20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 225/2468/21
провадження № 61-8289св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька, орган опіки та піклування Ромоданівської селищної ради Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року у складі судді Челюбєєва Є. В., ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 липня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М.,
Корчистої О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 28 грудня 2011 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .
На початку 2014 року стосунки між сторонами погіршилися та рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року шлюб було розірвано, проте вони продовжували періодично проживати разом, а із початку
2017 року проживають окремо.
Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір'ю.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання сина.
Через відсутність згоди між батьками щодо місця проживання дитини вона звернулася до Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька, якою 05 березня 2019 року складений висновок про проживання дитини з матір'ю.
Незважаючи на вказаний висновок, відповідач продовжував зловживати своїми батьківськими правами, а саме: після зустрічей не відпускав сина до матері, мотивуючи це хворобами дитини та невмінням матері доглядати за ним.
У зв'язку з такою поведінкою відповідача, вона двічі зверталася до правоохоронних органів, проте допомоги їй не було надано.
Відповідач усно і в смс-повідомленнях ображає та погрожує їй.
Вона за місцем проживання характеризується позитивно, натепер не працює, оскільки перебуває у відпустці для догляду за дочкою ОСОБА_4 , 2018 року народження, але соціально адаптована, отримує державну допомогу, пенсію
у зв'язку з інвалідністю та аліменти на утримання сина у розмірі 3 000,00 грн. Крім того, має своє житло та дачний будинок, отримує допомогу від своєї матері. Достатньо часу приділяє сину, цікавиться його життям, навчанням, годує, одягає та іншим чином турбується про сина.
У Кирила є своя кімната, обладнана місцями для сну, гри та навчання. Проте відповідач постійно створює конфліктні ситуації з приводу місця проживання дитини, що негативно впливає на емоційний стан сина.
Вважала, що може забезпечити сину постійну турботу та догляд. Натомість відповідач не має достатньо часу, щоб приділяти увагу сину, тому бере дитину
з собою навіть на роботу.
Останній раз відповідач забрав сина 10 березня 2021 року та не відпускає його додому, через нібито карантинні заходи.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю.
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 03 лютого 2022 року замінено у справі третю особу - Службу у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька її правонаступником - Службою у справах дітей Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року
у складі судді Челюбєєва Є. В. позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач створює перешкоди матері у спілкуванні із сином, чим діє всупереч інтересам дитини. Крім того, відповідач змінив місце проживання разом з дитиною, не повідомивши про це позивачку.
Рух справи у судах
Суди розглядали справу неодноразово.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог орган опіки та піклування Ромоданівської селищної ради Полтавської області.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року,
з урахуванням додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду
від 01 серпня 2023 року (щодо розподілу судових витрат), рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що районний суд в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, урахував, що у судовому засіданні 26 липня 2023 року в суді апеляційної інстанції у режимі відеоконференції проведено опитування малолітнього Кирила. Заслухавши дитину, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 відповідав невпевнено, висловлював думку дорослими фразами, що безпосередньо вказує на вплив батька на думку дитини внаслідок його повної ізоляції від матері з 2020 року, постійного психологічного впливу з боку ОСОБА_2 та його батьків на дитину з метою створення негативного образу позивачки як матері, та з цих підстав не взяв до уваги думку дитини. Проте, з огляду на те, що у розглядуваній справі думка дитини, якій виповнилось 11 років, висловлена як суду, так і органу опіки та піклування, була однаковою за змістом (бажання проживати з батьком), враховуючи позицію педагога у судовому засіданні 26 липня 2023 року, висновок органу опіки та піклування від 12 липня 2023 року, за наявності у апеляційного суду підстав для сумнівів у тому, що ОСОБА_3 висловлює свою думку вільно, такі сумніви мали б підтверджуватися належними доказами, зокрема висновками відповідних фахівців в дитячій психології. При цьому
у розпорядженні апеляційного суду було клопотання відповідача від 04 березня 2023 року про призначення психологічної експертизи, проти якого позивачка по суті не заперечувала, але яке розглянуто не було. Вирішивши спір всупереч думці дитини та висновку органу опіки та піклування від 12 липня 2023 року, апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення саме інтересами дитини.
За вказівками суду касаційної інстанції під час нового розгляду справи апеляційному суду, у разі якщо він буде мати підстави для сумнівів у тому, що думка Кирила, висловлена у судовому засіданні та під час підготовки висновку органу опіки та піклування, є вільною, необхідно їх перевірити з урахуванням роз'яснень, викладених в цій постанові Верховного Суду. За відсутності підстав для таких сумнівів та ухвалення судового рішення всупереч думці дитини і висновку органу опіки та піклування, суд має навести мотиви незгоди із вказаним висновком,
а також обґрунтувати, яким чином найкращі інтереси дитини вимагають прийняття рішення всупереч її думці.
Одночасно Верховний Суд звернув увагу на те, що жоден із батьків не може у будь-який спосіб перешкоджати іншому брати участь у вихованні та спілкуванні
з дитиною, а суд, за відповідною заявою, вправі вжити заходів забезпечення позову, зокрема шляхом встановлення графіка побачень (спілкування) із дитиною до вирішення спору по суті.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
17 квітня 2024 року на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла заява
від ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до винесення судом рішення:
- щомісячно, кожного другого та останнього тижня місяця: з 18.00 год кожної п'ятниці до 08.00 год кожного понеділка у м. Миргороді Полтавської області;
- на другий період літніх шкільних канікул 2024 року з 15 липня до 30 серпня
2024 року з правом виїзду до м. Новояворівська Яворівського району Львівської області і для проходження відпочинку та реабілітації в інших безпечних регіонах України за вибором матері;
- зобов'язати батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , передавати їхню спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем фактичного проживання дитини, згідно з визначеним судом часом спілкування;
- зобов'язати батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розблокувати засоби зв'язку із собою та малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або надати матері інші діючі на цей час телефонні та електронні контакти ОСОБА_1 для спілкування.
На обґрунтування заяви зазначено, що відповідач ОСОБА_2 протягом тривалого часу своїми авторитарними методами фактично сам встановив місце проживання їхнього малолітнього сина із собою, не зважаючи на висновок Служби
у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька від 05 березня
2019 року та висновок Торецької міської військово-цивільної адміністрації
від 23 березня 2022 року № 61, усілякими засобами перешкоджає позивачці
в спілкуванні з сином.
На теперішній час ОСОБА_2 ні на які запропоновані компроміси з надання можливості зустрічей матері з рідною дитиною не погоджується, зв'язок блокується, відповідач постійно створює штучні перешкоди, щоб унеможливити спілкування, нехтуються норми сімейного, конституційного та міжнародного права.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Визначено ОСОБА_1 місце та час спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до набрання законної сили судовим рішенням: щомісячно, кожного другого та останнього тижня місяця: з 18 год 00 хв кожної п'ятниці до 20 год 00 хв неділі у м. Миргороді Полтавської області, з урахуванням графіка навчання і дозвілля дитини; на період літніх шкільних канікул 2024 року
з 15 липня до 30 серпня 2024 року, з правом виїзду до м. Новояворівська Яворівського району Львівської області, і для проходження відпочинку та реабілітації в інших безпечних регіонах України за вибором матері. Зобов'язано батька ОСОБА_2 передавати їхню спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_1 , за місцем фактичного проживання дитини, згідно з цією ухвалою суду. Зобов'язано батька ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 засоби зв'язку із батьком та малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2024 року (з урахуванням ухвали цього суду від 13 серпня 2024 року про виправлення описки) заяву представника ОСОБА_1 про виправлення описки задоволено. Зазначено
в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 .
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, що обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, апеляційний суд дійшов висновку про доцільність забезпечення позову шляхом визначення ОСОБА_1 місця та часу спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , 2012 року народження, до винесення судом рішення: щомісячно, кожного другого та останнього тижня місяця: з 18.00 год кожної п'ятниці до 20.00 год неділі у м. Миргороді Полтавської області; на період літніх шкільних канікул 2024 року з 15 липня до 30 серпня
2024 року з правом виїзду до м. Новояворівська Яворівського району Львівської області і для проходження відпочинку та реабілітації в інших безпечних регіонах України за вибором матері. Також належить зобов'язати відповідача
ОСОБА_2 передавати спільну з позивачкою малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання дитини, згідно з визначеним судом у цій ухвалі часом спілкування; зобов'язати батька ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 засоби зв'язку із ним та малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вжиті заходи забезпечення, на переконання апеляційного суду, будуть сприяти відновленню відносин та емоційного контакту між матір'ю та дитиною, відповідають інтересам дитини, сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення
у справі та усунуть можливу загрозу невиконання чи утруднення виконання такого рішення.
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, погодився з його висновками про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю, з огляду на те, що батько, хоча й створив належні умови для проживання дитини, проте, перешкоджаючи позивачці у спілкуванні з сином та змінивши місце проживання разом з дитиною, не повідомивши про це позивачку, діяв всупереч інтересам дитини.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, позиції інших учасників справи
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити позивачці у задоволенні її заяви про забезпечення позову у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю. Також касаційна скарга містить клопотання про зупинення виконання ухвали апеляційного суду до розгляду касаційної скарги про суті.
Заявник вважає, що суд порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідив зібрані у справі докази, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи. У своїй заяві ОСОБА_1 на підтвердження вимог не надала жодного належного та допустимого доказу, посилається лише на висновки служби у справах дітей, які є дорадчим документом, та свої припущення, що є неприпустимим
у судовому процесі. Також ОСОБА_1 не надала апеляційному суду доказів того, де ОСОБА_5 буде мешкати (перебувати) у період літніх канікул, хто буде доглядати двох малолітніх дітей (разом з молодшою дитиною заявниці), які часто хворіють, після закінчення декретної відпустки матері. Апеляційний суд визначив право виїзду дитини «для проходження відпочинку та реабілітації в інших безпечних регіонах України за вибором матері», проте у зв'язку з повномасштабними військовими діями на всій території України відсутні безпечні регіони. Вказує, що не перешкоджав спілкуванню матері та сина.
17 червня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли доповнення до його касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року.
У липні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду від 27 червня 2024 року.
25 липня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення та докази до його касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року.
У серпні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення до його касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 08 травня 2024 року додаткових пояснень та доказів.
16 вересня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення до його касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 08 травня 2024 року.
23 вересня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення до його касаційної скарги на ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 08 травня 2024 року додаткових пояснень.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карнаухов А. О., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
в якому позивачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - залишити без змін, оскільки вона є законною.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відзив ОСОБА_1 , в яких відповідач зазначає про своє непогодження
з доводами відзиву.
Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Матеріали касаційної скарги містять також клопотання про зупинення виконання (дії) рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 18 квітня
2022 року у справі № 522/18010/18; суди не дослідили зібрані у справі докази.
Заявник також зазначає в касаційній скарзі, що суд першої інстанції не повідомляв його належним чином про місце, дату і час розгляду справи, а суд апеляційної інстанції це не дослідив. Посилається на те, що 17 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі
№ 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. В постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. У позовній заяві представник позивачки - адвокат Карнаухов А. О. на підтвердження позовних вимог послався на недопустимі докази (копії), у свою чергу суди попередніх інстанцій погодилися із правовою позицією сторони позивачки на підставі недопустимих доказів. Ксерокопія висновку Торецької міської військово-цивільної адміністрації
від 23 березня 2022 року № 61 є недопустимим доказом, апеляційний суд не розглянув клопотання з цього приводу; у висновках Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька 2019 та 2022 років не досліджено інтереси дитини, прихильність дитини до батьків, стан її здоров'я, зазначено лише, що батько забрав дитину та не повернув, що не відповідає дійсності та наявним письмовим доказам у справі. Апеляційний суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Ромоданівської селищної ради Полтавської області про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком без обґрунтувань причин та підстав його необ'єктивності. Апеляційний суд послався на інформацію щодо здобуття Кирилом освіти у навчальному закладі Торецької громади, хоча фактично дитина навчалася в іншому закладі за місцем проживання -
у миргородському ліцеї.
Окрім цього, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно, без пояснення будь-яких мотивів та посилання на належні докази у справі, зробив неправильний висновок, що думка або висловлювання дитини є спотвореними та необ'єктивними внаслідок повної ізоляції дитини від матері з 2020 року, постійного психологічного впливу зі сторони батька з метою створення негативного образу матері. Наголошував, що не створював перешкод у спілкуванні сина із позивачкою. На засіданні Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ромоданівської селищної ради Полтавської області, яке відбулось
у вересні 2023 року, була присутня психолог Опорного закладу «Ромоданівський ліцей» ОСОБА_6 , яка жодним чином не зауважила, що думка дитини
є спотвореною, необ'єктивною чи проманіпульованою. Дитина висловила бажання жити з батьком та родиною дідуся. Доказів того, що дитина висловила таку думку неодноразово під тиском, немає, ОСОБА_3 є психологічно (психічно) здоровою дитиною. Суди попередніх інстанцій не дослідили правову позицію матері щодо інтересів дитини, якій на момент ухвалення спірних рішень вже виповнилось
10 років. Саме батько (відповідач) та орган опіки та піклування Ромоданівської селищної ради Полтавської області надали суду відповідні докази та копії документів. Саме батько (а не мати) турбується про стан здоров'я дитини та розвиток, забезпечує всім необхідним без належної фінансової підтримки матері. Суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 161 СК України не дослідили обов'язкові обставини: ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Інформація сторони позивачки про те, що сторони стали проживати окремо з початку 2017 року, не відповідає дійсності, оскільки фактично шлюбні відносини продовжувалися до
2018 року. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які характеризують із позитивної сторони ОСОБА_1 .
Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не дослідили Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (міститься в матеріалах справи) щодо відкриття кримінального провадження за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України «Підробка документів»; не проаналізували фактор війни, оскільки саме із-за цього батьки стали жити в різних регіонах України, і це стало перешкодою
у спілкуванні матері із сином, батько дитину від матері не переховував, мешкає разом із сином та батьками за місцем реєстрації. Всупереч статті 159 СК України ОСОБА_1 не вживала жодних належних дій, до відповідних органів не зверталася.
У вересні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення до клопотання про зупинення виконання (дії) рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
У вересні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшло доповнення до його касаційної скарги на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 липня 2024 року. Доповнення містить також клопотання заявника про поновлення строку для їх подання.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карнаухов А. О., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
в якому позивачка, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, оскільки вони є законними. Відзив містить також клопотання про виклик позивачки для надання пояснень у справі під час розгляду касаційної скарги.
04 листопада 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткова інформація та відповідні докази до його касаційної скарги на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
04 листопада 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відзив ОСОБА_1 , у яких відповідач зазначає про своє непогодження з доводами відзиву.
07 листопада 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли додаткова інформація та відповідні докази до його касаційної скарги на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, в яких він просить поновити строк для їх подання.
19 листопада 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли письмові обґрунтування до його касаційних скарг на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року.
Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року призначено
судді-доповідачу ОСОБА_7., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 27червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року (на підставі частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України), витребувано із Дзержинського міського суду Донецької області матеріали справи № 225/2468/21 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у справі № 225/2468/21 призначено судді-доповідачу ОСОБА_7., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
У вересні 2024 року матеріали справи № 225/2468/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2024 року № 1198/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 225/2468/21 між суддями у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2024 року справу № 225/2468/21 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 225/2468/21 заяву про самовідвід судді Лідовця Р. А. задоволено. Відведено суддю Лідовця Р. А. за його заявою від участі у розгляді касаційних скарг ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року. Справу № 225/2468/21 передано на повторний автоматизований розподіл.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2024 року № 1210/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 225/2468/21 між суддями у зв'язку з постановленням Верховним Судом
10 жовтня 2024 року ухвали про самовідвід судді Лідовця Р. А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2024 року справу № 225/2468/21 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карнаухов А. О., про розгляд справи з її викликом; справу призначено до судового розгляду колегією
у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів
від 24 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д. (головуючий), Шипович В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 225/2468/21 заяву про самовідвід судді Шиповича В. В. задоволено. Відведено суддю Шиповича В. В. за його заявою від участі у розгляді касаційних скарг ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року. Справу № 225/2468/21 передано на повторний автоматизований розподіл.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року № 1295/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 225/2468/21 між суддями у зв'язку з постановленням Верховним Судом
06 листопада 2024 року ухвали про самовідвід судді Шиповича В. В.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів
від 06 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д. (головуючий), Сакара Н. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року розглянуто заяви та клопотання ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Ураховуючи повноваження суду касаційної інстанції, визначені у статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не бере до уваги документи, подані відповідачем суду касаційної інстанції на підтвердження його доводів, які не були предметом оцінки судами попередніх інстанцій, та здійснює касаційний розгляд справи за наявними
у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін з огляду на викладене далі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та
ОСОБА_9 розірвано.
ОСОБА_10 , окрім сина ОСОБА_5 , має дочку ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до побутової характеристики ОСОБА_1 є хорошою мамою, весь свій час присвячує дітям: сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочці ОСОБА_12 , 2018 року народження. ОСОБА_1 не має шкідливих звичок. Син ходить до школи. Мама займається його вихованням та навчанням. Дитина живе
в достатку і ні в чому не має потреби. Син завжди акуратний, чистий, привітний товариський, ввічливий. ОСОБА_1 з сусідами поважна, підтримує добросусідські відносини, в конфліктах не перебуває. Зв'язку з особами, які ведуть аморальний спосіб життя, не підтримує. У вживанні спиртних напоїв помічена не була.
Відповідно до акта обстеження умов проживання за адресою проживання позивачки та дитини у м. Торецьку встановлено, що для дитини створені належні умови для проживання та розвитку, наявні продукти харчування для дитини за віком, ліки та засоби індивідуальної гігієни для дитини.
Згідно з витягом із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дітей
від 08 лютого 2019 року, після розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишився проживати з матір'ю, батько брав активну участь у вихованні сина.
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Торецьккомсервіс»
від 01 січня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , має склад сім'ї: ОСОБА_3 , 2012 року народження (син), ОСОБА_12 , 2018 року народження (дочка).
Згідно з висновком Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області від 07 лютого 2019 року № 187, доцільним
є встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Висновком військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області як органу опіки та піклування від 05 березня 2019 року № 2 встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
У висновку військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області
від 23 березня 2022 року № 61 орган опіки та піклування підтвердив свою позицію щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Згідно з висновком оцінки потреб сім'ї ОСОБА_13 (мати-син), яке проводилось в період з 01 лютого 2019 року до 07 лютого 2019 року,
у ОСОБА_3 через наявний конфлікт між батьками є ознаки психологічної травми. Сім'я потребує психологічної допомоги в налагодженні стосунків стабілізації психоемоційного стану дитину та дорослих. Сім'ї рекомендовано звернутися за підтримкою до психолога.
Відповідно до психологічного висновку щодо ОСОБА_3 від 21 лютого
2019 року, складеного провідним психологом Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді військово-цивільної адміністрації м. Торецька, встановлено, що між батьками ОСОБА_5 часто трапляються сварки, свідком яких є дитина. У хлопця підвищена тривожність та загострені страхи щодо розлуки з батьком, причиною яких стали слова матері, що він не буде бачитись з батьком. Батько зі своєї сторони негативно висловлюється та проявляє агресивну поведінку щодо матері дитини
у присутності ОСОБА_5 . Зі слів хлопця, він почуває себе погано і не знає, кому вірити.
Згідно із психолого-педагогічною характеристикою ОСОБА_3, складеною директором та класним керівником загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 9 військово-цивільної адміністрації м. Торецька, ОСОБА_3 навчається
у закладі з 01 вересня 2018 року, зарекомендував себе як дисциплінований, старанний учень, має високий рівень розвитку інтелекту, шкільну програму засвоює на достатньому рівні. Адекватно реагує на зауваження, переживає невдачі. Не пропускає навчальних занять без поважної причини. У колективі користується повагою. У спілкуванні активний, добрий не провокує конфліктів з ровесниками, намагається контролювати свої емоції, має багато товаришів у класі, з дорослими ввічливий та з повагою ставиться до вчителя. Прислухається до зауважень та вимог педагогів, намагається їх виконувати. В школу ОСОБА_5 приходить у гарному настрої, підготовленим до уроків. Батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приділяють достатньо уваги вихованню та навчанню сина.
Аналогічна інформація надана директором навчального закладу на ім'я начальника Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька від 07 лютого 2019 року № 32.
Згідно з громадською характеристикою ОСОБА_1 характеризується
з позитивної сторони, знаходиться у декретній відпустці по догляду за дочкою, весь свій час присвячує дітям.
На звернення ОСОБА_2 до Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька із заявою про здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів, 27 січня 2020 року повідомлено, що за результатами інспекційного відвідування та згідно із складеним висновком встановлено, що ОСОБА_2 забезпечує базові потреби дитини ОСОБА_3 відповідно до суми коштів, сплачених на дитину платником аліментів.
За інформацією КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» м. Торецька від 20 вересня 2021 року ОСОБА_3 має вади здоров'я, часто хворіє.
Відповідно до акта обстеження умов проживання ОСОБА_3 від 09 червня
2022 року умови проживання задовільні, дитина з батьком мешкають на 2-му поверсі школи в кабінеті географії, крім них, в цій кімнаті проживають ще 8 осіб.
У приміщенні чисто, тепло, є спальні місця, чиста постіль, стіл, крісло, триразове безоплатне харчування.
В акті обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 від 15 червня
2022 року № 47 зазначено, що умови проживання задовільні, дитина з батьком та іншими родичами, що евакуювались із зони активного проведення бойових дій, мешкають на 2-му поверсі школи в кабінеті географії. У приміщенні чисто, тепло,
є спальні місця, чиста постіль, стіл, крісло, триразове безоплатне харчування.
Відповідно до довідки від 29 червня 2022 року № 1628-5001808732 ОСОБА_2 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності.
Згідно з побутовою характеристикою родина ОСОБА_14 складається з ОСОБА_15 (дід), ОСОБА_16 (баба), ОСОБА_17 (тітка), ОСОБА_18 (дядько),
ОСОБА_19 (двоюрідний брат), ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Родина придбала будинок у АДРЕСА_1 , де проживає із вересня
2022 року. За період проживання проявили себе позитивно. Скарг зі сторони жителів селища не надходило.
Згідно з відповіддю Жовтанецької сільської ради Львівської області від 23 лютого 2023 року № 235 на звернення ОСОБА_2 , догляд, турботу та контроль за станом здоров'я сина ОСОБА_5 здійснював виключно батько, офіційно зареєстровано два візити матері на територію Жовтанецької сільської ради. Кількість неофіційних зустрічей матері та сина невідома. Зі слів ОСОБА_1 , місце перебування сина ОСОБА_3 невідоме, що може перешкоджати зустрічі.
Із довідки Ромоданівської селищної ради від 05 червня 2023 року № 01-22/160 випливає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зарахований до 5-А класу опорного закладу «Ромоданівський ліцей» 24 червня 2022 року, як внутрішньо переміщена особа, який зі слів батька прибув із Горецької ЗОШ № 9. Навчався ОСОБА_3 у ліцеї до 17 січня 2023 року, але потім, на підставі отриманої від батька заяви був відрахований.
Відповідно до відповіді Опорного закладу освіти «Миргородський ліцей № 1 ім. Панаса Мирного Миргородської міської ради Полтавської області» № 05-17/531 від 07 червня 2023 року на адвокатський запит зазначено, що сім'я ОСОБА_2 переїхала в Миргород влітку 2022 року із м. Торецька Донецької області: дідусь, бабуся, дві невістки (і мама ОСОБА_5 також), два онуки - ОСОБА_5 та його двоюрідний брат. Проживали разом на ІІ провулку Івана Українця, м. Миргород.
Згідно з характеристикою закладу освіти «Миргородський ліцей № 1 ім. Панаса Мирного Миргородської міської ради Полтавської області» ОСОБА_3 має довільну зорову та слухову пам'ять. Виявляє логічне та образне мислення. На уроках завжди уважний, активний, виконує домашні завдання. Гарно запам'ятовує навчальний матеріал. Має добрий загальний розвиток. Весь навчальний рік навчався дистанційно. Виконує завдання в межах вивченого матеріалу. Виявляє активність на уроках. Урівноважений, розсудливий. Правила поведінки завжди свідомо виконує. Підтримує дружні стосунки з учнями. Відповідально виконує доручення. Батьки приділяють увагу вихованню сина.
На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішенням виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області № 50 від 12 липня 2023 року як органом опіки та піклування затверджено висновок Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ромоданівської селищної ради «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 », яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2012 року народження, разом
з батьком ОСОБА_2 . При цьому рекомендовано батькам вирішити питання мирним шляхом.
Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , умови проживання добрі, на момент візиту було чисто і прибрано. Мати з дитиною проживають в орендованій квартирі, є внутрішньо переміщеними особами. Створено умови для повноцінного проживання дитини. Також є можливість для проживання старшого сина у випадку вирішення справи в суді. Мати хоче, щоб син проживав з нею і готова всім його забезпечувати.
ОСОБА_1 на час розгляду справи перебуває у відпустці по догляду за дитиною (дочкою ОСОБА_11 , 2018 року народження), отримує державну допомогу у розмірі 860 грн, пенсію по інвалідності 2 200,00 грн та аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 3 000,00 грн.
Судом на підставі наданих позивачкою доказів встановлено, що конфлікт між батьками негативно позначається на дитині, конфлікт щодо визначення місця проживання дитини триває.
Як установлено судом першої інстанції, після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_3 залишився проживати з матір'ю, батько брав активну участь у вихованні сина. Проте між батьками дитини постійно існував спір щодо місця проживання дитини, через що постійно виникали конфліктні ситуації, що підтверджується численними заявами сторін, поясненнями сусідів позивачки, повідомленнями поліції, які містяться в матеріалах справи.
Так, у своїх повідомленнях на заяви позивачки щодо неповернення дитини поліція повідомила, що в діях відповідача ознак ані кримінального, ані адміністративного правопорушення не встановлено, рекомендовано звернутися до суду.
У повідомленні поліції на заяви відповідача щодо невиконання позивачкою батьківських обов'язків поліція також зазначила, що під час проведеної перевірки ознак кримінального правопорушення не встановлено і такий спір вирішується судом.
Наявність між сторонами конфліктних ситуацій з приводу місця проживання дитини, його виховання стало підставою для звернення позивачки до військово-цивільної адміністрації м. Торецька із заявою про встановлення місця проживання дитини.
Згідно з поясненнями ОСОБА_2 , у зв'язку з військовими діями з метою збереження здоров'я та життя свого сина ОСОБА_5 , разом зі своїми рідними:
ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 та ОСОБА_21 , виїхали до міста Львова. Із 2020 року ОСОБА_5 мешкає разом з ним добровільно, утисків та насильства над дитиною він не вчиняє.
Як пояснила позивачка ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 вивіз дитину без її згоди. Тривалий час вона не знала, де дитина. Зверталася до офіційних органів про пошук дитини, після того, як висновком військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області від 05 березня 2019 року № 2 встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 самовільно, без погодження з матір'ю ОСОБА_1 , з якою проживала дитина, вивіз її до Львівської області,
а пізніше переїхав до Полтавської області. Після розірвання шлюбу дитина
ОСОБА_3 проживав із позивачкою, проте відповідач, зустрічаючись із сином за згодою обох батьків, постійно не повертав його в обумовлений строк, а після початку повномасштабної агресії росії в Україні залишив із сином місто Торецьк та поїхав в невідомому напрямку, не попередивши та не узгодивши свої дії із позивачкою - матір'ю дитини.
Позивачка до матеріалів справи додала копії сертифікатів учасника конкурсів та диплом переможця конкурсу на ім'я ОСОБА_3 , копію диплома молодшого спеціаліста на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 надав до матеріалів справи довідку про проходження медичного огляду, копію диплома про закінчення ним у 2005 році Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, сертифікат
від 04 листопада 2020 року про проходження навчального електронного курсу на тему «Комплексний підхід до вирішення проблем насильства щодо жінок та дівчат в Україні», копію посвідчення водія, копії абонементів на підписку журналів « Саша та Маша », «Непосида», копію трудової книжки, де наявні відомості про нагородження, та, крім того, грамоти із нагоди професійних свят, досягнень у спорті.
На виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 07 лютого 2024 року у цій справі щодо вирішення питання про проведення судово-психологічної експертизи ОСОБА_3, відповідачу в судовому засіданні апеляційного суду було запропоновано провести таку експертизу, проте від проведення експертизи він відмовився, вважаючи її недоцільною.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Щодо рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня
2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство
і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я,
в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, інтелектуального, духовного, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (частина перша статті 141 СК України).
Міжнародні та національні законодавчі акти не містять норм, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (див. рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року
у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених
у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня
2017 року у справі № 6-564цс17, про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а тому, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а потім - права батьків.
У розглядуваній справі батьки дитини, які мешкають окремо, не дійшли згоди щодо визначення місця проживання свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наявність конфліктної ситуації між батьками як колишнім подружжям не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини.
У цій справі суди встановили, що після розірвання шлюбу між батьками в 2014 році ОСОБА_5 , який до того від народження проживав з батьками, залишився проживати з матір'ю, разом з тим батько брав активну участь у вихованні сина.
З метою вирішення постійного конфлікту щодо місця проживання дитини позивачка звернулася із відповідною заявою до комісії з питань захисту прав дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області, в результаті чого висновком служби у справах дітей від 07 лютого 2019 року № 187 (а. с. 28, 33 т. 1) встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 із матір'ю. Аналогічно згідно з висновком військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області від 05 березня
2019 року № 2 (а. с. 14, 136-137 т. 1) встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 із матір'ю.
У наведених документах зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 батько дитини
ОСОБА_2 забрав сина до себе за адресою свого проживання: АДРЕСА_4 , мотивуючи це тим, що дитина хвора. На засіданні комісії з питань захисту прав дітей комісією заслухано думку обох батьків, з'ясовано стан виконання ними батьківських обов'язків, стан здоров'я дитини.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, в якому вказала, що відповідач востаннє забрав ОСОБА_5 10 березня 2021 року та досі не відпускає його додому, посилаючись на захворювання та карантинні заходи.
У свою чергу ОСОБА_2 наполягав, що ОСОБА_5 з 2020 року добровільно мешкає разом з ним (зокрема пояснення: а. с. 108 т. 2), без утиску та примусу.
На виконання ухвали Дзержинського міського суду Донецької області від 26 серпня 2021 року, що задовольнив клопотання відповідача, (а. с. 126-128 т. 1) Служба
у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області повторно надала висновок від 05 березня 2019 року № 2 про встановлення місця проживання дитини з матір'ю, посилаючись на те, що на засіданні комісії з питань захисту прав дітей, яке відбулося 29 липня 2021 року, було повторно розглянуте питання встановлення місця проживання ОСОБА_3 , 20 червня 2012 року, та
в зв'язку з відсутністю обставин, які б суттєво змінювали зміст висновку, комісією прийнято рішення про передачу до суду висновку від 05 березня 2019 року № 2
(а. с. 135 т. 1).
Вже під час слухання справи в суді першої інстанції, в результаті повномасштабного вторгнення росії на територію України, відповідач разом зі своїми родичами та сином виїхали до Львівської області, згодом - до Полтавської області.
Згідно з висновком військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області від 29 березня 2022 року № 61 встановлено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 207-208 т.1).
Відповідно до довідки від 29 червня 2022 року № 1628-5001808732 ОСОБА_2 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 60 т. 2), де його родина придбала будинок.
Як пояснила позивачка в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 вивіз сина без її згоди, тривалий час вона не знала, де дитина, зверталася до офіційних органів про її пошук.
Наразі позивачка проживає разом з другою своєю дитиною у м. Новояворівську Львівської області в орендованій квартирі.
Із наданих сторонами доказів виходить, що як позивачка, так і відповідач створили належні умови для проживання та навчання дитини, обоє з батьків бажають брати участь у його вихованні та проживати з ним.
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Приймаючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_3 проживав із позивачкою, проте відповідач, зустрічаючись із сином, за згодою обох батьків, постійно не повертав його
в обумовлений строк, а після початку повномасштабної агресії росії в Україні залишив із сином місто Торецьк та поїхав в невідомому напрямку, не попередивши та не узгодивши свої дії з позивачкою, матір'ю дитини. Прийнятими судом заходами встановлено, що відповідач переїхав у Полтавську область, проте за короткий строк змінив два місця проживання, не повідомляючи про це ні позивачку, ні суд. Таким чином, для матері створюються перешкоди в спілкуванні з дитиною.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що відповідач створює перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, не бажає йти на компроміс для того, щоб знайти взаємопорозуміння в питаннях виховання дитини. Як підтверджується письмовими матеріалами справи, відповідач здійснює свої батьківські права всупереч інтересам дитини, оскільки свідомо перешкоджає контактам матері з сином, який потребує любові обох батьків, та безумовно не може бути штучно позбавлений спілкування з матір'ю. Обмеживши дитину у такому спілкуванні, не бажаючи вирішувати спільно з позивачкою питання виховання дитини, відповідач створює умови, за яких втрачається зв'язок дитини з матір'ю, дитина знаходиться під повним контролем і впливом батька.
Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з матір'ю з огляду на те, що батько, хоча й створив належні умови для проживання дитини, проте, перешкоджаючи позивачці у спілкуванні із сином та змінивши місце проживання разом з дитиною, не повідомивши про це матір дитини, діяв всупереч інтересам дитини. Створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв'язків із сім'єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже, в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Наявні у справі докази дозволяють встановити, що мати малолітнього ОСОБА_3 за місцем постійного проживання у м. Торецьку характеризувалася
з позитивної сторони, вона знаходиться у декретній відпустці по догляду за молодшою дитиною, весь свій час присвячує дітям, наразі евакуювалася
з м. Торецька, у неї наявні джерела існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини за місцем нового проживання.
Колегія суддів, погоджуючись із висновками судів, ураховує, що ОСОБА_5 зі сторони матері має сестру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а обмеження спілкування чи ізоляція позивачки від сина має безпосередньо негативний вплив і на спілкування ОСОБА_5 з рідною сестрою, позбавляючи його такого важливого психоемоційного зв'язку.
Хлопчик в силу свого малолітнього віку (10 років на час ухвалення рішення судом першої інстанції та 12 років на час ухвалення постанови апеляційним судом) потребує тісного контакту з матір'ю, її піклування та турботи, крім того, відсутні докази на підтвердження того, що переміщення Кирила за визначеним судом місцем проживання з матір'ю поставить його під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Відсутність матері в період раннього підліткового віку дитини та продовження суперечок між батьками щодо її місця проживання може негативно відобразиться на душевному стані хлопця та його здоров'ї. У ОСОБА_1 спеціальна медична освіта (копія диплому молодшого спеціалісту за спеціальністю «Акушерська справа»: а. с. 161 т. 1), що особливо в нагоді, оскільки у Кирила є вади здоров'я, сам батько наполягає на тому, що син є хворобливим хлопчиком.
Аргументи касаційної скарги про відсутність перешкод у спілкуванні сина з матір'ю чи конфлікту між батьками спростовуються установленими судами обставинами та матеріалами справи. Сама наявність спору з цього приводу свідчить про зворотнє. Це також підтверджується численними заявами сторін, поясненнями сусідів позивачки, повідомленнями поліції, які містяться в матеріалах справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про визначення місця проживання Кирила з матір'ю та у підсумку зводяться до переоцінки доказів
у справі.
Так, доводи касаційної скарги про те, що батько не перешкоджає матері
у спілкуванні із сином, хлопчик відмовляється спілкуватися із позивачкою, підробку документів, відсутність у сина психологічної травми, незадовільні умови проживання позивачки, недотримання нею інтересів дитини, створення матір'ю конфліктних ситуацій, відсутність доказів, що характеризують ОСОБА_1
з позитивної сторони, період, з якого колишнє подружжя стало окремо проживати, відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Такі доводи зводяться до незгоди
з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує безпідставність заявлених позивачкою вимог. Встановлення обставин справи
і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про вразливість фінансового становища ОСОБА_1 не приймаються, оскільки суди установили, що вона отримує державну допомогу
у розмірі 860,00 грн, пенсію по інвалідності 2 200,00 грн та аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 3 000,00 грн. Натомість матеріали справи не містять відомості про доходи ОСОБА_2 . Посилання відповідача на закінчення
у позивачки відпустки для догляду за молодшою дитиною, що створить перешкоди для виховання та утримання Кирила, зводиться до припущень.
Питання щодо неналежного виховання сина не є предметом спору у цій справі, оцінку цьому надасть суд у межах справи № 541/2050/23 за позовом ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Ромоданівської селищної ради, Виконавчий комітет Ромоданівської селищної ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на малолітню дитину.
Доводи про постановлення рішення про визначення місця проживання з матір'ю всупереч думці дитині відхиляються з огляду на таке.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на повагу до приватного і сімейного життя.
Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Отже, законодавець визначив, що умовою постановлення судом рішення всупереч думки дитини, яка може її висловити, є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Схожі зі статтею 171 СК України положення закріплені і у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган
у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року (дія якої, відповідно до Закону України від 03 серпня 2006 року № 69-V, поширюється, зокрема, на розгляд судами справ про визначення місця проживання дитини) під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган: a) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності; b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння:
- упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію;
- у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки; c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
У рішенні від 02 лютого 2016 року у справі «N.Ts. and Others v. Georgia», заява № 71776/12, § 72, ЄСПЛ вказував, що діти мають право на те, щоб з ними консультувалися та їх вислуховували з питань, що їх стосуються. Зокрема по мірі того, як діти дорослішають, і з плином часу вони можуть формулювати власну думку про свій контакт (спілкування) з батьками, суди повинні приділяти належну увагу їхнім поглядам і почуттям, а також праву на повагу до їхнього приватного життя.
Верховний Суд звертає увагу, що дитина є суб'єктом права і, незважаючи на неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав, до основних із яких належить право, із досягненням відповідного рівня соціального та особистісного розвитку (достатнього рівня розуміння), вільно висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя, та право бути почутою будь-яким органом чи особою, уповноваженою на вирішення цих питань.
Закріплення вказаних прав у національному та міжнародному законодавстві підкреслює, що дитина має право на повагу до свого приватного життя, а суд не може допускати свавільного втручання у права дитини.
Під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини, суд, зважаючи на вік дитини та обставини справи, може безпосередньо заслухати її думку, шляхом проведення бесіди (опитування) у судовому засіданні, за участі, якщо це необхідно, фахівця з дитячої психології.
Крім того, з урахуванням обставин справи, суд може з'ясувати думку дитини, доручивши органу опіки та піклування під час підготовки відповідного письмового висновку щодо розв'язання спору, передбаченого частиною п'ятою статті 19 СК України, провести бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах та повідомити суд про результати цієї бесіди.
Думка дитини, яка не досягла віку 14 років, при вирішенні спору про визначення її місця проживання не може розглядатися судом, як право вето, разом із тим ухвалення судом рішення всупереч думці дитини має бути належним чином мотивоване, в першу чергу, інтересами дитини.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом думки дитини
є непереконливими з огляду на тривале проживання дитини із батьком та його родиною, обмеження спілкування з матір'ю та кількарічний конфлікт між батьками,
а також з урахуванням частини третьої статті 171 СК України, відповідно до якої суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Доводи касаційної скарги заявника про те, що суди неправильно застосували норму статті 161 СК України, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Із зазначених підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що копія висновку Торецької міської військово-цивільної адміністрації від 23 березня 2022 року № 61
є недопустимим доказом. Окрім цього, позиція Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області про визначення місця проживання сина сторін із матір'ю є сталою та відповідає, зокрема, їх раніше наданому висновку від 07 лютого 2019 року № 187.
Висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області
від 12 липня 2023 року № 50 (а. с. 183-184 т. 2) про визначення місця проживання Кирила з батьком був урахований судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови із обґрунтуванням підстав його відхилення, про що свідчить її зміст, і з чим погоджується колегія суддів.
Заявник зазначає, що суди не проаналізували «фактор війни» у спірних правовідносинах, водночас заперечує проти прийняття судом апеляційної інстанції доказів, наданих стороною позивачки після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, зокрема акта обстеження умов проживання
ОСОБА_1 за новою адресою проживання у м. Новояворівську, після евакуації туди позивачки разом з молодшою дитиною. При цьому сам відповідач надавав апеляційному суду нові документи після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, які просив урахувати. Такі доводи заявника
є суперечливими та взаємовиключними, вони не впливають на правильність висновків судів по суті спору. Ураховуючи суттєві зміни у житті сторін як батьків дитини через початок повномасштабного вторгнення росії на територію України, зміну їх постійного місця проживання, суд апеляційної інстанції, з метою правильного та справедливого вирішення спору, взяв до уваги документи як сторони позивачки, так і сторони відповідача, надані вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не повідомляв відповідача належним чином про місце, дату і час розгляду справи, відхиляються з огляду на таке.
Провадження у справі відкрито Дзержинським міським судом Донецької області ухвалою від 11 травня 2021 року (а. с. 54-55 т. 1), яку відповідач особисто отримав 13 травня 2021 року (розписка: а. с. 57 т. 1).
ОСОБА_2 брав активну участь в розгляді справи у суді першої інстанції, про що свідчать його відзив (а. с. 58-59 т. 1), заяви та клопотання (а. с. 61, 71-77, 119, 139, 140, 162, 166, 173 т. 1), протоколи судових засідань (а. с. 114-115, 121-123, 174-178 т. 1).
Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 03 лютого 2022 року (а. с. 180-183 т. 1) підготовче судове засідання відкладено до 15 березня 2022 року, про що відповідач був повідомлений (розписка: а. с. 186 т. 1).
Загальновідомим та таким, що не потребує доказування, є той факт, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан.
Останній документ від відповідача до суду першої інстанції датований 11 березня 2022 року (заява про відкладення судового засідання на інший час у зв'язку з тим, що на території Торецької міської громади ведуться військові дії: а. с. 185 т. 1).
Згідно з журналом судового засідання (а. с. 189 т. 1) сторони у судове засідання
15 березня 2022 року не з'явилися.
Згідно з журналом судового засідання (а. с. 190 т. 1) сторони у судове засідання
10 травня 2022 року також не з'явилися.
Відповідач був відсутній також на наступних судових засіданнях, що мали місце
в районному суді протягом 2022 року.
Незважаючи на надзвичайно складні умови для роботи та функціонування
в цей період, з метою належного здійснення правосуддя та дотримання принципу розумності строків розгляду справи судом, Дзержинський міський суд Донецької області зробив все від нього залежне для забезпечення дотримання прав відповідача, про що свідчать:
оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме (а. с. 191, 204, 219, 231, 250 т. 1,
а. с. 19 т. 2);
ухвалою від 01 серпня 2022 року (а. с. 213-214 т. 1) Дзержинський міський суд Донецької області витребував у Міністерства соціальної політики України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, відомості щодо ОСОБА_2 , отримавши у відповідь лист (а. с. 221-222 т. 1) про те, що станом на 11 серпня 2022 року в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб міститься така інформація про адресу фактичного проживання та адресу листування
ОСОБА_2 з 22 червня 2022 року: АДРЕСА_5 ;
судова повістка на вказану адресу ОСОБА_2 у с. Шарківщина про призначене на 24 жовтня 2022 року судове засідання повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 229 т. 1). Повернулись і інші листи на різні адреси відповідача: а. с. 10, 11, 25, 26, 27, 28, 29 т. 2;
ухвалою від 24 листопада 2022 року (а. с. 1-2 т. 2) Дзержинський міський суд Донецької області витребував у Національної соціальної сервісної служби України інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, відомості, в тому числі адресу проживання, номер мобільного телефону, щодо ОСОБА_2 , отримавши
у відповідь лист (а. с. 4 т. 2) про те, що станом на 01 грудня 2022 року міститься така інформація щодо відповідача: з 29 червня 2022 року перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб в підрозділі з питань соціального захисту населення Миргородського району Полтавської області, фактично проживає/адреса листування: АДРЕСА_1 ;
телефонограма (а. с. 5 т. 2);
довідка про доставку смс (а. с. 18 т. 2);
звернення до голови Ромоданівської селищної громади Миргородського району Полтавської області з проханням надати адресу, за якою мешкає ОСОБА_2
(а. с. 20 т. 2), отримавши у відповідь лист (а. с. 33 т. 2) про те, що станом на 06 січня 2023 року ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
при призначене судове засідання на 31 січня 2023 року районний суд направив повістки на відомі суду адреси відповідача у місті Торецьку та селі Ромодан Миргородського району Полтавської області: а. с. 30-32а т. 2. Листи повернулися
з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (с. Ромодан), «за закінченням терміну зберігання» (м. Торецьк).
Суд наголошує, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, про що вказано в частині першій статті 44 ЦПК України.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції від 31 січня 2023 року розміщено
в Єдиному державному реєстрі судових рішень згідно з відкритими відомостями для загального доступу 16 лютого 2023 року. В апеляційній скарзі від 04 березня
2023 року (а. с. 48 т. 2) ОСОБА_2 вказує, що дізнався про це рішення випадково з мережі «Інтернет», отже, мав доступ до зв'язку.
Вочевидь відповідач, який отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста (копія наданого ним диплому спеціаліста: а. с. 82 т. 1) та досвід практикуючого юриста (копії наданих ним трудової книжки та грамот: а. с. 88-95 т. 1, а. с. 131 т. 2, а. с. 170 т. 5), достеменно знаючи про слухання цієї справи в Дзержинському міському суді Донецької області, не міг не розуміти наслідків нез'явлення до суду чи неповідомлення своєї актуальної адреси. Протягом всього слухання справи в місцевому суді після 24 лютого 2022 року до
31 січня 2023 року від ОСОБА_2 не надходило як повідомлень про його актуальне місцезнаходження, так і клопотань про проведення судових засідань
в режимі відеоконференції. При цьому відповідач, як було з'ясовано районним судом, вже з 29 червня 2022 року перебував на обліку внутрішньо переміщених осіб та мав адресу проживання в АДРЕСА_6
Із зазначених підстав колегія суддів вважає, що право на захист відповідача порушено не було.
Відповідач реалізував свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності, шляхом прийняття участі в слуханні справи у судах першої та апеляційної інстанцій, викладення своєї позиції у відзиві та апеляційній скарзі. Касаційна скарга не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення міг надати ОСОБА_2 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені ним письмово чи вже надані суду.
На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Обставини у наведених заявником постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Так, у справі № 402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання малолітнього сина сторін, ІНФОРМАЦІЯ_6 , з батьком за місцем постійного проживання позивача, зазначивши, що зібрані докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; за межами шкільного навчання дитина відвідує додаткові заняття з іноземної мови, гуртки, є членом клубу дитячого боулінгу (м. Умань); батько вчить з дитиною уроки; на час розгляду справи дитина надає більшої прихильності батькові; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини; за бажанням малолітнього сина батько не заперечує щодо спілкування з матір'ю та бабами; висновком органу опіки та піклування від 08 грудня 2016 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього хлопчика з його батьком. Також у наведеній справі мати, виїхавши на постійне місце проживання до м. Херсона, створила іншу сім'ю, перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком, з яким у малолітньої дитини сторін склалися напружені відносини, про що заявив сам малолітній у своїй розповіді та підтвердила свідок. Крім цього, на час виїзду до м. Херсона відповідачка залишила свого малолітнього сина бабі, яка проживає в іншій місцевості, та яка передала малолітнього сина його батькові і повернулася по нього лише в травні 2016 року.
У справі № 522/18010/18 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2018 року: відкрито провадження у справі; призначено розгляд справи в загальному порядку та призначено підготовче судове засідання на 26 жовтня 2018 року; ухвалою Приморського районного суду м. Одеси
від 02 листопада 2018 року закрито підготовче засідання у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 листопада 2018 року; у судовому засіданні, призначеному на 09 листопада 2018 року, ухвалено заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року. У заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року зазначено, що відповідачка в судове засідання не з'явилася, про день слухання справи була повідомлена належним чином; ухвалою Приморського районного суду м. Одеси
від 02 липня 2019 року у задоволенні заяви відповідачки про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року відмовлено. В ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2019 року зазначено: «з матеріалів справи вбачається, що відповідач про дату, час та місце проведення судового засідання сповіщалась на сайті судової влади, шляхом розміщення оголошення, у зв'язку із тим, що за місцем реєстрації вона не мешкала»; аналіз матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення відповідачки про розгляд справи на 09 листопада 2018 року у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 09 листопада 2018 року, за відсутності учасника справи - відповідачки, належним чином не повідомленої про місце, дату та час судового засідання; в апеляційній скарзі на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року відповідачка посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме - неповідомлення її про відкрите судове засідання, призначене на 09 листопада 2018 року. Аналіз оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що апеляційний суд не надав відповіді на цей конкретний, доречний та важливий довід відповідачки; залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
У межах справи № 522/18010/18 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду висловив висновок про те, що обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Отже, у наведених заявником постановах та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень. Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані
у справі докази та не встановили всі обставини у справі, спростовуються змістом оскаржуваних рішень судів та фактично зводяться до переоцінки доказів у справі,
а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи щодо суті спору є аналогічними із доводами його відзиву та апеляційної скарги та були предметом дослідження
у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить
з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені
у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Незгода із ухваленими судовими рішеннями не є підставою для їх скасування.
Щодо ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року
Відповідно до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Враховуючи наведене, умовою застосування заходів забезпечення позову
є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге,
у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахувавши, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей
з матір'ю.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 17 травня
2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21).
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необґрунтованими.
Аргументи касаційної скарги про численні порушення процесуального характеру, зокрема ненаправлення заявнику копій ухвал щодо руху справи в суді апеляційної інстанції чи виправлення описки, на правильність висновків суду не впливають.
ОСОБА_2 був присутнім у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
(протокол судового засідання в режимі конференції: а. с. 67-70 т. 4) при прийнятті оскаржуваної ухвали та мав можливість висловити всі свої заперечення та доводи проти заяви позивачки.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді
з ухваленими судовими рішеннями.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Верховний Суд на підставі статті 410 ЦПК України вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів - без змін.
Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2023 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Н. Ю. Сакара