іменем України
Справа № 210/5416/24
Провадження № 1-в/210/812/24
22 листопада 2024 року
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді: - ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг заяву засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,
відбуває покарання в Державній установі «Криворізька виправна колонія (№80») ,
про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства (пункт 13 частини 1 статті 537 КПК України: про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України)
До Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла заява засудженого ОСОБА_3 про приведення покарання у відповідність до чинного законодавства у зв'язку з набранням законної сили Закону України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».
Засуджений ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просить розглянути справу без його участі.
Представник Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду. До суду надійшла заява від представника Державної установи «Криворізька виправна колонія (№ 80)», в якій просить суд проводити розгляд справи без його участі.
Прокурор надав суду клопотання, в якому просить розглядати заяву про приведення покарання у відповідність до чинного законодавства стосовно засудженого без технічної фіксації судового засідання, не заперечує проти задоволення заяви.
Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття (ч.5 ст. 539 КПК України).
На підставі ч. 4 ст. 107 КПК України у зв'язку із неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювалося.
Дослідивши заяву та матеріали особової справи засудженого, суд приходить до наступного висновку.
Пунктом 1 частини 2 статі 539 КПК України передбачено, що клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Згідно із положеннями п.13 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Частиною 2 статті 74 КК передбачено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
Судом встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року ОСОБА_3 засуджений за ч.2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст.128 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки зі звільненням від покарання, на підставі ст. 75 КК Украни з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Внаслідок умисної злочинної діяльності ОСОБА_3 потерпілим від кримінальних правопорушень заподіяно матеріальну шкоду, розмір якої за кожним епізодом злочинної діяльності становить, відповідно:
- 10 червня 2019 року - 4656, 12 грн. (ст. 186 ч.1 КК України);
- 11 червня 2019 року - 3448,32 грн. (ст. 186 ч. 2 КК України);
- 03 лютого 2020 року - 329 грн. (ч. 2 ст. 185 КК України)
З урахуваннням вищезазначених положень Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191КК, у 2019 році становила 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна ) гривні, у 2020 році - 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Крім того, вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року ОСОБА_3 засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. Злочин вчинено 08 липня 2020 року. Внаслідок умисної злочинної діяльності ОСОБА_3 потерпілому від кримінального правопорушення заподіяно матеріальну шкоду, розмір якої становить 3068,10 грн.
З урахуваннням вищезазначених положень Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191КК, у 2020 році становила 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.
Також, вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2023 року ОСОБА_3 засуджений за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання не відбутого строку покарання за вироком від 17.02.2022 року у вигляді одного місяця позбавлення волі, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки та 1 місяць. Строк покарання відраховувати з 30.08.2023 року. Зарахувати в строк покарання, частково відбуте покарання за вироком від 17.02.2022 року, а саме: з 10 березня по 29 серпня 2023 року включно. Вирок від 24.11.2020 року виконувати самостійно. Вироком Дніпровського апеляційного суду від 19.12.2023 року, вирок від 30.08.2023 року скасувати в частині призначення покарання. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити покарання за ст. 122 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 71 ч.1, 4 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком від 24.11.2020 року та невідбуте покарання за вироком від 17.02.2022 року, остаточно призначити до відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць. В іншій частині вирок суду - залишити без змін.
Згідно із усталеною практикою Європейського суду поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб.
Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК України).
Кримінальна протиправність діяння, а також його карність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КК України).
Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК України).
Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом: а) скасування норм Особливої частини КК; б) внесення змін до норм Особливої частини КК - включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми; в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння); г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни "букви" закону).
Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до кримінальної відповідальності (у цьому випадку кримінальна справа не може бути порушена у зв'язку з відсутністю події злочину); б) котрим пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочину (кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю події злочину); в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання; г) відбули покарання, але мають непогашену чи незняту судимість.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
У примітці до статті 185 КК України, визначено, що:
"2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення."
Таким чином, Кримінальний кодекс України диференціює кваліфікуючі ознаки таємного викрадення чужого майна та шахрайства за розміром завданої матеріальної шкоди, закріплюючи при цьому поріг відповідальності для кваліфікації цих кримінальних правопорушень за ознаками: "значна шкода", "великий розмір", "особливо великий розмір".
Натомість Кимінальний кодекс України не містить мінімального порогу - розміру матеріальної шкоди, з якого настає кримінальна відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжки) чи шахрайства.
Статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до статті 51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
09 серпня 2024 року набрав чинності Закон України №3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (надалі - Закон №3886-ІХ).
Відповідно до частини другої статті 51 КУпАП (в новій редакції) адміністративна відповідальність настає за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, викрадення чужого майна стане кримінально караним діянням, якщо його вартість становитиме більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, кількісна зміна розміру дрібного викрадення з 0,2 до 2 НМ безпосередньо вплинула на суть таких кримінально караних діянь, як крадіжка, шахрайство, привласнення та розтрата, адже в тексті кримінального закону цей розмір прямо не визначено і він указаний законодавцем у статті 51 КУпАП.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 зазначено, що із часу набуття 09 серпня 2024 року чинності Законом N 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК може настати, лише якщо розмір викраденого перевищує 2 неоподаткованих мінімумів. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом України № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
При визначенні, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, діючий на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень пункту 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ та підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України.
Згідно з пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1пункту 169.1статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь - якого платника податку.
З урахуваннням вищезазначених положень Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191КК, у 2023 році становила 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири ) гривні.
Суд вважає що кримінальна караність діянь (викрадення чужого майна) за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року за епізодом від 03 лютого 2020 року на суму - 329 грн. (ч. 2 ст. 185 КК України) усунена, тому ОСОБА_3 підлягає звільненню від покарання за цим епізодом.
Таким чином ОСОБА_3 за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року слід вважати засудженим за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст.128 КК України.
В той же час, судом встановлено, що до покарання, призначеного вироком Дніпровського апеляційного суду від 19.12.2023 року за ч. 1 ст. 122 КК України, частково приєднано покарання, невідбуте за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11. 2020 року за ч.2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст.128 КК України та невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2022 року за ч. 2 ст. 185 КК України.
При цьому, вартість викраденого майна, за кожним із епізодів вироках від 24.11. 2020 року та 17.02.2022 року становила:
- 10 червня 2019 року - 4656, 12 грн., дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України;
- 11 червня 2019 року - 3448,32 грн; дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України
- 08 липня 2020 року - 3068,10 грн.
Оскільки кримінальна караність діянь, які кваліфікуються як грабіж (ч.1 ст. 186, та ч. 2 ст. 186 КК України) за епізодами від 10 червня 2019 року та від 11 червня 2019 року, за які ОСОБА_3 засуджений вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2020 року не усунута, підстав для застосування положень ч. 2 ст. 74 КК України не вбачається.
Крім того, за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2022 року за ч. 2 ст. 185 КК України розмір викраденого майна за епізодом від 08 липня 2020 року - 3068,10 грн. перевищує поріг, з якого настає кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191КК, у 2020 році, а саме 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, підстав для звільнення ОСОБА_3 від призначеного покарання за цим вироком не вбачається.
Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України за вчинення якого ОСОБА_3 відбуває покарання, відповідно до вимог закону не є таким, що входять до поняття «дрібного викрадення чужого майна», тому підстави для звільнення ОСОБА_3 від покарання за вказаним вироком відсутні.
Скасовуючи вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2023 року за ч. 1 ст. 122 КК України в частині призначеного покарання, та ухвалюючи в цій частині новий вирок від 19.12.2023 року Дніпровський апеляційний суд встановив, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 вчинив інкримінований йому злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, 22 листопада 2022 року, тобто одночасно в період іспитового строку, визначеного вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року, та після ухвалення вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року за яким покарання на той час не було повністю відбуте.
На підставі ч. 1, 4 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 122 КК України, апеляційний суд частково приєднав невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року (за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст.186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 128 КК України), та невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року (за ч. 2 ст. 185 КК України), та остаточно призначив ОСОБА_3 до відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць.
За встановлених обставин, підстав для звільнення ОСОБА_3 від покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 122 КК України від 30.08.2023 , з урахуванням вироку Дніпровського апеляційного суду від 19.12.2023р., та від приєднаної частини невідбутого покарання за вироками Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року (за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст.186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 128 КК України), та невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року (за ч. 2 ст. 185 КК України) не вбачається.
Керуючись ст.74, КК України, ст.ст.537, 539 КПК України, Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання інших питань діяльності правоохоронних органів», суд,-
Заяву засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства (пункт 13 частини 1 статті 537 КПК України: про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України) - задовольнити частково.
На підставі частини 2 статті 74 КК України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від покарання за ч. 2 ст. 185 КК України за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року.
На підставі частини 2 статті 74 КК України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року вважати засудженим за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст.128 КК України.
Вважати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що відбуває покарання у виді позбавлення волі за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2023р., з урахуванням вироку Дніпровського апеляційного суду від 19.12.2023р. за ч. 1 ст. 122 КК України, у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки, до якого на підставі ч. 1, 4 ст. 71 КК України (за сукупністю вироків) частково приєднано невідбуте покарання за вироками Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року (за ч. 1 ст.186, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 128 КК України), та невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2022 року (за ч. 2 ст. 185 КК України), і визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 1 (один) місяць..
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Відповідно до частини 3 статті 395 КПК України для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Ухвала, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги - ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: ОСОБА_1