Провадження № 22-ц/803/5420/24 Справа № 213/1066/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
28 листопада 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Корчистої О.І., Остапенко В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/1066/21 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року, ухваленого у складі судді Попова В.В., -
У березні 2021 році АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за комунальні послуги, обґрунтовуючи його тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль», на виконання своїх зобов'язань, надало відповідачам послуги з централізованого опалення, але вони неналежно виконують свої зобов'язання щодо здійснення оплати за них, мають заборгованість. Дані обставини є підставою для стягнення боргу у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2015 по 01 березня 2021 в розмірі 33500,85 грн., інфляційні втрати - 4067,37 грн., 3% річних - 2140,96 грн., а всього 39709,18 грн. та сплачений при звернені до суду судовий збір - 2270,00 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволені, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.10.2015 по 01.03.2021 в сумі 33500,85 грн., інфляційні втрати - 4067,37 грн., 3% річних - 2140,96 грн., а всього 39709 (тридцять дев'ять тисяч сімсот дев'ять) грн. 18 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1135,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1135,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів, не повідомлених належним чином про розгляд справи, тому відповідачі фактично були позбавлені можливості надати заяву про застосування строків позовної давності.
Крім того, апелянтом не визнається вищезазначена заборгованість, оскільки, нею не було укладено догорів про отримання послуг з опалення, а тому всі вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» до відповідачки ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення.
Також звертає увагу колегії суддів на те, що другий відповідач ОСОБА_2 з 11 липня 2023 року є померлим.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що 20 листопада 2023 року між відповідачкою ОСОБА_1 та АТ «Криворізька теплоцентраль» було укладено договір №4241 про реструктуризацію заборгованості за послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що свідчить про визнання відповідачем існуючої заборгованості за отримані послуги.
Таким чином, з урахуванням того, що від відповідачів не надходило жодних претензій, вимог чи заяв у зв'язку з незаконним нарахуванням чи порушенням порядку надання послуги з централізованого опалення, дана послуга за адресою виникнення заборгованості, позивачем була надана належним чином та в повному обсязі, в тому числі за період з 01 жовтня 2015 року по 01 березня 2021 року.
Разом з тим, між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг в письмовій формі не укладався, однак, відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки, укладення договору є обов'язком споживача.
Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості у період з 2015 року по 2021 рік, відповідачами частково виконувалися обов'язки по оплаті послуг з централізованого опалення (січень, лютий, березень 2017 року), зокрема, за вказаний період відповідачі здійснювали часткову оплату за надані позивачем послуги, що свідчить про визнання відповідачами свого боргу.
Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що АТ «Криворізька теплоцентраль» надає послуги з постачання теплової енергії.
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і є споживачами послуг, які надає позивач.
Сума заборгованості за період з 01.10.2015 по 01.03.2021 становить 33500,85 грн. Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 4067,37 грн та 3% річних у розмірі 2140,96 грн.
Правильність нарахування підтверджується відповідними розрахунками.
Розмір наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачами не спростовано.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі належним чином не виконують покладені законом обов'язки з утримання житла, оплату за надані позивачем житлово-комунальні послуги у повному обсязі в спірний період не здійснювали, чим завдали позивачеві збитків, тому право позивача є порушеним і підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідачів на його користь суми заборгованості в вищезазначеному розмірі, індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду та зазначає наступне.
Між сторонами виникли правовідносини по наданню (з боку позивача) та споживанню (з боку відповідачів) комунальних послуг з постачання теплової енергії, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV від 24 червня 2004 року, Законом України «Про теплопостачання» №2633-ІV від 02 червня 2005 року, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року (далі - Правила).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.ст.4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону, такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 .
Так, згідно із ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.
У пункті 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою КМУ від 08 жовтня 1992 року №572, визначено, що власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У рішенні Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз'яснено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, він є незмінним.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_1 на те, що на неї не розповсюджується обов'язок щодо сплати житлово-комунальних послуг, оскільки нею не було укладено догорів про отримання послуг з опалення, колегія суддів відхиляє.
Враховуючи ту обставину, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг, які надавались АТ «Криворізька теплоцентраль», у встановлені законом строки та повній мірі не вносили плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Доводи апеляційної скарги про те, що другий відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, останній був живим і у спірний період він проживав за даною адресою та фактично користуються послугами позивача.
Щодо посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів, не повідомлених належним чином про розгляд справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (апеллянт) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно повідомлення (а.с.26), виклик судом першої інстанції направлявся відповідачам за адресою їх реєстрації. Судове рекомендоване повідомлення повернулось до суду з позначкою «за закінченням строку зберігання» (а.с.27).
У тому випадку, якщо зазначено, що «повернуто за закінченням строку зберігання» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», відповідно до положень п.п.3, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України, судова повістка (відправлення) вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки і особа вважається повідомленою.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів також відхиляє наведений довід апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 910/1730/22 вказано, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ЦПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 910/8197/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 911/3113/20).
Доводи апеляційної скарги про те, що спірних правовідносин слід застосувати строк позовної давності у відповідності до статті 257 ЦПК України також не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення виходячи з наступного.
Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 ЦК України).
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
В силу статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно зі статтею 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб'єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Позовна давність може бути застосована лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення у справі.
Вчинення особою дій, які свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, є підставою переривання перебігу позовної давності.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу з оплати комунальних послуг, може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу, укладення боржником договору про відстрочення (розстрочення) сплати визнаної боржником заборгованості.
З наданого відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до позивача для підписання договору про реструктуризацію боргу і, відповідно до п.1.1. Договору №4241 «Про реструктуризацію заборгованості за послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання», Підприємство (АТ «Криворізька теплоцентраль») та Боржник ( ОСОБА_1 ) домовились про реструктуризацію заборгованості за надану послугу з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що виникла у Боржника перед Підприємством за період з 01 жовтня 2013 року по 20 листопада 2023 року.
На думку колегії суддів, такі дії ОСОБА_1 свідчать про визнання відповідачем боргу і переривають позовну давність.
Всупереч доводів апеляційної скарги, відповідач належними доказами не довела, що у неї відсутній обов'язок по оплаті за надані послуги з централізованого опалення.
Доводи скарги зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом обставин справи та невірне застосування ним законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 року, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді: