Справа № 336/8047/24
Пр.1-кп/336/1207/2024
29 листопада 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024082080000871 від 10.06.2024, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , на посаді номера обслуги 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки , у військовому званні «солдат», увільненого від військової служби, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання до затримання: АДРЕСА_2 , утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», малолітніх та інших осіб на утриманні не має, інвалідності не має, раніше судимого:
1) 10.06.2022 Богунським районним судом м. Житомира за ч.4 ст.407 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 10 200 гривень; ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03.03.2023 розстрочено виплату несплаченої суми штрафу в сумі 10 200 гривень частинами у розмірі 850 гривень щомісячно; штраф сплачений у 2023 році, що встановлено у вироку Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.05.2024;
2) 21.05.2024 Комунарським районним судом м.Запоріжжя за ч.4 ст.185, ч.2 ст.190 КК України, із застосуванням ст.70,72 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, відповідно до ст.75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання із призначенням іспитового строку тривалістю 3 роки,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України, -
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 , іншого учасника кримінального провадження: потерпілого ОСОБА_6 , -
ОСОБА_3 , військовослужбовець за мобілізацією, проходячи військову службу у званні «солдат», перебуваючи на посаді номера обслуги 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , будучи раніше судимим за вчинення корисливого злочину, судимість за який не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення і перевиховання не став та скоїв аналогічний злочин за таких обставин.
Так, 09 червня 2024 року, о 22-22 годині, ОСОБА_3 , в умовах воєнного стану, який введений на всій території України відповідно до Указу Президента України N64/2022 від 24.02.2022, діючи повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 , діючи з прямим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, з метою власного збагачення, розуміючи, що його злочинні дії носять відкритий характер, шляхом ривку вирвав з рук потерпілого ОСОБА_6 мобільний телефон марки «iPhone» моделі 8 на 64 Gb, imei: НОМЕР_3 , в корпусі золотого кольору, вартість якого становить 2 416,67 гривень, у чохлі фіолетового кольору, виготовленого з силіконового пластику, який матеріальної цінності для потерпілого не представляє, із сім-карткою мобільного оператора ТОВ «Лайфселл» з номером НОМЕР_4 , на якій грошові кошти відсутні.
Продовжуючи свій злочинний умисел та не реагуючи на вимоги потерпілого ОСОБА_6 повернути викрадене майно, ОСОБА_3 зник з місця скоєння злочину, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 2 416,67 гривень.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, просив виправдати його у даному кримінальному провадженні, адже не вчиняв злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України. Разом з цим, підтримав думку захисника адвоката ОСОБА_5 , який просив закрити кримінальне провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості для їх отримання.
Так, обвинувачений показав суду, що знайомий із потерпілим приблизно 5 років. 06.06.2024, приблизно о 18-30 годині, тобто, за декілька днів до події правопорушення, у вчиненні якого йому пред'явлено обвинувачення, він приїхав на автомобілі на зустріч із потерпілим ОСОБА_7 АДРЕСА_3 , біля прохідної АТ «Мотор-Січ», з метою передати йому гроші у сумі 2 000 гривень, номінали купюр не пам'ятає, строком на 2 дня до 08.06.2024, тобто, в борг. Так, із періодичністю 1 раз на місяць ОСОБА_3 , як він стверджував під час розгляду справи, надавав потерпілому гроші в борг, під 50 відсотків, не маючи ліцензії на здійснення фінансової діяльності. При цьому, сума позики становила щоразу приблизно 1 000-2 000 гривень, строк повернення складав 1-2 тижні. Оскільки ОСОБА_8 часто порушував строки повернення коштів, то залишав свій годинник ОСОБА_3 або мобільний телефон в якості завдатку. На запитання обвинувачений також пояснив, що станом на червень 2024 року він не працював, військові обов'язки не здійснював, відповідно, доходів не мав. Після вказаної дати позик потерпілому не надавав. Обвинувачений наголосив, що потерпілий вживає наркотичні засоби, тому й займав в нього кошти. Про отримання позик потерпілий розписок не писав.
Крім того, 08.06.2024 обвинувачений намагався зв'язатись із потерпілим, проте він не відповідав, після чого вимкнув телефон, тому 09.06.2024 ОСОБА_3 увечері попрямував за місцем проживання ОСОБА_6 та чекав на нього неподалік будинку, приблизно з 18-00 години до 21-50-22-00 години, щоб дізнатись, що саме відбулось, по АДРЕСА_3 . Дочекавшись ОСОБА_6 , ОСОБА_3 спитав у нього, що сталось. Потерпілий віддав йому свій телефон, сказав приїхати вранці, тоді він і віддасть кошти. Вранці, біля 06-00 години, а саме 10.06.2024, ОСОБА_3 знову приїхав за місцем проживання потерпілого, чекав біля хвіртки, на подвір'я не заходив. До нього вийшов потерпілий із матір'ю, яка раніше, а саме у березні-квітні 2024 року вже віддавала грошові кошти в рахунок боргу ОСОБА_6 , приблизно по 1 500 гривень. Телефон потерпілого, як показав ОСОБА_3 , він приніс із собою. Розписки про те, що взяв у завдаток телефон, обвинувачений потерпілому не залишав, при цьому розумів, що мобільний телефон є чужим майном. Відповідно до свідчень обвинуваченого, з часу, коли потерпілий передав йому телефон, він його не вимикав. Зустрівшись із ОСОБА_6 , обвинувачений намагався домовитись із ним, в цей час тримав телефон потерпілого в руках, проте матір казала, що він нічого йому не винен. Отримавши відмову віддати гроші, ОСОБА_3 сів за кермо автівки, яка припаркована неподалік від будинку та попрямував в район « Гортопа », де біля «АТБ» був затриманий працівниками поліції, при цьому, приналежний ОСОБА_6 телефон у обвинуваченого був із собою.
Відповідно до встановленого порядку судового розгляду кримінального провадження судом, крім допиту обвинуваченого, досліджено визначений обсяг доказів, а саме, здійснено допит потерпілого, вивчено надані стороною обвинувачення письмові докази, здійснено допит свідків з боку обвинувачення.
Так, потерпілий ОСОБА_6 показав в судовому засіданні 30.10.2024, що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , де і зареєстрований, разом із матір'ю. Він офіційно працевлаштований на посаді оператора верстатів АТ «Мотор-Січ», отримує щомісячний дохід приблизно 10-12 тисяч гривень, при цьому, аванс нараховується зазвичай 20 числа щомісяця, а заробітна плата - 07-го числа відповідно. Крім того, у потерпілого відкритий картковий рахунок в АТ «ПУМБ» із кредитним лімітом до 50 000 гривень. Щодо стану здоров'я на запитання прокурора ОСОБА_6 показав, що щороку він проходить профогляд за місцем роботи, під наглядом нарколога не перебуває, наркотичних засобів не вживає, спиртні напої - рідко.
ОСОБА_6 також надав свідчення, відповідно до яких він знайомий із обвинуваченим 7-8 років, одного разу він допомагав ОСОБА_6 . владнати конфлікт, адже у потерпілого вимагали кошти, а до поліції він не хотів звертатись. ОСОБА_3 неодноразово прохав у потерпілого грошові кошти в борг, приблизно 5 разів, у сумі 1 000-1 500 гривень. Потерпілий наголосив, що має стабільний заробіток, відповідно, гроші ні у кого не позичав, зокрема, у ОСОБА_3 . ОСОБА_3 , відповідно до тверджень потерпілого, не завжди своєчасно віддавав кошти, хоча обіцяв повернути в строк 3 тижнів - 1 місяця, натомість, не повертаючи старого боргу, вимагав нової позики. Про відсотки за користування коштами мова ніколи не йшла. Потерпілий наголосив, що ОСОБА_3 ніколи не повертав коштів потерпілому на картковий рахунок, банківські реквізити йому не повідомляв.
Стосовно події правопорушення, як показав потерпілий, вона відбулась 08.06.2024, приблизно о 21-30 годині, коли вони зустрілись із ОСОБА_3 на перехресті вулиць Шевченко та Мічуріна у м.Запоріжжі. Точної дати та часу він не пам'ятає. ОСОБА_3 вимагав від нього зателефонувати другу потерпілого ОСОБА_10 , який дещо раніше вже спілкувався із ОСОБА_3 на прохання потерпілого щоб заступитись за ОСОБА_6 . Вказана розмова із ОСОБА_11 відбувалась телефоном. ОСОБА_6 передав другу прохання ОСОБА_3 , проте ОСОБА_12 відмовився розмовляти та зустрічатись. Потерпілий передав це саме тому, що обвинувачений занадто наполегливо вимагав поспілкуватись. В цей час потерпілому зателефонувала матір, він зняв слухавку щоб відповісти, сказавши декілька слів, під час розмови ОСОБА_3 вихопив телефон з рук ОСОБА_6 зі словами «даремно ти це зробив» російською мовою, після чого пішов. По поверненню додому потерпілий повідомив матері про викрадення телефона. Вона намагалась зателефонувати ОСОБА_3 , просто благала повернути викрадену річ, на що ОСОБА_3 сказав, що потерпілий має приїхати на вул. Студентську щоб забрати її. Він нікуди не поїхав, після чого матір ОСОБА_13 викликала поліцію, по прибуттю наряд поліції відвіз потерпілого до відділу поліції, де ОСОБА_6 написав заяву.
Наступного дня, приблизно о 05-20 годині ранку, потерпілий разом із матір'ю вийшли із будинку, де проживають, та попрямували в бік зупинки по вул. Котовського (вул. Чумацький шлях), що на перехресті із вул. Куйбишева, де за кутом чекав ОСОБА_3 . Він підійшов до потерпілого і почав вимагати грошові кошти у сумі 2 000 гривень за повернення телефона, або зустрічі із ОСОБА_11 . При цьому, ОСОБА_12 був в курсі того, що ОСОБА_3 раніше вимагав у нього грошові кошти. Телефон, належний потерпілому («Iphone 8» в корпусі золотого кольору та у чохлі) на момент зустрічі був у обвинуваченого, оскільки електронний годинник приєднався до мобільного телефона ОСОБА_6 при наближенні ОСОБА_3 . Відповідно до свідчень ОСОБА_6 , його матір чула всю розмову між обвинуваченим та потерпілим, була самовидцем. Обвинувачений повідомив ОСОБА_14 , що віддасть телефон потерпілого тільки в разі, якщо ОСОБА_6 віддасть йому 2 000 гривень, на що вони обидва відмовились.
На запитання потерпілий також показав, що раніше ОСОБА_3 вже погрожував забрати у нього телефон, коли він відмовлявся позичити кошти в борг. Раніше він не звертався до поліції із відповідною заявою, мав надію, що ОСОБА_3 більше не буде його турбувати. Крім того, матір потерпілого раніше віддавала кошти ОСОБА_3 у сумі 1 500 гривень в рахунок повернення телефона, але це було у 2023 році, до цієї події відношення не має.
Свідок ОСОБА_15 13.11.2024 показала суду, що мешкає по АДРЕСА_3 , є пенсіонером за віком. Разом з нею проживає син ОСОБА_16 . Починаючи з 2023 року обвинувачений ОСОБА_17 відбирає у її сина гроші, декілька разів приїжджав за їх місцем проживання, повідомляв, що потерпілий винен йому кошти, хоча це не відповідало дійсності. Свідок наголосила, що її син працює, нікому нічого не заборгував, у ОСОБА_3 ніколи гроші не позичав. Приблизно у жовтні 2023 року ОСОБА_18 вже забирав у ОСОБА_19 телефон, свідок віддавала в рахунок його повернення 1 500 гривень.
Подія правопорушення відбулась приблизно 10.06.2024, точну дату вона не пам'ятає, при цьому, оскільки це точно була неділя, дату, вказану у обвинувальному акті, визнає. ОСОБА_15 постійно хвилювалась про сина, враховуючи погрози з боку ОСОБА_3 . Так, у вказаний день свідок зателефонувала синові, приблизно після 22-00 години, на що він сказав, що перебуває на перехресті біля будинку, ОСОБА_20 чекає. Після цього ОСОБА_21 повернувся додому без мобільного телефону. Приблизно протягом 10 хвилин вона вмовляла ОСОБА_3 телефоном повернути викрадене у сина, на що обвинувачений сказав: «нехай він приїжджає тоді віддам». Свідок у зв'язку із наведеним викликала поліцію.
Наступного дня вранці, відповідно до показів ОСОБА_15 , разом із сином, вона попрямувала на зупинку громадського транспорта по вул. Котовського, оскільки це був робочий день. Неподалік зупинки вони побачила ОСОБА_22 , який приховався. Підійшовши, він став вимагати грошові кошти у сумі 2 000 гривень в обмін на повернення телефона, приналежного ОСОБА_6 . Свідок наголосила, що ОСОБА_3 неодноразово висловлював версію, що ОСОБА_6 винен йому грошові кошти в рахунок велосипеда, який ОСОБА_3 колись повернув її сину, нібито віддавши за нього свої кошти, але це не відповідає дійсності.
Свідок додатково повідомила, що брала участь під час складання протокола пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, а також огляду її мобільного телефону.
Свідок ОСОБА_11 25.11.2024 показав суду, що товаришує із потерпілим приблизно протягом 8 років. Знає, що особа на ім'я ОСОБА_17 , або, як його називав ОСОБА_6 - «вимагач», «зловмисник», вимагав з потерпілого гроші, прізвище та інші дані особи йому не відомі. Приблизно три місяці тому, влітку, точної дати свідок не пам'ятає, він зустрівся із потерпілим за кавою. Це був вихідний день, адже у робочий день їм важко за часом домовитись про зустріч. Під час цієї зустрічі ОСОБА_6 телефонував вищеназваний ОСОБА_17 . Потерпілий був поруч, свідок почув спрямованість розмови, не дослівно, проте запропонував потерпілому передати йому слухавку щоб поговорити із ОСОБА_23 . Під час розмови він відходив від потерпілого, це професійна звичка розмовляти наодинці. Крім того, під час розмови він не вислуховував доводи ОСОБА_23 , а чітко дав йому зрозуміти, щоб він залишив ОСОБА_6 у спокої, припинив телефонувати йому та переслідувати. Після цього, як показав свідок, він повернув телефон ОСОБА_8 , а телефонний номер «зловмисника» вони заблокували.
Того ж дня, приблизно о 23-00 годині, точного часу ОСОБА_11 не пам'ятає, ОСОБА_8 зателефонував свідкові, повідомивши, що ОСОБА_17 вимагає з ним поговорити, на що свідок поклав слухавку. Наскільки зрозумів свідок, він телефонував саме на прохання ОСОБА_23 . Після цього, приблизно за спливом двох днів, ОСОБА_11 зміг дотелефонуватись ОСОБА_24 , який під час розмови розповів про викрадення, а також про те, що за допомогою матері звернувся до поліції із заявою про вчинення правопорушення, наразі триває розслідування. На запитання свідок додав, що ОСОБА_6 в борг кошти ні у кого не позичав, має власний заробіток. Йому також відомо зі слів потерпілого, що ОСОБА_17 відбирав гроші у нього, проте часу події та обставин не знає, випитувати не є коректним на його думку, а ОСОБА_6 подробиць не повідомляв.
Крім того, свідок зміг зробити висновок зі слів ОСОБА_8 про те, що вимагає кошти та викрала телефон одна й та же особа. Йому також відомо, що одного разу матір потерпілого віддавала кошти «зловмиснику» замість ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_25 , допитаний судом 25.11.2024, показав, що працює на посаді старшого уповноваженого СКП відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області. Обвинуваченого знає саме у зв'язку із розслідуванням даного кримінального провадження. Так, 10.06.2024 від керівництва зранку він дізнався про скоєння злочину напередодні, приблизно о 22-30 годині, потерпілий - ОСОБА_6 , у якого Продащук ОСОБА_17 шляхом вільного доступу забрав мобільний телефон, інші обставини злочину свідку не відомі. Так, разом із ОСОБА_26 , який також є співробітником відділу поліції №3, вони попрямували відпрацьовувати місця можливого збуту викраденого майна, зокрема, техніки, а саме в район зупинки «Гортоп» в м.Запоріжжі. Приблизно о 08-00-08-30 години вони побачили ОСОБА_3 . Його зовнішність та особливі прикмети були відомі, оскільки вказана особа вже раніше засуджена. Свідок разом із напарником підійшли до ОСОБА_22 , запитали у нього щодо телефона, запропонували поїхати до відділу поліції, на що ОСОБА_18 погодився. При цьому, як показав свідок, підстави затримання були обвинуваченому зрозумілі, а телефон «Iphone» в корпусі золотого кольору був у нього. Інші характеристики телефона свідку не відомі. Затримавши ОСОБА_3 , вони попрямували до відділу поліції, де був складений протокол затримання.
Свідок ОСОБА_27 , допитаний судом 25.11.2024, показав суду, що працює на посаді старшого уповноваженого СКП відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області. Обвинуваченого знає у зв'язку із виконанням службових обов'язків. Так, 10.06.2024 керівник повідомив свідку про те, що 09.06.2024 сталося пограбування потерпілого ОСОБА_28 . Відповідно до наявних відомостей обвинувачений ОСОБА_17 , прізвище свідок не пам'ятає, міг бути причетний до вчинення злочину. В наявності у поліцейських була фотокартка особи, адже раніше він притягувався до кримінальної відповідальності. Так, як показав ОСОБА_27 , в районі, який свідок відпрацьовував разом із напарником, а саме біля зупинки «Гортоп» в м. Запоріжжі, поряд із місцем збуту мобільних телефонів, вони побачили ОСОБА_23 , неподалік кіоска. Протягом 5-10 хвилин вони спостерігали за ним. Було зрозуміло, що він чекає на відкриття кіоску, в якому скуповують техніку. Після цього вони із напарником підійшли до ОСОБА_23 , представились, запитали, що є у нього при собі. ОСОБА_17 дістав мобільний телефон «IРhone» золотистого кольору та запальничку. Телефон був зовні схожий за описом на викрадений. Тому вони запропонували вказаній особі проїхати до відділу поліції. ОСОБА_17 супротиву не вчиняв, був затриманий та доставлений до відділу поліції №3.
Судом встановлено за даними протокола пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеного 10.06.2024 слідчою ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_29 , за участі двох понятих, що під час даної слідчої дії проведено впізнання особи по фотознімкам зі свідком ОСОБА_15 . Свідок, як видно з протокола, за загальними рисами обличчя впізнала чоловіка, який протягом року вимагав у її сина ОСОБА_6 грошові кошти, і 09.06.2024 відкрито викрав його телефон. Так, на фотознімку №4 (дані особи відповідно до довідки, долученої до протокола), ОСОБА_15 впізнала ОСОБА_3 , 1993 р.н. Судом відтворено компакт-диск, долучений до протокола, що підтверджує його зміст.
Крім того, за даними протокола пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеного 10.06.2024 слідчою ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_29 , за участі двох понятих, під час слідчої дії проведено впізнання особи по фотознімкам з потерпілим. ОСОБА_6 , як видно з протокола, впізнав чоловіка, який 09.06.2024 біля будинку АДРЕСА_3 відкрито заволодів його телефоном. Так, на фотознімку №2 (дані особи відповідно до довідки, долученої до протокола), ОСОБА_6 впізнав ОСОБА_3 , 1993 р.н. Судом відтворено відеозапис з компакт-диска, долученого до вказаного протокола, що узгоджується із його змістом.
Судом також досліджено протокол огляду предмета, складений 10.06.2024 слідчою ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_29 , за даними якого в присутності свідка ОСОБА_15 проведено огляд мобільного телефона «Nokia» 5.3, imei 1 НОМЕР_5 , imei 2 НОМЕР_6 , а саме галереї телефона із скріншотами змісту листування з 20-56 години по 20-59 годину, з 21-33 години до 21-49 години, із зазначеною датою «сьогодні», крім того, 01 червня з 22-11 години до 22-15 години. Так, 01.06.2024 абонент на ім'я «ОСОБА_33» повідомляє, що хотів віддати гроші сину особи, з якою ведеться листування, застерігає від подальших дзвінків йому, висловлює своє обурення тим, що син дав другу слухавку, погрожує наслідками в разі, якщо його не зконтактують із цим другом. За даними листування із приміткою «сьогодні» на її початку, абонент на ім'я « ОСОБА_20 » вимагав від особи на ім'я « ОСОБА_8 » перерахувати грошові кошти на картку із зазначеним номером, висловлює погрози йому та його другу, вимагає зв'язатись із другом. Так, враховуючи, що під час допиту свідок ОСОБА_15 підтвердила, що за допомогою даного мобільного телефона, належного їй особисто, вона комунікувала із обвинуваченим, у якого перебував телефон її сина, просила повернути його сину, беручи до уваги свідчення потерпілого, суд дійшов висновку про те, що зміст листування, зафіксованого у протоколі, у вигляді скріншотів, повністю узгоджується із вказаними показами. Враховуючи обставини, що повідомлені потерпілим та свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , це листування підтверджує як перебування телефона у обвинуваченого, так і його намагання зв'язатись із другом ОСОБА_6 , крім того, вимоги щодо передання коштів. При цьому, незначну погрішність у часі листування суд відносить до технічних налаштувань пристрою та не вважає визначальною.
Згідно з переліком телефонних розмов відповідно до відображеної у протоколі від 10.06.2024 історії викликів із абонентом « ОСОБА_30 » (мовою оригіналу): 09.06.2024 о 21-21 год. тривалістю 42 сек, о 22-22 год. тривалістю 9 сек. та 40 сек., о 22-25 год. 6 хвилин 48 секунд, о 22-42 год. 2 хв.2 сек; 10.06.2024 - о 00-25 год. тривалістю 1 хв.48 сек, о 06-06 год. без відповіді.
З наведеної історії телефонних викликів судом встановлено хронологію та тривалість дзвінків у неділю, 09.06.2024, а саме у вечірній час. Зі змісту протокола про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення за підписом ОСОБА_6 від 09.06.2024, показів потерпілого, який стверджував, що саме під час розмови із матір'ю ОСОБА_3 вихопив у нього телефон з рук, він встиг лише прийняти виклик та сказати декілька слів, показів свідка ОСОБА_15 , відповідно до яких вона після 22-00 години в день події правопорушення телефонувала сину, коли біля нього стояв ОСОБА_17 , крім того, вмовляла обвинуваченого повернути телефон сину, - дійсно можна встановити фактичні обставини вчинення злочину. Зазначене узгоджується й із показами свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_25 , згідно з якими подія правопорушення відбулась 09.06.2024, у зв'язку із чим наступного дня 10.06.2024 ОСОБА_3 був затриманий ними разом із мобільним телефоном, схожим за описом на викрадений, тому суд вважає доведеними дату та час події правопорушення. Слід зауважити, що свідок ОСОБА_15 показала, що саме після розмови із сином у вечірній час, коли поряд із ним стояв ОСОБА_17 , ОСОБА_21 повернувся додому без телефона. Дати зустрічей ОСОБА_3 із потерпілим як у вечірній час у вихідний день - неділю (з 21-50 до 22-00 години), так і у вранішній час доби наступного дня, який був робочим, які повідомив обвинувачений під час допиту, також є узгодженими із іншими, зазначеними вище доказами, наданими стороною обвинувачення. При цьому, похибка у числі, відповідно до показів свідка - матері потерпілого не є визначальною. Крім того, місце події вочевидь підтверджено свідченнями ОСОБА_6 , що не заперечується й обвинуваченим.
Суд також враховує, що під час огляду предмета, за участі потерпілого, відображеного у протоколі огляду предмета, складеному 10.06.2024 слідчою ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_29 , оглянуто коробку білого кольору та чек на його придбання, що визнані речовими доказами відповідно до постанов слідчої від 10.06.2024 та 24.06.2024, що додатково свідчить на користь приналежності предмета злочину ОСОБА_6 .
Крім того, під час затримання ОСОБА_3 проведено обшук затриманої особи, вилучено мобільний телефон марки «iPhone», imei: НОМЕР_3 , в корпусі золотого кольору, чохол фіолетового кольору, із сім-карткою НОМЕР_7 , які запаковані до паперового конверту. Зазначені обставини встановлені за даними протокола затримання від 10.06.2024, складеного слідчим СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_31 , у присутності захисника та двох понятих, час фактичного затримання о 09-00 годині 10.06.2024. Зауваження та доповнення до протокола відсутні. З відеозапису, відтвореного судом, встановлено, що дійсно вказаний телефон вилучено у ОСОБА_3 , який не згоден із затриманням.
Суд враховує висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №279/315/22, пр.51-1474 км 22, згідно з якими відповідно до ч.2 ст.84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. За правилами ст. 23 КПК показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Враховуючи це, пояснення обвинуваченого під час затримання не є джерелом доказування у кримінальному провадженні щодо злочину, тому не можуть виступати допустимим доказом, у тому числі в аспекті свободи особи від самовикриття. Із врахуванням наведених висновків, відтворивши відеозапис, суд не аналізує пояснення затриманої особи.
Також суд зауважує, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан відповідно до Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджених Законами України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" неодноразово продовжений, що є загальновідомою обставиною. На даний час дія воєнного стану не припинена та не скасована. Також суд враховує, що вчинення майнового злочину в умовах воєнного чи надзвичайного стану може мати місце не лише у районах вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ, а також і поза межами згаданих районів. Відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 у справі №722/594/22, пр.№ 51-3186 кмо 22, здійсненого на виконання положень ч.4 ст.442 КПК України, за ч.4 ст.185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений. Даний висновок є релевантним і в даному провадженні з урахуванням кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України.
Під час розгляду даного провадження суд враховує й висновки, здійснені Верховним Судом у постанові від 26.09.2024 у справі №752/4667/22, пр.51-1967 км 24. Так, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ст.186 КК України, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення.
У контексті зазначеного Суд акцентує увагу на тому, що скоєному, навіть без застосування насильства грабежу, як вчинюваному в умовах очевидності діянню відкритого характеру, і бажання винуватої особи саме в такий спосіб протиправно вилучити чуже майно із корисливих спонукань, зважаючи на таку форму його вчинення, притаманна істотна суспільна небезпечність, як ознака кримінального правопорушення. Вартісна ознака предмету злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватись у поєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких, зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння.
Як зазначено в постанові, статтею 51 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати. Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: крадіжки (таємного викрадення чужого майна), шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання прав на майно шляхом обману чи зловживання довірою), привласнення, розтрати. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 за ч. 1 ст. 51 КУпАП та 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ч.2 цієї статті. Отже правопорушення є адміністративним лише у тому разі, якщо особа вчинила крадіжку, шахрайство, привласнення або розтрату на загальну суму, яка не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому для кваліфікації дій особи за ст. 186 КК України розмір викраденого майна значення не має. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені захисником положення законодавства в даному випадку застосуванню не підлягають, а стосуються виключно тих випадків, коли викрадення чужого майна відбулося тими способами і тому розмірі, як це передбачено ст. 51 КУпАП.
Так, відповідно до даних висновка експерта №СЕ-19/108-24/10943-ТВ від 20.06.2024, за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, ринкова вартість мобільного телефона «Apple iPhone 8 2/64 GB», який був досліджений експертом, придбаний вживаним у 2021 році, з урахуванням зносу, станом на 09.06.2024 складає 2 416,67 гривень. Проте, враховуючи наведені вище висновки, із врахуванням способу вчинення даного злочину, вартісна ознака предмету злочину, розмір заподіяних збитків не є визначальними.
Щодо кваліфікації дій ОСОБА_3 за кваліфікаційною ознакою повторності, судом визнається доведеним повторне вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, із врахуванням його даних про судимість, а саме вироку Комунарського районного суду м.Запоріжж від 21.05.2024.
Так, основні засади інституту множинності злочинів, зокрема окремі її форми (повторність, сукупність та рецидив) та правові наслідки регламентовано законодавцем у Розділі VII «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень» Загальної частині КК. Повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності згідно з нормативним приписом ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК). Крім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
У ст. 35 КК України передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом. Як вбачається із закону України про кримінальну відповідальність, законодавцем чітко не встановлено підходу до врахування при здійсненні кримінально-правової кваліфікації дій особи за ознакою «повторно» наявності чи відсутності факту засудження цієї особи (наявності чи відсутності судимості).
Відповідно до правового висновку про застосування норми права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14.09.2020 у справі №591/4366/18, пр.№51-1122кмо20, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Проте у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні. При цьому слід враховувати висновок Об'єднаної палати від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18) про те, що у такому випадку слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
З об?єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює з рук сумку, зриває з голови шапку тощо). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Так, в даному випадку, судом визнається доведення вчинення щодо потерпілого саме ненасильницького грабежу, в присутності потерпілого, предметом якого є приналежний ОСОБА_6 мобільний телефон із вказаними у висновку експерта характеристиками, крім того, під час розгляду провадження знайшов своє підтвердження й спосіб заволодіння майном шляхом здійснення ривка, який, з урахуванням показів потерпілого, був несподіваним для нього, відбувся під час розмови із матір'ю.
Перевіряючи версію сторони захисту про непричетність обвинуваченого до вчинення злочину, на переконання суду, вона не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, адже спростовується у сукупності показами свідків, а також потерпілого. Крім того, суд враховує й ту обставину, що ОСОБА_3 визнає факт перебування у нього мобільного телефона ОСОБА_6 , який виявлений та вилучений у нього під час особистого обшуку, що зафіксовано у протоколі затримання від 10.06.2024.
Судом також визнається доведеним наявність у ОСОБА_3 саме прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном, ігноруючи волю потерпілого (власника майна) і корисливий мотив, про що свідчать як спосіб вчинення злочину, так і місце виявлення ОСОБА_3 разом із викраденим майном, що встановлено з показів ОСОБА_32 та ОСОБА_25 .
Обов'язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - була та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).
Так, висновок судової експертизи, порядок проведення слідчих дій та зміст досліджених протоколів слідчих дій обвинуваченим та його захисником не спростовувались. Доводів про недопустимість досліджених доказів сторона захисту не висловлювала.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення, а також спростовують версію сторони захисту.
Отже, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об'єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.
Тому, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України, склад якого становить відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.4 ст.186 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66, 67 КК України обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Також суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення злочинів у сфері проти власності, має постійне місце проживання, з 06.03.2022 по 17.07.2022 проходив військову службу за мобілізацією, має посередню службову характеристику. ОСОБА_3 не має стійких соціальних зв'язків, а також малолітніх та інших осіб на утриманні, інвалідності не має.
За даними засвідченої копії наказу (витягу) №143 від 15.08.2022 за підписом командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 увільнено з займаної посади номера обслуги 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки НОМЕР_11 окремого батальйону ТРО НОМЕР_9 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 18.07.2022 у зв'язку із самовільним залишенням військової частини, підстава - витяг з наказу командира НОМЕР_9 окремої бригади ТРО №78-РС від 06.08.2022.
За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_3 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на час здійснення досудового розслідування не перебуває.
Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду правопорушення, спосіб вчинення злочину, а також корисний мотив, думка потерпілого, який погодився із покаранням, запропонованим прокурором. Разом з цим, хоча внаслідок вчинення злочину відсутні тяжкі наслідки, слід врахувати, що повернення майна потерпілому здійснено саме з об'єктивних обставин, що не залежать від волі обвинуваченого, який був затриманий завдяки оперативним діям працівників поліції за орієнтуваннями на особу, яка можливо причетна до вчинення злочину, наступного дня після здійснення грабежу. Крім того, суд бере до уваги, що поведінка ОСОБА_3 , що передувала вчиненню злочину, по відношенню до потерпілого, вочевидь зумовила його незадовільний психологічний стан, побоювання у зв'язку із висловлюваними погрозами та переслідуваннями, що видно з показів як потерпілого, так і його матері та друга.
Суд також наголошує, що підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого та нехтуючи його думкою.
Слід також врахувати, що, будучи обізнаним із вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя, яким звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, обвинувачений не зробив висновків для себе, таке звільнення не призвело до позитивних змін особистості й не створило в нього готовності до правослухняної поведінки в суспільстві, тобто, на переконання суду, стати на шлях виправлення він не бажає.
Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, оскільки виправлення обвинуваченого не є можливим без ізоляції від суспільства, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.186 КК України строком на 7 років, що є мінімальним строком покарання. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.
Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 та ст.75 КК України.
Суд звертає увагу, що злочин вчинений ОСОБА_3 після постановлення вироку 21.05.2024 Комунарським районним судом м. Запоріжжя у справі №333/2811/23, пр.1-кп/333/269/24, який набрав законної сили 21.06.2024. Вказаним вироком визнано ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання за: ч.2 ст. 190 КК України у виді одного року позбавлення волі; ч.4 ст.185 КК України у виді п'яти років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70, ч.1 ст.72 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного призначеного покарання, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119610367).
З огляду на викладене, призначаючи остаточне покарання, суд має керуватися ст.71 КК України, що узгоджується із релевантною практикою Верховного Суду, а саме правовими висновками, здійсненими Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 01 червня 2020 року у справі №766/39/17, пр.51-8867кмо18. Так, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).
Згідно із ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При складанні покарань у порядку ч.1 ст.71 КК остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу. Аналіз наведених вище положень закону та застосованої судової практики дає суду можливість зробити висновок про те, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. При цьому, звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
Зважаючи на викладене, враховуючи вчинення ОСОБА_3 нового злочину під час іспитового строку за вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя, який обчислюється відповідно до ч.1 ст.165 КВК України (тобто, з 21.05.2024), остаточне покарання необхідно призначити за сукупністю вироків у відповідності до вимог ч.1 ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, що узгоджується й з п.10 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» до покарання, визначеного судом у даному провадженні. Таким чином, суд визначає ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 2 (два) місяці.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, що вирок Заводського районного суду м.Запоріжжя у справі №332/221/24, пр. 1-кп/332/222/24 від 01.08.2024, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, а також відповідно до якого ухвалено вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.05.2024 виконувати самостійно, не набрав законної сили (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120732324), тому він не враховується під час призначення покарання.
Судом встановлено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому ОСОБА_6 завдана матеріальна шкода у сумі 2 416,67 гривень, цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не подавався, адже шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті.
Згідно з протоколом затримання від 10.06.2024 час фактичного затримання о 09-00 годині 10.06.2024. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований відповідно до ухвали слідчої судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 12.06.2024, копія ухвали досліджена судом. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого з 10.06.2024 по дату набрання вироком суду законної сили необхідно зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення (затримання) за один день позбавлення волі.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Так, оскільки судом визначається реальна міра покарання, враховуючи можливість продовження злочинної поведінки, суд вважає за необхідне задля зменшення даного ризику, до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
За приписами ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Так, під час судового розгляду справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжяу справі №336/5849/24, пр.1-кс/336/646/2024 від 14.06.2024, яка набрала законної сили 20.06.2024, накладено арешт на тимчасово вилучене 10.06.2024 у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , майно: мобільний телефон «iPhone», imei: НОМЕР_3 в корпусі золотого кольору, сім-картка мобільного оператора ТОВ «Лайфселл», чохол фіолетового кольору, виготовлений із силіконового пластику (веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119942992).
Тому арешт майна, вжитий як захід забезпечення відповідно до вказаної ухвали слідчого судді підлягає скасуванню. Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.
Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов'язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З огляду на надані стороною обвинувачення докази витрати на проведення судової експертизи у даному провадженні дорівнюють 1 135,92 гривень (висновок Запорізького НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/108-24/10943-ТВ), відповідно, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням неможливості доставки обвинуваченого в день проголошення судового рішення) з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 118, 124, 131, 174, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21.05.2024, та, за сукупністю вироків, визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 2 (два) місяці.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання - з 10.06.2024, зарахувавши в строк покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 10.06.2024 по дату набрання вироком суду законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи у сумі 1 135,92 (одна тисяча сто тридцять п'ять гривень 92 копійки).
Заходи забезпечення, застосовані відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у справі №336/5849/24, пр.1-кс/336/646/2024 від 14.06.2024, -скасувати.
Зняти арешт з мобільного телефона «iPhone», imei: НОМЕР_3 в корпусі золотого кольору, сім-картки мобільного оператора ТОВ «Лайфселл», чохла фіолетового кольору, виготовленого із силіконового пластику.
Речові докази - мобільний телефон марки «iPhone» imei: НОМЕР_3 , в корпусі золотого кольору, чохол фіолетового кольору, виготовлений з силіконового пластику, сім-картку мобільного оператора ТОВ «Лайфселл», передані на відповідальне зберігання, - залишити потерпілому ОСОБА_6 за приналежністю.
Речові докази - коробку білого кольору та товарний чек, передані на зберігання до камери схову відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - повернути потерпілому ОСОБА_6 за приналежністю.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілий мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» надіслати для вручення обвинуваченому та не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1