26 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 461/31/22
провадження № 61-11448св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Юридичний департамент Львівської міської ради,
треті особи: Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року в складі колегії суддів:Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Юридичного департаменту Львівської міської ради та просив: визнати протиправними дії Юридичного департаменту Львівської міської ради щодо відмови у видачі наказу про передачу квартири АДРЕСА_1 у його приватну власність; зобов'язати відповідача видати наказ про передачу квартири АДРЕСА_1 у його приватну власність.
Позов мотивований тим, що в серпні 1991 року він як працівник Виробничого об'єднання «Львівприлад» почав проживати у квартирі АДРЕСА_1 , в якій зареєстрований та проживає по цей час. В травні 2021 року він звернувся до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради із заявою про укладення договору найму займаного ним жилого приміщення та на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 травня 2021 року №106 такий договір було укладено.
26 липня 2021 року він звернувся до Центру надання адміністративних послуг із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та необхідним пакетом документів, однак Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» Львівської міської ради листом від 01 листопада 2021 року за № 01/11-21-03 зазначила, що в юридичного департаменту Львівської міської ради відсутні правові підстави для видачі йому наказу про передачу спірної квартири у приватну власність. Причиною відмови у приватизації є зауваження Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради при візуванні проекту наказу «Про передачу квартир у власність громадян». Відповідно до листа управління охорони історичного середовища від 24 жовтня 2021 року за № 004-вих-99058 будівля на АДРЕСА_2 внесена у Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
Оскільки дії Юридичного департаменту Львівської міської ради щодо відмови у видачі йому наказу про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність є протиправними, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії юридичного департаменту Львівської міської ради щодо відмови у видачі наказу про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 .
Зобов'язано юридичний департамент Львівської міської ради видати наказ про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконних рішень та дій юридичного департамента Львівської міської ради позивача позбавлено права на приватизацію займаного ним житлового приміщення в порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, а відтак обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав не суперечить положенням статті 16 ЦК України та є «ефективним» у розумінні статті 13 Конвенції.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не місять належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що саме юридичний департамент Львівської міської ради розглядав заяву ОСОБА_1 про передачу йому у приватну власність спірної квартири та відмовив у видачі наказу про передачу цієї квартири у власність позивача. Таким чином, є передчасними та не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 до юридичного департаменту Львівської міської ради.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року й залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 вересня 2022 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Апеляційний суд в порушення вимог частин першої, другої статті 367 ЦПК України вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги та неправильно дослідив обставини справи.
Зі змісту листа Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 01 листопада 2021 року № 01/11-21/03 вбачається, що його повідомили про відсутність підстав для видачі юридичним департаментом Львівської міської ради наказу про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , таким чином, саме юридичний департамент Львівської міської ради є належним відповідачем у цій справі.
Відповідач у цій справі в апеляційній скарзі не заперечував свого статусу як належного відповідача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду м. Львова.
25 вересня 2023 року справа № 461/31/22 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що в серпні 1991 року ОСОБА_1 як працівник Виробничого об'єднання «Львівприлад» був заселений в квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою ЛМКП «Айсберг» від 03 серпня 2021 року № 818, ОСОБА_1 з 17 жовтня 1991 року і по цей час зареєстрований і проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
В 2003 році мешканці гуртожитку ініціювали його переведення на баланс міста, що підтверджується витягом з протоколу № 48 постійної комісії житлового господарства Львівської міської ради від 11 листопада 2003 року.
Відповідно до розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 06 травня 2021 року № 106 укладено договір найму спірної квартири з ОСОБА_1
26 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центру надання адміністративних послуг із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та надав відповідний пакет документів.
З відповіді Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» Львівської міської ради від 01 листопада 2021 року № 01/11-21-03 вбачається, що враховуючи зауваження Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради при візуванні проекту наказу «Про передачу квартир у власність громадян» та відповідно до листа Управління охорони історичного середовища від 24 жовтня 2021 року № 004- вих-99058 будівля на АДРЕСА_2 внесена у Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації відповідно до Закону України від 23 вересня 2008 року «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» і Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради не може укласти попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини (її частину) для приватизації житлового приміщення, тому відсутні правові підстави для видачі юридичним департаментом Львівської міської ради наказу про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що ОСОБА_1 звертався із заявою про приватизацію квартири до Центру надання адміністративних послуг та отримав відповідь Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» Львівської міської ради на цю заяву, у якій його було повідомлено про відсутність правових підстав для видачі наказу про передачу квартири у приватну власність з огляду на те, що будівля на АДРЕСА_2 внесена у Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації відповідно до Закону України від 23 вересня 2008 року «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що юридичний департамент Львівської міської ради розглядав заяву ОСОБА_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та відмовив йому у приватизації вказаного житла.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не довів порушення його прав та законних інтересів саме юридичним департаментом Львівської міської ради, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на його недоведеність.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко