21 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 523/7463/24
провадження № 61-14695ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Туманова Дениса Сергійовича на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 02 жовтня 2024 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин та
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт родинних відносин, який необхідний їй для прийняття спадщини, що залишилася після смерті її тітки ОСОБА_3 . Інші спадкоємці відсутні.
08 травня 2024 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно із яким суддя відмовляє у відкритті провадження в справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
02 жовтня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року змінено, виключено з мотивувальної частини ухвали посилання на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження за заявою про встановлення факту родинних відносин, оскільки наявний спір про право.
Водночас у мотивувальній частині ухвали помилково послався на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, згідно із яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд вважав необхідним зазначити підставою для відмови у відкритті провадження частину четверту статті 315 ЦПК України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
04 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Туманов Д. С. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке.
За приписами частини другої статті 389 ЦЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції без жодного посилання на норми матеріального права, якими регулюються питання прийняття спадщини, а відтак без оцінки обставин, викладених в заяві, керуючись нормами процесуального права, які не підлягали застосуванню, безпідставно відмовив у відкритті провадження.
Висновки апеляційного суду суперечать нормам матеріального права, які регулюють спадкове право.
Спору про право між спадкоємцями немає, а, отже, вважає, що заява про встановлення факту повинна бути розглянута в порядку окремого провадження.
Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
Відмовою у відкритті провадження за заявою про встановлення факту суди спонукають ОСОБА_1 звертатися до суду з позовом, за який необхідно сплачувати судовий збір за значно вищими ставками, оскільки судовий збір за подання заяви в порядку окремого провадження є нижчий ніж у справах позовного провадження. Вказане порушує пункт 1 статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року в справі
№ 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Верховний Суд вважає правильним висновок Одеського апеляційного суду про виключення з мотивувальної частини посилання на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, згідно із яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Тому, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Аналогічні за змістом висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі № 302/991/19 (провадження
№ 61-1128св20), від 29 червня 2022 року в справі № 205/6338/21 (провадження
№ 61-19306св21).
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року в справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року в справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року в справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року в справі
№ 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року в справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Згідно зі статтею 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (частин перша статті 1277 ЦК України).
Відповідно до статті 338 ЦК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Отже, за умови відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення спадкоємців від спадщини, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може перейти до територіальної громади на підставі рішення суду.
Схожі за змістом правові висновки наведено в постанові Верховного Суду
від 25 жовтня 2022 року в справі № 760/13773/20 (провадження № 61-797св22).
Відповідно належними відповідачами в справах про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем, родинних відносин мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 42 ЦПК України у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.
Водночас стаття 43 ЦПК України містить перелік прав та обов'язків учасників справи, які, зокрема, є гарантією забезпечення дотримання інтересів всіх осіб, інтересів яких стосується судовий розгляд.
Частиною першою статті 294 ЦПК України саме на суд під час розгляду справ окремого провадження покладено обов'язок сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні цієї справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка, за словами ОСОБА_1 , є її рідною тіткою.
17 березня 2021 року листом № 75/02-17 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. повідомила заявницю, що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємці надають нотаріусу документи, що підтверджують факт родинних відносин із спадкодавцем, а оскільки такі документи, які б підтверджували факт родинних відносин із тіткою
ОСОБА_3 , заявницею не надані, вказана обставина унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із чим заявниці рекомендовано звернутись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.
Спадкову справу після смерті ОСОБА_3 заведено за заявою ОСОБА_1
ОСОБА_2 , яку ОСОБА_1 визначила заінтересованою особою, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 не зверталася, тобто вона не є спадкоємцем, який прийняв спадщину.
Заяв про прийняття спадщини від інших осіб у встановлений законом строк не надійшло.
Отже, в органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна виникло передбачене законодавством право на визнання спадщини відумерлою, так як жоден із спадкоємців не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 . Тобто орган місцевого самоврядування може бути суб'єктом, який би оспорював право на спадкування ОСОБА_1 .
У провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала справа
№ 523/11180/21 за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи - Одеської міської ради про встановлення факту родинних відносин.
29 травня 2023 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси заяву ОСОБА_1 за участі заінтересованої особи - Одеської міської ради про встановлення факту родинних відносин залишено без розгляду.
Залишаючи заяву без розгляду, суд виснував, що представник заінтересованої особи Одеської міської ради - Сірак В. В. подала заяву про залишення без розгляду заяви про встановлення факту родинних відносин, оскільки із матеріалів справи вбачається спір про право.
Отже, Одеською міською радою було підтверджено наявність спору про право.
В цій справі суд апеляційної інстанції зауважив, що саме собою залучення іншої заінтересованої особи є намаганнями ОСОБА_1 уникнути необхідності звернення в порядку позовного провадження з метою вирішення спору про право.
Тому висновок апеляційного суду про наявність спору про право, з яким погоджується і Верховний Суд, є законним та обґрунтованим.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, суди спонукають ОСОБА_1 звертатися з позовом, за який необхідно сплачувати судовий збір за значно вищими ставками, оскільки судовий збір за подання заяви в порядку окремого провадження є нижчий, ніж у справах позовного провадження.
Вказане не впливає на правильність оскаржуваних судових рішень, а зводиться до неправильного тлумачення закону ОСОБА_1 та її представником.
Інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права під час з'ясування всіх обставин справи та надання оцінки доказам не впливає на правильність оскаржуваного судових рішень та не є обов'язковою підставою для їх скасування, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд є судом права і його повноваження визначені статтями 400, 409 ЦПК України.
Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Туманова Дениса Сергійовича на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня
2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту родинних відносин.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська