Справа № 473/6237/24
іменем України
"28" листопада 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу ДВС щодо арешту її майна та постанову державного виконавця Вознесенського міськрайонного відділу ДВС, якою накладено арешт на її майно.
В подальшому ОСОБА_1 надала суду уточнену скаргу на бездіяльність Першого відділу ДВС у Вознесенському районі, в якій вказувала, що на примусовому виконанні у Вознесенському міськрайонному відділі ДВС перебувало виконавче провадження № 54223887 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 78 263,01 грн.
04 липня 2017 року головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Барабанова Т.О. в межах виконавчого провадження № 54223887 винесла постанову про арешт майна боржника, згідно якої наклала арешт на належне заявниці майно.
18 жовтня 2017 року головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Барабанова Т.О. винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, однак не вчинила дій щодо зняття арешту з майна боржниці.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 вказувала на відсутність підстав для збереження чинності арешту та просила визнати протиправною бездіяльність Першого відділу ДВС у Вознесенському районі щодо не зняття арешту з її майна, а також зобов'язати уповноважених осіб Першого відділу ДВС у Вознесенському районі зняти вказаний арешт та виключити відомості про заявницю, як боржницю за виконавчим провадженням № 54223887, з Єдиного реєстру боржників.
Також ОСОБА_1 просила поновити їй строк на подачу скарги у зв'язку з його пропущенням з поважних причин (необізнаністю про наявність виконавчого провадження, накладення та не зняття арешту).
В судове засідання заявниця ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не з'явилися, проте останній надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, вимоги скарги підтримує.
Представниця Першого відділу ДВС у Вознесенському районі в судове засідання не з'явилася, проте надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Представник заінтересованої особи - АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі заявниці, її представника та представників заінтересованих осіб, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що згідно виконавчого напису нотаріуса від 25 січня 2017 року №949 підтверджено наявність заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 78 263,01 грн.
На підставі виконавчого напису 05 липня 2017 року головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Барабанова Т.О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №54223887.
Водночас, 04 липня 2017 року (згідно матеріалів справи) головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Барабанова Т.О. в межах виконавчого провадження № 54223887 винесла постанову про арешт майна боржника, згідно якої наклала арешт на належне заявниці майно.
18 жовтня 2017 року головний державний виконавець Вознесенського міськрайонного відділу ДВС Барабанова Т.О. винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
З моменту повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист повторно не пред'являвся для примусового виконання.
Інші виконавчі провадження щодо виконання виконавчого напису або інших пов'язаних з ним виконавчих документів на примусовому виконанні відсутні.
Виконавче провадження було знищене у зв'язку із закінченням строку його зберігання.
Аналізуючи доводи скарги, суд виходить з наступного.
Примусове виконання рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час відкриття виконавчого провадження) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ч. 1 ст. 48, ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час накладення арешту)).
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. (п. 2 ч. 1, ч.ч. 4, 5 ст. 37, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час повернення виконавчого документа)).
Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу у випадку відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для скасування арешту на майно боржника та інших заходів забезпечення виконавчого провадження, а також не перешкоджає стягувачу повторно звернути виконавчий документ до примусового виконання в межах встановлених строків пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Однак, у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Застосування арешту майна боржника, як обмежувального заходу, не повинно призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 4, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, строк пред'явлення до виконання виконавчого напису нотаріуса від 25 січня 2017 року №949, виходячи з повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу 18 жовтня 2017 року, закінчився 18 жовтня 2020 року. Із заявою про поновлення цього строку стягувач не звертався. Також матеріали справи не містять доказів повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання протягом встановлених законом строків. Згідно відкритих даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень вказаний виконавчий документ повторно до примусового виконання не пред'являвся.
З моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 4 років, виконавче провадження було знищене у зв'язку із закінченням строку його зберігання, що підтверджується листом Першого відділу ДВС у Вознесенському районі від 25 листопада 2024 року.
Встановлені судом обставини вказують на обґрунтованість скарги ОСОБА_1 , яка має право вимагати від виконавця зняття накладеного в межах виконавчого провадження (яке завершене, а відповідні матеріали - знищені) арешту, який є чинним без відповідної правової підстави та поза розумними строками, що призводить до порушення права власності заявниці.
До аналогічних висновків прийшов й Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2024 року у подібній справі №14-7238/2009.
Згідно ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 449 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (ст. 453 ЦПК України).
Суд вважає, що ОСОБА_1 обрано належний, передбачений законом спосіб поновлення свого права (оскарження бездіяльності державної виконавчої служби) з врахуванням висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, Верховним Судом у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, Верховним Судом в постановах від 22 квітня 2020 року у справі №544/394/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19, та інших.
Водночас, заявницею не пропущено строк на оскарження бездіяльності виконавця, оскільки таке порушення є триваючим (постанова Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц), а тому підстав для поновлення за відповідним клопотанням ОСОБА_1 строку, що не сплив, немає.
За встановлених обставин, скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258-260, 450-451, 453 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника від 04 липня 2017 року, винесеною головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. у межах виконавчого провадження №54223887.
Зобов'язати відповідальну посадову особу Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника від 04 липня 2017 року, винесеною головним державним виконавцем Вознесенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Барабановою Т.О. у межах виконавчого провадження №54223887, а також виключити відомості про ОСОБА_1 , як боржницю у виконавчому провадженні №54223887, з Єдиного реєстру боржників.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: О.В. Вуїв