Житомирський апеляційний суд
Справа №279/5994/24 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.
Категорія 36 Доповідач Трояновська Г. С.
28 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.,
суддів: Борисюк Р.М., Талько О.Б.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників у м. Житомирі цивільну справу №279/5994/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Волкової Н.Я. у м. Коростені
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 883,00 грн за період з 01.03.2024 року по 31.07.2024 року та судових витрат.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2024 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Житомирської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України" подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ТОВ «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу та відповідає за безаварійну (безперебійну) роботу газорозподільної системи у межах Житомирської області та частини Вінницької області. Діяльність ТОВ «Газорозподільні мережі України", зокрема в особі Житомирської філії та право на провадження господарської діяльності з розподілу природного газу визначено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 26.12.2022 № 1839 (з врахуванням змін та доповнень, що внесені постановами НКРЕКП від 31.08.2023 № 1596 та від 22.02.2024 № 371). Таким чином, Житомирська філії ТОВ «Газорозподільні мережі України" як надавач житлово-комунальних послуг володіє правом на заявлення вимог про стягнення заборгованості у порядку наказного провадження. Жодних додаткових обов'язків щодо направлення копії заяви про видачу судового наказу з додатками боржнику, у такій категорії справ наказного провадження, вимоги ст. 160-161 ЦПК України не передбачають. При цьому, положення ч. 2 ст. 163 ЦПК України чітко встановлюють вимоги до вказаної заяви. Зауважував, що вимоги ч. 2 ст. 163 ЦПК України, як і в цілому вимоги розділу ІІ «Наказне Провадження» ЦПК України, не передбачають обов'язку, для особи, яка звертається з заявою про видачу судового наказу, надавати до суду докази направлення такої заяви з додатками на адресу боржника. При цьому, вимоги цивільного процесуального законодавства не містять такого обов'язку навіть у випадку подання заяви про видачу судового наказу з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІТС). Таким чином, заявником було дотримано вимоги ст. 163 ЦПК України при подачі заяви про видачу судового наказу, а вимога суду першої інстанції щодо необхідності направлення до суду паперової копії заяви про видачу судового наказу з додатком для їх наступного направлення боржникові, не передбачена цивільним процесуальним законодавством.
Відзив до апеляційного суду у зазначені строки не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу (п.1 ч.1 ст.353 ЦПК України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 883,00 грн за період з 01.03.2024 року по 31.07.2024 року та судових витрат в розмірі 302, 80 грн.
Вказана заява була сформована в системі «Електронний суд».
Постановляючи ухвалу про відмову у видачі судового наказу, суд першої інстанції мотивував її тим, що заява про видачу судового наказу подана без дотримання вимог ст.163 ЦПК України, а саме без долучення її копії з додатком, які суд на виконанння вимог ст.169 ч.2 ЦПК України зобов'язаний направити боржникові після видачі наказу, а тому дійшов висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити. Одночасно суд зауважив, що неузгодженість певних норм процесуального закону, у даному випадку щодо подання документів через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" за умови можливості її використання однією стороною, однак за відсутності такої можливості у іншої сторони, не має призводити до перекладання обов'язків такої сторони на третю сторону, в тому числі і суд. Отже сторона, яка бажає використати можливості, яких не має інша сторона, зобов'язана при цьому виконати передбачені законом обов'язки або створити умови для їх виконання, та має право вибору на власний розсуд або скористатись такою можливістю, або ж обрати інший варіант, який не буде обтяжливим і для неї і для іншої сторони, такий, який дозволить дотриматись балансу інтересів та рівності сторін. Відповідно до ч.1 ст.166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями статті 129 Конституції України визначені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Частиною шостою статті 14 ЦПК встановлено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
При цьому реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі (ч. 8 ст. 14 ЦПК України).
За змістом ч. 5 ст. 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Розділ II ЦПК України «Наказне провадження» передбачає можливість звернення особи, якій належить право вимоги, а також органів та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, серед іншого, якщо: заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до приписів частин 1-3 статті 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має електронний кабінет, заявник надалі повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви, виключно в електронній формі.
Отже, положення статті 163 ЦПК України не містять обов'язку заявника при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надавати суду копію заяви про видачу судового наказу чи примірники такої заяви.
Пунктом 1 частиною першою статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу.
Відсутність обов'язку заявника за приписами статті 163 ЦПК України при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надавати суду копію заяви про видачу судового наказу чи примірники такої заяви, виключають можливість відмови судді у видачі судового наказу з підстав подання заяви з порушення вимог статті 163 ЦПК України за пунктом першим частини 1 статті 165 ЦПК України.
Відповідно до абз.1 ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (абз. 2 ч. 7 ст. 43 ЦПК України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що заява про видачу судового наказу не є заявою по суті справи, а тому до неї не можуть бути застосовані вимоги, визначені ч. 7 ст. 43 ЦПК України, а особа, подаючи заяву про видачу судового наказу в електронній формі з використанням ЄСІТС не зобов'язана подавати разом із заявою докази надсилання боржнику копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами.
Процесуальні правовідносини в даній справі регулюються розділом II ЦПК України «Наказне провадження», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ, а тому до заяв про видачу судового наказу, де особа, якій належить право вимоги ініціює видачу судового наказу, застосовуються визначені положення наказного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц.
Відповідно до приписів частини 2 статті 169 ЦПК України законодавець передбачив, що одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Отже зазначеною нормою процесуального права щодо розгляду справ наказного провадження передбачено процесуальний порядок, за яким саме на суд покладено обов'язок надіслати боржнику копію заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами одночасно з надсиланням копії судового наказу.
Враховуючи вищевикладене, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відмови у видачі судового наказу.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала до скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 379 підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України" задовольнити.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 вересня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді