Провадження № 22-ц/803/10307/24 Справа № 190/1970/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
28 листопада 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Халаджи О. В.
суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,
розглянувши без повідомлення учасників справи в м. Дніпро апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович, про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_3 (суддя першої інстанції Кудрявцева Ю.В.),
У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, в якій просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Точилін Микита Валерійович про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_3 .
На вказану ухвалу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також допущено надмірний формалізм, який призводить до порушення права заявниці на доступ до правосуддя, прав дитини на належне утримання з боку батька.
Наголошує на тому, що прохальна частина заяви про видачу судового наказу із зазначенням про стягнення аліментів на дитину у розмірі 1//4 частини від усіх видів доходу боржника, але не менше визначеного законом розміру, не впливає на можливість видачы наказу.
ОСОБА_2 просив ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо відмови у видачі судового наказу.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про відмову у видачі судового наказу, то справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для подальшого розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, заявник ОСОБА_1 пред'явила вимогу про стягнення з ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції посилався на те, що заявник пред'явила вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі, що не передбачений статтею 161 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу встановлені ст. 163 ЦПК України, а саме, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Стаття 165 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушенням вимог ст. 163 ЦПК України, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає ст. 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. п. 3-6 ч. 1 цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності.
Отже, стаття 165 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу, в прохальній частині якої просила суд видати судовий наказ, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Посилання суду на неможливість видачі судового наказу з підстав невідповідності прохальної частини заяви 1 про видачу судового наказу в частині, «але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитини повноліття», вимогам ст. 161 ЦПК України, у зв'язку із чим заява не підлягає розгляду в порядку наказного провадження є помилковими.
Так, ч 2 ст. 182 СК України встановлено мінімальний розмір аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та який гарантовано має застосовуватись до всіх випадків стягнення аліментів, як у наказному, так і у позовному провадженні.
Вказане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого виду судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання. Мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов'язком боржника.
Розмір аліментів встановлений матеріальним законом - Сімейним Кодексом України. ЦПК України визначає лише процесуальний порядок розгляду цивільних справ, при цьому, процесуальний закон не може впливати на норму матеріального права, тобто змінювати мінімальний розмір аліментів, визначений СК України.
Прохальна частина заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу із зазначенням про стягнення аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу боржника, але не менше визначеного законом розміру, жодним чином не впливає на можливість видачі судового наказу.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції, проявивши надмірний формалізм, прийшов до помилкового висновку про відмову у видачі судового наказу, тим самим порушивши право заявника на доступ до суду.
Оскільки висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу з підстав відсутності у процесуальному законі вказівки на мінімальний розмір аліментів є помилковим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367- 369, 379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2024 рокускасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: О.В. Халаджи
Т.В. Космачевська
Ж.І. Максюта