Провадження № 11-кп/803/3246/24 Справа № 172/1515/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
19 листопада 2024 року м.Дніпро
19 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
захисниці ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_8 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Синельниківськогоміськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с.Рубанівське Васильківського району Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, останнє місця проживання: АДРЕСА_1 , раніше не засудженого в силу ст.89 КК України,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.121 КК України, із призначенням покарання:
за ч. 2 ст. 185 КК України -у вигляді 5 років позбавлення волі;
за ч. 2 ст. 121 КК України - у вигляді 8 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначений з дня його фактичного затримання - 14 січня 2022 року.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишений у вигляді тримання під вартою.
Доля речових доказів вирішена у відповідності до ст.100 КПК України,
встановила:
Вироком суду встановлено (у межах зміненого прокурором обвинувачення), що 19.12.2020 близько 20.00 години ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, разом із ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділено в окреме провадження, перебуваючи в домоволодінні ОСОБА_10 за згодою останнього, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , скориставшись відсутністю ОСОБА_10 , який в цей час покинув будинок, попередньо вступили у змову з метою вчинення таємного викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 із приміщення зали таємно викрав пневматичну гвинтівку марки «HATSAN» модель «MOD 125», вартість якої 3255,00 грн., а ОСОБА_9 в свою чергу із приміщення кухні таємно викрав «Інтелектуальну індукційну плиту марки «Ergo», модель №1607, вартість якої 627,00грн., після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, викраденим розпорядилися на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_10 матеріальних збитків на загальну суму 3882,00 грн.
Вказаними умисними діями ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб.
Крім того, ОСОБА_7 09.01.2022 близько 21.00 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився в домоволодінні, де мешкав потерпілий ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дозволу останнього, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в якому на той час також знаходилися ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Під час вживання алкогольних напоїв у ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_11 виник протиправний умисел, направлений на спричинення останньому умисних тяжких тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій протиправний умисел та бажаючи настання його суспільно-небезпечних наслідків, ОСОБА_7 , під час сварки з потерпілим ОСОБА_11 , знаходячись в положенні сидячи на стільці біля краю стола, та по ліву сторону від нього також на стільці в положенні сидячи знаходився ОСОБА_11 , підвівся та схопив за куртку потерпілого ОСОБА_11 , припіднявши його, та в подальшому знаходилися в положенні стоячи один навпроти одного. При цьому, ОСОБА_7 , замахуючись на ОСОБА_11 , який в цей час, намагаючись чинити супротив, тримав в руці кухонний ніж, наніс ліктем зігнутої правої руки 1-го удару в голову ОСОБА_11 , від даного удару потерпілий ОСОБА_11 випустив кухонний ніж з руки. В свою чергу ОСОБА_7 , бажаючи продовжити наносити тілесні ушкодження, тримаючи лівою рукою за одяг ОСОБА_11 , наніс ліктем зігнутої правої руки не менше 3 ударів ОСОБА_11 по голові, який на той час не чинив супротив ОСОБА_7 . Не зупиняючись, ОСОБА_7 продовжував реалізовувати свій протиправний умисел та наніс правою рукою, стиснутою в кулак, не менше 2 ударів по голові ОСОБА_11 , після чого відпустив останнього, тим самим довів свій злочинний умисел до кінця.
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді набряку та синця на повіках лівого ока, синця на повіках правого ока у зовнішнього кута з розповсюдженням на навколоочну ділянку, садна на шкірі лобної ділянки ліворуч, дещо вище зовнішнього кінця лівої брови, синця на правій вушної раковині зливного характеру, синця на шкірі підборіддя праворуч, крововиливів у м'які покрови голови зі сторони внутрішньої поверхні у скронево-тім'яних ділянках та у правому скроневому м'язі, розлитого характеру крововиливів під м'які мозкові оболонки великих півкуль головного мозку та мозочку з помірно та слабко вираженою лейкоцитарною реакцією, крововиливи у речовину кори та у білу речовину лівої півкулі головного мозку із слабко вираженою лейкоцитарною реакцією в речовині головного мозку та покривом крові у шлуночки головного мозку, які у своєму клінічному перебігу призвели до різкого порушення діяльності центральної нервової системи, набряку мозку, після чого був госпіталізований до лікарні ім. Мечникова в м. Дніпро, де 11.01.2022 від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Вказаними умисними, протиправними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене за ч.2 ст.121 КК України, спричинив умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілому.
Крім цього, ОСОБА_7 , 10.01.2022 близько 06.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в домоволодінні потерпілого ОСОБА_11 з дозволу останнього, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скориставшись відсутністю ОСОБА_11 , який в цей час відпочивав в одній із кімнат будинку, маючи умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна з корисливих мотивів, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та що його дії носять таємний характер, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, будучи в приміщенні коридору будинку, таємно, повторно викрав алюмінієву миску об'ємом 10 л вартістю 166,80 грн, після чого без розриву в часі продовжив реалізовувати свій корисливий, протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення майна, що належить потерпілому ОСОБА_11 , а саме направився до приміщення погребу, доступ до якого попередньо мав із дозволу ОСОБА_11 , та будучи біля погребу, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та що його дії носять таємний характер, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна, зайшов до погребу через відчинені двері, звідки здійснив крадіжку тримера бензинового з двотактним двигуном марки «Зенит» модель «ЗТБ- А3000К» вартістю 2330,60 грн., після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальних збитків на загальну суму 2497,4 грн.
Вказаними умисними, протиправними діями ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
У поданій апеляційній скарзі захисниця ОСОБА_8 просить про скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції.
Захисниця зауважує, що при винесенні вироку було грубо порушено права та законні інтереси обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме: при розгляді епізоду за ч.2 ст.121 КК України , судом не було взято до уваги, що ОСОБА_7 , свою вину в частині складу злочину не визнав, наголошував на тому, що умислу протиправно заподіювати тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_11 не хотів. Матеріали кримінального провадження зібрані під час досудового розслідування, покази ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_13 свідчать про то, що ОСОБА_7 у потерпілого ОСОБА_11 перебував разом із співмешканкою ОСОБА_12 з 09.01.2022 близько з 21:00 год. до 10.02.2022 до 06:00 год. ранку, де вони спільно вживали спиртні напої на кухні. Потім ОСОБА_11 став приставати до ОСОБА_12 . ОСОБА_7 не стримався та вдарив ОСОБА_11 . Удар він наніс ліктем зігнутої руки в область голови, при цьому піднявши ОСОБА_11 за одяг зі стільця, на якому він сидів. В цей час у ОСОБА_11 в руках знаходився ніж, яким він хотів завдати удар.
Апелянт також зазначає, що з показів потерпілої ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_11 стало погано лише 11.01.2022 року о 03:00 год.
Тобто, судом не було встановлено, де знаходився потерпілий ОСОБА_11 з 06:00 год. 10.01.2022 до 03:00 год. 11.01.2022, коли з його дому пішли ОСОБА_7 та ОСОБА_12 . Куди ходив ОСОБА_11 09.01.2022 з 22:00 год. до 06:00 год. 10.01.2022. Чи міг ОСОБА_11 отримати тяжкі тілесні ушкодження в той період коли її підзахисний ОСОБА_7 покинув його будинок.
Апелянт вважає, що судом не було взято до уваги, що ОСОБА_7 визнав себе винним за ст.124 КК України, а саме в умисному заподіянню тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони. Зазначаючи при цьому, що ОСОБА_7 завдав удар потерпілому ОСОБА_11 , захищаючи своє життя, а також честь та гідність своєї жінки. Оскільки в діях потерпілого ОСОБА_11 , він бачив реальну загрозу своєму життю. Умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , які б призвели до його смерті останнього, її підзахисний ОСОБА_7 не мав.
Захисниця також зауважила, що в судовому засіданні заперечувала стосовно винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, так як стороною обвинувачення не доведено всіх суб'єктивних сторін злочину, які характеризують саме завдання умисних тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, для життя в момент заподіяння. Просила змінити правову кваліфікацію вчиненого злочину з ч.2 ст.121 КК України на ст.124 КК України та визнати ОСОБА_7 винним за ст.124 КК України, посилаючись при цьому на покази обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_12 . Покази яких, повністю підтверджують те, що обвинувачений ОСОБА_7 міг вчинити кримінальне правопорушення в стані сильного душевного хвилювання при цьому перевищив межі необхідної оборони.
Усупереч положенням ст.374 КПК України, суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів та не дав належну правову оцінку всім дослідженим доказам в їх сукупності, не мотивував своє рішення про визнання обвинуваченого ОСОБА_7 винуватим за інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , докази сторони захисту відхилив без належного спростування
Апелянт звертає увагу, що висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, є передчасними, зробленими без повного, всебічного, об'єктивного дослідження та аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим. Суд першої інстанції не вжив всіх процесуальних заходів, в межах наданих законом повноважень для встановлення усіх обставин, що мають істотне значення для вирішення провадження, чим допустив неповноту судового розгляду, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, апелянт вважає, що кримінальна відповідальність повинна настати за фактично вчинені дії та наслідки, тобто, за ст.124 КК України - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони
Під час апеляційного розгляду:
-захисниця ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали подану захисницею апеляційну скаргу у повному обсязі викладених доводів;
-прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 заперечував проти апеляційних вимог скарги захисниці та просив залишити вирок суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження у межах поданої апеляційної скарги та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п.10 ч.1 ст.7 та ст.17 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд вважає, що висновки місцевого суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.121 КК України, ґрунтуються на зібраних по справі та перевіреними судом доказах, є обґрунтованими та належним чином умотивованими.
Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час судового розгляду у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду матеріалів кримінального провадження не визнав себе винним у вчиненні заподіяння умисних тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілому ОСОБА_11 .
Відповідно до диспозиції ч.2 ст.121 КПК України кримінального караними діями є, зокрема, заподіяння умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя у момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Зокрема, суд вважає встановленою та доведеною обставину спричинення обвинуваченим ОСОБА_7 09 січня 2022 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин, в будинку АДРЕСА_1 , під час сварки із потерпілим ОСОБА_11 , спричинив останньому умисні, тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілому.
Такі висновки суд обґрунтував сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів:
-поясненнями безпосередньо допитаної судом свідка ОСОБА_14 , яка зазначила, що є донькою померлого ОСОБА_11 , з яким вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ними також проживала рідна сестра батька ОСОБА_15 , яка є особою з інвалідністю І групи. 10.01.2022 близько о 10 годині ранку їй на мобільний телефон подзвонила сусідка ОСОБА_16 та повідомила про те, що її батька побили, а в будинку розкидані речі. Зі слів батька, вона дізналась, що до нього приходив чоловік на ім'я ОСОБА_17 з співмешканкою ОСОБА_18 , та ОСОБА_19 , які його побили. Він скаржився на головний біль та казав, що вони били його усю ніч;
- поясненнями допитаної судом свідка ОСОБА_16 , яка вказала, що вранці 10 січня 2022 року вона прийшла додому до ОСОБА_11 , з яким живе по сусідству та побачила, що в будинку було все розкидано, обличчя у ОСОБА_11 було синє. Зі слів ОСОБА_11 , їй відомо, що його побили ОСОБА_20 та жінка, яка була з ним., та вимагали у нього гроші, порвали куртку і забрали телефон;
- показаннями допитаної у суді свідка ОСОБА_12 , яка зазначила, що ОСОБА_7 її колишній співмешканець. Більше року потому 9 січня її та ОСОБА_7 запросив знайомий ОСОБА_21 у гості додому. Під час вживання алкогольних напої ОСОБА_11 почав до неї приставати. ОСОБА_22 , який сидів поруч з ОСОБА_23 , підскочив, підняв ОСОБА_11 за одяг, в цей час останній схопив ножа та замахнувся на ОСОБА_7 . ОСОБА_7 вибив ніж з рук ОСОБА_11 та вдарив його ліктем по голові та по лобі кільки разів. Через невеликий проміж часу, вона разом з ОСОБА_7 пішли додому. ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_11 миску алюмінієву та бензокосарку. Миску вони з ОСОБА_7 продали чоловіку на ім'я ОСОБА_24 , якого вона не знає, а косарку ОСОБА_7 носив продавати з ОСОБА_25 - товаришем ОСОБА_26 . ОСОБА_12 у судовому засіданні, також зазначила, що коли вони прийшли до ОСОБА_11 09.01.2022, на ньому не було тілесних ушкоджень;
- поясненнями, наданими суду першої інстанції свідком ОСОБА_26 , який зазначив, що зі слів ОСОБА_7 йому відомо, що він побив ОСОБА_11 , тому що останній приставав до ОСОБА_27 . Також пояснив, що ОСОБА_7 приходив до нього з бензокосаркою, про миску він нічого не пам'ятає, оскільки перебував у стані алкогольного сп'яніння. Бензокосарку вони з ОСОБА_7 не змогли продати, тому вона залишилась у ОСОБА_7 . Про обставини смерті ОСОБА_11 йому стало відомо від поліції;
- даними дослідженого судом першої інстанції протоколу огляду трупа від 12.01.2022, згідно з яким в приміщенні секційної зали моргу лікарні ім.Мечнікова оглянуто труп ОСОБА_11 , у якого на обличчі, грудній клітині верхніх та нижніх кінцівках маються численні синці та гематоми (т.8 а.с.35);
- даними дослідженого судом першої інстанції протоколу огляду місця події від 12.01.2022 та фототаблицею до нього - оглянуто територія домоволодіння по АДРЕСА_1 , під час якого виявлені речі із плямами бурого кольору (т.8 а.с.37-48);
- оголошеним та дослідженим судом висновком експерта №80/6-Е від 27.01.2022, яким підтверджується той факт, що причиною смерті ОСОБА_11 стала отримана ним внутрішньочерепна травма, яка супроводжувалась численними синцями на шкірі обличчя та голови, садном на шкірі обличчя, крововиливами у м'які покрови голови зі сторони внутрішньої поверхні у скронево-тім'яних ділянках та у правому скроневому м'язі, розлитого характеру крововиливами під м'які мозкові оболонки великих півкуль головного мозку та мозочку з помірно та слабко вираженою лейкоцитарною реакцією, крововиливи у речовину кори та у білу речовину лівої півкулі головного мозку зі слабко вираженою лейкоцитарною реакцією в речовині головного мозку та проривом крові у шлуночки головного мозку, яка ускладнилася розвитком набряку головного мозку. Описані тілесні ушкодження виникли внаслідок не менш як семи ударних впливів тупого предмета не більш як за 24-48 годин до моменту смерті, та стосовно живої особи мали б ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя (т.8 а.с.53-59);
- даними дослідженого судом першої інстанції слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 13.01.2022, під час проведення якого обвинувачений ОСОБА_7 розповів та вказав на обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та крадіжки бензокоси і алюмінієвої миски (т.8 а.с.114-117);
- даними дослідженого судом першої інстанції слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_12 від 13.01.2022, під час якого остання розповіла та вказала на обставини спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , та крадіжки ОСОБА_7 бензокоси і алюмінієвої миски (т.8 а.с.127-131);
- оголошеним та дослідженим судом висновку судово-медичної експерта №25/1 від 31.01.2022, кров потерпілого ОСОБА_11 належить до групи В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ; кров ОСОБА_7 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і Анти-В за ізосерологічною системою АВ0. На светрі сірого кольору та наволочці, вилучених в ході огляду місця події за адресою: АДРЕСА_3 , встановлена наявність крові людини, яка не виключає можливості утворення за рахунок змішування крові групи В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ та крові групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А і Анти-В за ізосерологічною системою АВ0. Також походження цих слідів крові не виключається від потерпілого ОСОБА_11 та підозрюваного ОСОБА_7 (т.8 а.с.177-180);
- оголошеним та дослідженим судом висновку судово-медичного експерта №80/15-Е від 01.02.2022, кількість травмуючих впливів та локалізація точок прикладення травмуючої сили, вказаних при проведення 13.01.2022 слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 в цілому відповідають механізму утворення та локалізації виявлених при проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 тілесних ушкоджень в області голови та обличчя, що не виключає можливості виникнення внутрішньочерепної травми у ОСОБА_11 при вказаному механізмі. (т.8 а.с.182-187);
- оголошеним та дослідженим судом висновку судово-медичного експерта №80/16-Е від 01.02.2022, кількість травмуючих впливів та локалізація точок прикладення травмуючої сили, вказаних при проведення 14.01.2022 слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 в цілому відповідають механізму утворення та локалізації виявлених при проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 тілесних ушкоджень в області голови та обличчя, що не виключає можливості виникнення внутрішньочерепної травми у ОСОБА_11 при вказаному механізмі. При проведенні слідчого експерименту ОСОБА_12 не вказала механізм виникнення інших тілесних ушкоджень, виявлених при проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 , а саме синців на шкірі грудної клітини та верхніх кінцівках. (т.8 а.с.190-195);
Таким чином, досліджені судом докази у їх сукупності і взаємозв'язку свідчать про доведеність провини ОСОБА_7 "поза розумним сумнівом" у спричиненні потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер.
Доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_8 про наявність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст.124 КК України безпідставні.
За ч.2 ст.121 КК України кримінальна відповідальність настає за нанесення особі умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Із об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечним протиправним діянням, суспільно небезпечними наслідками, що настали для особи у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, та причинним зв'язком між діянням і наслідками.
Небезпечними для життя визнаються тілесні ушкодження, що в момент заподіяння чи в клінічному перебігу спричиняють загрозливі для життя явища й котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно враховуватись при оцінюванні загрози таких ушкоджень для життя. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, має перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.
Суб'єктивна ж сторона цього злочину полягає у формі умислу (прямого чи непрямого).
Натомість, диспозицією ст.124 КК України визначено відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Згідно з ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Положеннями ч.3 ст.36 КК України передбачено, що перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би необхідну.
Питання спрямованості умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, слід урахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно-небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду іншій особі, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції приймаючи рішення, враховано позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , який вину не визнав щодо вчиненого кримінального правопорушення та дав оцінку, проаналізувавши сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв»язку.
Також, судом враховано, що обвинуваченим ОСОБА_7 нанесено удари потерпілому в життєво-важливу ділянку тіла, а саме голову, та які в подальшому призвели до смерті потерпілого, що підтверджується:
- висновком судово-медичної експертизи №80/6-Е від 27.01.2022, який було досліджено судом вбачається, що причиною смерті ОСОБА_11 стала отримана ним внутрішньочерепна травма, яка супроводжувалась численними синцями на шкірі обличчя та голови, садном на шкірі обличчя, крововиливами у м'які покрови голови зі сторони внутрішньої поверхні у скронево-тім'яних ділянках та у правому скроневому м'язі, розлитого характеру крововиливами під м'які мозкові оболонки великих півкуль головного мозку та мозочку з помірно та слабко вираженою лейкоцитарною реакцією, крововиливи у речовину кори та у білу речовину лівої півкулі головного мозку зі слабко вираженою лейкоцитарною реакцією в речовині головного мозку та проривом крові у шлуночки головного мозку, яка ускладнилася розвитком набряку головного мозку.
- даними дослідженого судом першої інстанції слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 13.01.2022, під час проведення якого обвинувачений ОСОБА_7 розповів та вказав на обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та крадіжки бензокоси і алюмінієвої миски.
-поясненнями наданими суду свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_28 , які зазначила, що із слів ОСОБА_11 , останнього побив ОСОБА_20 . -поясненнями, наданими суду першої інстанції свідком ОСОБА_12 , яка пояснила, що після того, як потерпілий ОСОБА_11 почав торкатися до її тіла, ОСОБА_7 перший підвівся зі стільця та кинувся на ОСОБА_11 . ОСОБА_7 схопив ОСОБА_11 за одяг, та таким чином підійняв зі стільця, на якому ОСОБА_11 сидів, та почав кричати. ОСОБА_11 нічого у відповідь не говорив. Потім ОСОБА_11 схопив зі столу кухонний ніж, а ОСОБА_7 , продовжуючи тримати за одяг ОСОБА_11 , наніс йому кілька ударів ліктем в голову в область лівої скроні. Ніж, який був у ОСОБА_11 , ОСОБА_7 вибив першим ударом, але після цього не зупинився та продовжував наносити удари потерпілому в голову.
Тож, на момент, коли обвинувачений ОСОБА_7 почав завдавати потерпілому ОСОБА_11 удари, ніякої загрози для його життя чи життю ОСОБА_12 з боку ОСОБА_11 не було. Навпаки, те, що потерпілий ОСОБА_11 схопив в руки ніж, свідчить про його намір захиститися від дій обвинуваченого ОСОБА_7
Суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров'я з боку ОСОБА_11 , яке б могло викликати в обвинуваченого ОСОБА_7 стан необхідної оборони та вимагало заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень під час судового розгляду та під час апеляційного розгляду не встановлено.
Тож, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме про бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), а не про відвернення нападу та захист, тому дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах
За таких обставин доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_8 щодо характеру дій ОСОБА_7 у стані перевищення необхідної оборони колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлена судом об'єктивна сторона дій ОСОБА_7 не відповідає критеріям, наведеним у постанові Пленуму ВСУ №1 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону».
Підстав як для надання іншої правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 так і для зміни вироку суду за зазначеними у апеляційній скарзі захисниці обставинами колегія суддів не убачає.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, особи винного та відсутність обставини, які пом'якшують покарання і наявність обставини, яка обтяжує покарання.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України полягає у з'ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
З вироку убачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 згідно з вимогами ст.65-67 КК України, суд з додержанням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних, правопорушень, які згідно ст.12 КК України відносяться до нетяжкого та тяжкого злочину; обставини кримінального правопорушення, незворотні і непоправні наслідки злочинних дій обвинуваченого у виді смерті людини; данні про особу винного, який раніше не судимий в силу ст.89 КК України, за місцем проживання характеризується негативно, перебуває на обліку лікаря- нарколога, у лікаря психіатра не перебуває, не працює, немає міцних соціальних св'язків
Врахована судом обставина, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення злочинів в стані алкогольного сп'яніння; обставин, які б пом'якшують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено.
Під час судового розгляду судом першої інстанції детально було проаналізовано поведінку обвинуваченого після вчинення злочинів, наслідки суспільно-небезпечного діяння, намагання обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності шляхом невизнання своєї вини за деякі злочини, а також враховуючи, що при призначенні покарання має бути застосований принцип гуманізації відповідальності з урахуванням засад, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно зі ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови реального відбування покарання і призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень
За таких обставин, колегія суддів погоджується із розміром та видом призначеного ОСОБА_7 за правилами ч.1 ст.70 КК України покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років і вважає, що воно відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та характеристиці особи обвинуваченого.
Колегія суддів вважає відсутніми підстави для скасування вироку суду першої інстанції, у тому числі, і за наведеними у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405,407,418,419 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.185, ч.2 ст.121 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу захисниці -без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена учасниками кримінального провадження у касаційному порядку, безпосередньо до Верховного Суду, протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали апеляційного суду, а для ОСОБА_7 , який утримується під вартою, у той же строк та спосіб, починаючи з дня вручення йому копії ухвали суду апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4