27 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6667/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального району
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 (колегія суддів у складі: Іоннікова І. А. - головуючий, Михальська Ю. Б., Тищенко А. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 (суддя Сівакова В. В.)
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до: 1. Дочірнього підприємства Державної компанії ?Укрспецекспорт? Державного підприємства ?Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма ?Прогрес?
2. Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України
про визнання недійсним правочину
за участю:
прокурора: Толстореброва О. О. (посвідчення), Чередник Д. В. (посвідчення)
позивача: Ковальчук І. В. (самопредставництво)
відповідача-1: Радванська Н. В. (самопредставництво)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до суду з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» (далі - відповідач - 1), Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України (далі - відповідач - 2), у якому, з урахуванням заяви про усунення недоліків, просив:
- визнати недійсними державний контракт від 29.03.2022 № 403/1/22/76, додаткову угоду від 30.04.2022 № 1, додаткову угоду від 11.05.2022 № 2, додаткову угоду від 08.08.2022 № 3, додаткову угоду від 30.12.2022 № 4, укладені відповідачами на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товар за контрактом не поставлено, попередню оплату відповідачем - 1 не повернуто, що є порушенням інтересів держави, які підлягають судовому захисту.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовані тим, що прокурор не довів тих обставин з якими пов'язував свої вимоги.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17 та апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання прокурора про долучення та дослідження доказів, а саме аудиторського звіту від 10.11.2023 № 234/1/13/26, який має значення для правильного вирішення справи.
3.3. Позивач та відповідач - 1 у відзивах на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначили про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв'язку з чим просили відмовити у її задоволенні.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди встановили, що 29.03.2022 позивачем (замовник) в особі директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України та відповідачем - 1 (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/76 (далі - контракт), за умовами пункту 1.1 якого, виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначені в специфікації товару (додаток № 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.
4.2. 30.04.2022 сторони уклали додаткову угоду № 1 до контракту, відповідно до якої внесено зміни до пункту 2.1 та визначено, що орієнтована вартість товару за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1 073 665 640,00 грн. У зв'язку з цим специфікацію (додаток № 1 до контракту) викладено в новій редакції, в якій визначено строк поставки - за п. 1 - до 10.06.2022, за п. 2 - визначається додатковою угодою до контракту.
4.3. 11.05.2022 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до контракту, відповідно до якої внесено зміни до пункту 2.1 та визначено, що договірна вартість товарів за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 1 061 052 520,00 грн. У зв'язку з цим специфікацію (додаток № 1 до контракту) викладено в новій редакції, в якій визначено строк поставки - за п. 1 - до 20.06.2022, за п. 2 - визначається додатковою угодою до контракту.
4.4. Суди встановили, що згідно з платіжним дорученням № 403/1/180 від 13.05.2022 позивач 15.05.2022 перерахував відповідачу - 1 попередню оплату за контрактом у розмірі 106 733 000,00 грн.
4.5. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.6. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
4.7. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
4.8. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
4.9. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
4.10. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно вимог частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.11. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
4.12. Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
4.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
4.14. З огляду на викладене визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами 1 статті 216, статті 387, частин1, третьої статті 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.
4.15. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 917/1557/21.
4.16. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент, викладений у касаційній скарзі, з огляду на висновки Європейського Суду з прав людини у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент), оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
4.17. При цьому колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у категорії спірних правовідносин дотримується сталої практики щодо способів належного та ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів, забезпечуючи однакове застосування судами норм права. Тому колегія суддів під час розгляду цієї касаційної скарги застосовує норми права з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, що наведені вище.
4.18. Отже, у позові судам належало відмовити у зв'язку із обранням прокурором неналежного способу захисту, чого зроблено не було.
4.19. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 911/2616/21.
4.20. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
4.21. За наведених обставин Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення у цій справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін.
4.22. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального району задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/6667/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов