Справа № 162/59/24 Провадження №11-кп/802/572/24 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
28 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового
засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілих - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 , (в режимі відеоконференції)
захисника - ОСОБА_9 , (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження 12023035530000280 від 06.10.2023 за апеляційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 18 червня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 121 КК України,
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Залізниця Любешівського району Волинської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, розлученого, непрацюючого, має на утриманні троє неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121 КК України та ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 121 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років;
- за ч. 1 ст. 162 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього згідно з ст. 76 КК України такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Іспитовий строк визначено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 06.10.2023 близько 01 год 15 хв, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, якими закріплено права людини на недоторканість житла або іншого володіння особи, умисно, протиправно, всупереч волі законного власника ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не отримавши її дозволу чи інших жильців будинку і за відсутності визначених для цього законом підстав, з метою спричинення тілесних ушкоджень колишньому чоловіку останньої ОСОБА_10 , із застосуванням фізичної сили, руками силоміць, потягнувши на себе, відчинив зачиненні на металеву защібку із середини вхідні двері житлового будинку АДРЕСА_1 , проникнув до веранди останнього, де, продовжуючи свої протиправні дії, пошкодивши руками дерев'яну дошку наступних вхідних дверей даного будинку та відімкнувши їх металеву защібку із середини відчинив останні, та проник до кухонної кімнати вказаного житлового будинку, чим порушив права потерпілої на недоторканість житла.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразились у незаконному проникненні до житла, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України.
Окрім того, ОСОБА_8 06.10.2023 близько 01 год 20 хв, знаходячись в кухонній кімнаті житлового будинку, що по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_11 , під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправність своїх дій та розуміючи і бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, тримаючи в правій руці кухонний ніж, діючи умисно, наніс не менше 6 ударів лезом вказаного ножа в ділянку обличчя, лівої половини грудної клітки та лівої поперекової ділянки спини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді різаної рани лобної ділянки обличчя зліва (довжиною до 3 см) і ділянки лівої брови (довжиною до 5 см), колото-різаних ран лівої паравертебральної ділянки на рівні ХІ грудного - І поперекового хребців (довжиною до 11 см), лівої задньо-аксилярної ділянки на межі з лопатковою ділянкою спини (довжиною до 10 см) та лівої середньо-аксилярної ділянки на рівні VІ-VІІІ ребер зліва (2 шт) (довжиною до 12 см), що викликали масивну крововтрату з розвитком важкої постгеморагічної анемії, які за ознакою небезпеки для життя належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразились в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто в умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.
Представник потерпілих у поданій апеляційній скарзі, фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, за які засуджено останнього, не оскаржує, а лише міру покарання. Вважає, що суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_8 покарання належним чином не оцінив і не взяв до уваги, що щире каяття обвинуваченого, яке визнано судом першої інстанції обставиною, яка пом'якшує покарання, не знайшло свого відображення в матеріалах справи. Також відсутні в матеріалах справи та на момент подання апеляційної скарги відомості про відшкодування обвинуваченим завданих збитків чи витрат на лікування.
На переконання представника потерпілих, судом безпідставно та необґрунтовано звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки ні дані про особу обвинуваченого, ні обставини вчинення кримінальних правопорушень, ні посткримінальна поведінка останнього не свідчить про можливість його виправлення без реального відбування призначеного покарання.
Апелянт просить оскаржений вирок скасувати в частині призначено покарання та призначити обвинуваченому ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років з його реальним відбуванням.
Будучи належним чином повідомленими про дату та час судового розгляду потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилися. На адресу суду надійшло клопотання про здійснення судового розгляду за відсутності згаданих потерпілих з приєднаними документами, які підтверджують поважність їх відсутності. Інші учасники судового розгляду не заперечували щодо проведення судового засідання без участі потерпілих.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, думку представника потерпілих, який підтримав подану апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу заперечили, прокурора, який просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити за безпідставністю, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції згідно із положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України судові рішення суду першої інстанції переглядає в межах апеляційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 162 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині, - відсутні.
Що стосується тверджень представника потерпілих про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_12 покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, то колегія суддів вважає, що вони є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу із врахуванням наступного.
Згідно із ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Висновки місцевого суду у цій частині пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Так, суд першої інстанції своє рішення про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, зокрема, обґрунтував висновком досудової доповіді Філії ДУ «Центру пробації» стосовно ОСОБА_8 , даними про особу обвинуваченого та наявністю обставин, які пом'якшують покарання, позицією потерпілих щодо призначення покарання.
В свою чергу, колегія суддів ураховуючи згадані вище обставини й апеляційні вимоги представника потерпілих не убачає наявності належних та достатніх підстав, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 . інституту звільнення від відбування покарання, передбаченого положеннями ст. 75 КК України.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час призначення ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 162 КК України, суд першої інстанції загалом не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, та правильно взяв до уваги обставини, передбачені ст. 65 КК України, обставини, які пом'якшують покарання та дані про особу обвинуваченого.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, встановленні судом першої інстанції обставини, які відіграють важливу роль у призначенні покарання та обставини встановлені під час апеляційного перегляду кримінального провадження дають підстави колегії суддів дійти висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 більш м'якого покарання, ніж призначено судом першої інстанції, однак без застосування положень ст. 75 КК України.
З контексту ч. 1 ст. 69 КК України вбачається, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 162 КК України покарання, колегія суддів, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до вимог ч. 2, 5 ст. 12 КК України, відносяться до категорії кримінальних проступків (ч. 1 ст. 162 КК України) та тяжких злочинів (ч. 1 ст. 121 КК України), конкретні обставини їх вчинення, дані про особу винного, який не судимий, не працює, повністю визнав свою вину, поросив вибачення у потерпілих, важко хворіє (має захворювання туберкульоз легень), проходить відповідний курс лікування, має на утриманні неповнолітніх дітей та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою і не допускати подібного в майбутньому.
До пом'якшуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_8 обставин, суд відносить визнання вини, щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Разом з тим, апеляційний суд при призначені покарання ОСОБА_8 бере до уваги довідку-характеристику Любешівськаої селищної ради від 21.10.2024, з якої вбачається, що обвинувачений громадський порядок не порушує, скарги на нього від односельчан не надходили, отже ОСОБА_8 бажає стати на шлях виправлення та посткримінальна поведінка обвинуваченого, на думку колегії суддів, засвідчує його осудливе ставлення до вчинених кримінальних правопорушень.
На момент апеляційного розгляду, обвинувачений завданих збитків потерпілим не відшкодував, цивільний позов у справі не заявлявся, а невідшкодування завданої шкоди потерпілим не є беззаперечною, у даному конкретному випадку, підставою для призначення більш суворого покарання як просить апелянт.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 можливе застосування вимог ст. 69 КК України, та призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що наявність вказаних вище пом'якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненного кримінального правопорушення, відсутність таких, які його обтяжують, та дані про особу обвинуваченогоу своїй сукупності дають підстави призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, яке слід відбувати реально.
На думку апеляційного суду, таке покарання буде достатнім для виправлення ОСОБА_8 та відповідатиме ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та меті покарання, що визначена ст. 50 КК України, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність як ним самим так і іншими особами, та відповідатиме принципу індивідуалізації покарання.
При цьому колегія суддів не погоджується з вимогою представника потерпілих про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді 5 років позбавлення волі, оскільки в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано та не наведено обставин, які б беззаперечно вказували, що покарання у виді позбавлення волі строком саме на 5 років є необхідним для виправлення ОСОБА_8 .
Таким чином, апеляційна скарга представника потерпілих підлягає частковому задоволенню, а оскаржений вирок в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування слід скасувати у зв'язку з із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На підставі наведеного і керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Любешівського районного суду Волинської області від 18 червня 2024 року в частині призначеного покарання із звільненням ОСОБА_8 від його відбування скасувати.
Призначити ОСОБА_8 покарання:
- за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;
- за ч. 1 ст. 162 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: