Провадження № 22-ц/803/8224/24 Справа № 175/9461/23 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Макаров М. О.
26 листопада 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Барильської А.П., Єлізаренко І.А.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої дворової вбиральні, -
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої дворової вбиральні.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_1 , яка є власницею земельної ділянки за к.н. 1221486200:05:016:0001 розташованої за адресою АДРЕСА_1 , розпочала будівництво гаража та дворової вбиральні. Відповідачка збудувала дворову вбиральню на відстані 10 метрів від житлового будинку позивачки, що на 10 м. менше допустимої норми ДБН Б.2.2-12:2019.
27 жовтня 2023 року позивачка листом звернулася до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області щодо здійснення огляду самочинного будівництва гаражу та дворової вбиральні. На що останнім здійснено обстеження нерухомого майна розташованого на земельній ділянці відповідачки та складено відповідний акт, в якому зазначено ,що відстань від стіни житлового будинку по АДРЕСА_2 до дворової вбиральні, збудованої по АДРЕСА_1 складає 10 метрів.
З урахуванням того, що відповідачка порушила будівельні норми при побудові дворової вбиральні, позивачка просить суд зобов'язати відповідачку за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованої дворової вбиральні розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 1221486200:05:016:0001 за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року позов задоволено та ухвалено зобов'язати ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно збудованої дворової вбиральні розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 1221486200:05:016:0001 за адресою: АДРЕСА_1 ; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачкою здійснено будівництво дворової вбиральні без дотримання будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки КН 1221486200:05:016:0004 ,яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та домоволодіння яке знаходиться на вказаній земельній ділянці.
Власником суміжної земельної ділянки КН 1221486200:05:016:0001, загальна площа 0,1442 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_1 .
Відповідачкою на власній земельній ділянці КН 1221486200:05:016:0001 здійснено будівництво дворової вбиральні.
За зверненням позивачки до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області здійснено огляд земельної ділянки відповідачки, про що складено відповідний акт №б/н від 16 листопада 2023 року. Зі змісту якого вбачається, що комісією здійснено заміри відстані від житлового будинку позивачки до дворової вбиральні збудованої на земельній ділянці відповідачки, яка становить 10 (десять) метрів. Акт підписано головою постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища ОСОБА_3 та начальником відділу з питань земельних відносин, архітектурно-будівної діяльності та кадастру апарату Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Хлопенко О.М..
Листом № Д-110 від 20 лютого 2024 року Держане підприємство «ДНІПРОМІСТО» імені ОСОБА_4 позивачці роз'яснило таблицю 6.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» що встановлені допустимі відстані від житлових будинків до господарських будівель та споруд у тому числі дворових вбиралень, ця відстань повинна бути не менше ніж 20 м. Умов щодо можливості зменшення вказаної відстані, будівельними нормами не встановлено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою здійснено будівництво дворової вбиральні без дотримання будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.
У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном - негаторний позов.
Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, де відповідач перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження майном. При цьому, суду мають бути подані докази, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним правомочностей щодо належного йому майна.
Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що знесення самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку допускається тільки у тому разі, якщо зазначене майно збудовано з істотним порушення будівельних норм і правил, з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, у разі неможливості провести відповідну перебудову цього майна або відмови особи від проведення цієї перебудови. Позивачам у вказаних правовідносинах слід довести належними доказами, що спірною прибудовою порушуються їх права як власників будинку, або як користувачів частини земельної ділянки для його обслуговування та довести наявність підстав для застосування крайньої міри - знесення будівництва.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, розглянувши дану справу в межах доводів апеляційної скарги, врахувавши, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, встановивши, що позивачем не доведено наявність підстав для застосування крайньої міри - знесення будівництва - колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з постановленням нового про відмову у задоволенні позову.
Крім того, відповідно до п.п. 5, 17, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право на звернення до суду, згідно до вимог статті 376 ЦК, з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 Земельного кодексу України. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.
Отже, застосування до відповідача зобов'язання щодо знесення самочинно збудованого об'єкта є передчасним та не співмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Позивач не заявляв вимог про проведення перебудови об'єкту самочинного будівництва у спосіб, не пов'язаний із його знесенням.
Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.04.2019 по справі № 206/6229/15-ц дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на підставі статті 376 ЦК України сусідній землекористувач не має, таке право належить зокрема відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга
№ 46577/15) роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказів того, що спірна господарська споруда зведена з істотним відхиленням від проекту, порушенням санітарних чи будівельних норм, правил добросусідства, а також, що ця господарська споруда створює перешкоди позивачеві, матеріали справи не містять.
Так, слід зазначити, що факт порушення відповідачем ДБН, має бути підтвердженим відповідним висновком експерта, який володіє спеціальними знаннями у зазначеній галузі, проте, позивачка хоча й заявляла клопотання в суді першої інстанції, воно проведено не було. В суді апеляційної інстанції позивачкою такого клопотання заявлено не було.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої дворової вбиральні.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року - скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої дворової вбиральні - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді А.П. Барильська
І.А. Єлізаренко