Справа № 715/2839/24
Провадження № 2/715/679/24
ЗАОЧНЕ РIШЕННЯ
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 листопада 2024 року селище Глибока
Глибоцький районний суд Чернівецької області
в складi: головуючого судді Григорчака Ю.П.
секретар судового засідання Соломян О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 22 вересня 2012 року він надав ОСОБА_2 позику - грошові кошти в сумі 1 000 000,00 доларів США на строк до 22 вересня 2020 року. Зазначені обставини підтверджуються складеною власноруч розпискою від 22.09.2012 року, згідно якої відповідач зобов'яався повернути позивачу до 22 вересня 2020 року в повному обсязі позику - грошові кошти в сумі 1 000 000,00 доларів США, які залишились позивачу як спадкове майно після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відповідач 31.12.2022 року повернув йому грошові кошти в розмірі 1000 тисяча доларів США та 31.12.2023 року - грошові кошти в розмірі 1000 тисяча доларів США. Таким чином станом на дату подання цієї позовної заяви заборгованість відповідача перед ним становить 998 000,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ від 21.08.2024 року становить 41 263 208,20 грн. Враховуючи, що відповідач у визначений строк належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув грошові кошти, отримані в борг за договором позики, з відповідача також підлягає стягненню 1 757 771,56 грн. інфляційних збитків та 791 441,86 грн. 3% річних. Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь позику - грошові кошти в сумі 43 812 421,62 грн.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, його представниця - адвокат Римар Н.С. направила до суду заяву, в якій підтвердила обставини, викладені в позові, просить суд позов задовольнити в повному обсязі, справу розглядати без їх участі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, жодних клопотань до суду не направляв. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що позивач подав до суду розписку ОСОБА_2 від 22 вересня 2012 року про отримання ним від ОСОБА_1 у борг 1 000 000,00 доларів США та зобов'язання їх повернути до 22 вересня 2020 року.
Зазначена розписка не містить підпису позивача - ОСОБА_1 , а містить лише підпис ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавство може пов'язувати з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та Перша судова палата Касаційного цивільного суду Верховного суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 756/14871/20.
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 638/5333/19 зазначено, що: «Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми».
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».
Для визначення факту укладення договору суд повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін не залежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Аналізуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у борговій розписці підпису позикодавця позивача ОСОБА_1 , як невід'ємного елементу письмової форми договору, що підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку про недоведеність реального укладання договору позики.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вище викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
На пiдставi викладеного та керуючись ст.ст. 4-13, 19, 23, 76-81, 141, 142, 259, 265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: