номер провадження справи 26/54/21
27.11.2024 Справа № 908/2430/21(908/532/22)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРОІЛ», м. Київ
до відповідача Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України»
про стягнення 99 566,93 грн
в межах справи № 908/2430/21
про банкрутство - Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», код ЄДРПОУ 00724838 (72331, Запорізька область, Мелітопольський район, селище Відродження, вул. Горького, буд. 34)
Розпорядник майна - Шпак В.І.
Без виклику сторін
23.02.2022 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРОІЛ» до відповідача - Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», про стягнення заборгованості у розмірі 99 566,93 грн, для розгляду в межах справи № 908/2430/21 про банкрутство відповідача.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2022 прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРОІЛ», для розгляду в межах справи № 908/2430/21 про банкрутство відповідача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Оцінивши надані докази позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд установив наступне.
Між TOB «Міроіл» (постачальник) та ДП «Дослідне господарство «Відродження» Донецької Державної сільськогосподарської дослідної станції Національної Академії Аграрних Наук України (боржник) виникла заборгованість з приводу несвоєчасної сплати за поставлений товар.
ТОВ «Міроіл» поставило товар ДП «ДГ « Відродження» ДДСДС НААН» на загальну суму 90 223,72 грн.
Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №СКЛТОВ011982 від 03 березня 2021р. та рахунком на оплату №СКЛТОВ04580 від 03 березня 2021 року на суму 90 223,72 грн.
Оплата від відповідача не поступала.
Отже, сума заборгованості ДП «ДГ « Відродження» ДДСДС НААН» перед ТОВ «Міроіл» складає 90 223,72 грн.
Положенням ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Позивач довів суду факт невиконання в повному обсязі з боку відповідача своїх зобов'язань, а наявність заборгованості в сумі 90 223,72 грн підтверджується видатковою накладною №СКЛТОВ011982 від 03 березня 2021р. та рахунком на оплату №СКЛТОВ04580 від 03 березня 2021 року на суму 90 223,72 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 90 223,72 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних від прострочення зобов'язання в розмірі 2 550,98 грн, які нараховані за загальний період з 04.03.2021 по 10.02.2022 та інфляційні нарахування за період прострочення з березня 2021 року по грудень 2021 року в сумі 6 792,23 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 04.03.2021 по 10.02.2022 суд дійшов висновку про задоволення в розмірі 2 550,98 грн.
Наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд визнав виконаним вірно, а вимогу заборгованості з урахуванням індексу інфляції за період прострочення з березня 2021 року по грудень 2021 року в сумі 6 792,23 грн такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному об'ємі.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України», код ЄДРПОУ 00724838 (72331, Запорізька область, Мелітопольський район, селище Відродження, вул. Горького, 34) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРОІЛ», код ЄДРПОУ 39248284 (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, 1/27) 99 566 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн 93 коп., з яких: 90 223 (дев'яносто тисяч двісті двадцять три) грн 72 коп. основного боргу,
2 550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 98 коп. - 3% річних, 6 792 (шість тисяч сімсот дев'яносто дві) грн 23 коп. - втрат від інфляції, та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 27.11.2024.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.