листі Центрально - Міського районного осуду міста Кривого Рогу у справі № 2- 1150/10
Однак Відповідачі так і не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України)
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України)
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс/18), від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18)
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного суду та Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від ЗО січня 2019 року у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення
Так, у своїй постанові від 16.01.2019 року справі №373/2054/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: «Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона Поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення
Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України
У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов'язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3% річних саме з 13 000,00 доларів США
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України)
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета,- у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року Ns2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою
Отже, 3% річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 13 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 01 лютого 2016 року до дня ухвалення судового рішення, у даному випадку постанови Великої Палати Верховного Суду, що становить 1081 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)
Тобто 13 000, 00 доларів США х 1081 день х 3 : 100 : 365 = 1 155,04 доларів США.
Оскільки на день перегляду судового рішення касаційним судом боргове зобов'язання не виконане, Велика Палата Верховного Суду здійснила розрахунок 3% річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України. Тому у цій частині судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до статті 412 ЦПК України.»
Аналогічний правовий висновок зроблено і у постанові Верховного суду від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20
Також згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що "наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє а ні кредитного договору, а ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення
Виходячи з вищевказаного, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, справа №910/3077/20)
Право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду виникає як до боржника так і до поручителя, оскільки останній, у зв'язку з винесенням судового рішення про стягнення заборгованості також набув статусу боржника
Так, відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником за останні три роки, які передували зверненню позивача з відповідним позовом до суду
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
За змістом ст.ст. 553, 554 ЦК України обсяг відповідальності поручителя встановлюється умовами договору поруки виходячи із умов основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, адже обсяг зобов'язань поручителя перед кредитором не може бути більшим ніж обсяг зобов'язань боржника
Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).
Тобто, законодавцем надано право сторін на визначення чіткого обсягу відповідальності поручителя перед кредитором в умовах відповідного договору
В даному випадку, умовами п. 1.2. договору поруки, поручитель відповідає перед Кредитором у повному обсязі.
Позичальник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Кредитора вимагати виконання Зобов'язань, вказаних у п.1.1. цього Договору повністю чи в будь-якій його частині як від Позичальника так і Поручителя разом, так і від кожного окремо
Відповідальність Поручителя виникає як у випадку невиконання Позичальником будь-якої частини Зобов'язання, так і при невиконанні Позичальником Зобов'язань в цілому (п.1.3 договорів Поруки)
Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Зобов'язань у повному об'ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами (п.1.4 договорів Поруки)
Поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами Кредитного договору (п.1.5 договорів Поруки)
Відтак, сторонами на підставі приписів ст.ст.6, 554, 628 ЦК України в умовах Договору поруки було закріплено межі відповідальності поручителя перед кредитором - чітко визначено зобов'язання, за невиконання яких він несе відповідальність як солідарний боржник
Таким чином, вищевказані обставини вказують на чітку наявність правових підстав для стягнення з Відповідача 2 за договором поруки 3% річних, нарахованих за період існуючого прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, встановленого судовим рішенням, оскільки за законом поручитель відповідає в тому обсязі, що і боржник, якщо інше не визначено в договорі
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки Сет. 257 ЦК України) Законом України від 30.03.2020 N° 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 N° 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N° 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року до 31.10.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року
В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» N2120-IX від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії
Тобто, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21)
З огляду на вищевикладене, оскільки трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування інфляційних витрат та 3% річних, а саме з 01.05.2017 року, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України N° 540- ІХ з 02.04.2020 та Закону України № 2120-IX з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних починаючи з 02.04.2020 року була продовжена та станом на дату подачі цього позову не пропущена.
Відповідно до розрахунку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 166 504,26 доларів СІЛА, за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року розмір нарахованих 3% річних на суму боргу становить 24 072,41 доларів СІЛА, що складається з: 3% річних - 24 072,41 доларів США.
Оскільки, судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум 3% процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права
Стаття 13 Конвенції, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьев проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Виходячи з вищенаведеного, суд встановив, що в матеріалах справи наявні належні докази порушення прав позивача з боку відповідачів, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами і є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в сум 11359,37 грн. підлягають стягненню з відповідачів.
Жодних доказів понесення витрат на правову допомогу стороною позивача до матеріалів справи не додано.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 197, 258-259, 263,265, 268, 280-283, 354-355 ЦПК України, статтями 512, 514, 516, 1046.1049 ЦК України, суд -
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Дніпрофінансгруп" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» (ЄДРПОУ 40696815) 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 24 072,41 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" витрати зі сплати судового збору у розмірі 5679,68 гривень, з кожного.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя: М. В. БУТЕНКО