28 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/26557/23 пров. № А/857/12676/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Ланкевичем А.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26.09.2023 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26.09.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в/ч є установою, яка фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України, може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан. Спеціальними нормами права, які підлягають застосуванню під час дії воєнного стану, визначено, що в/ч НОМЕР_1 виконує заходи, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а отже видатки з Державного бюджету України спрямовуються саме на ці цілі.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №281-ОС від 09.06.2022 майстер-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 09.06.2022.
12.10.2023 представник позивачки звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію та документи щодо добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №380/14892/22; у разі добровільного виконання вказаного рішення - надати письмовий розрахунок нарахувань та утримань, проведених на виконання судового рішення; нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання судового рішення за період 2020-2022 роки по день фактичної виплати.
Листом відповідача №11/17197-23 від 19.10.2023 повідомлено представника позивачки, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 у справі №380/14892/22 виконано у повному обсязі. Підстав для нарахування і виплати компенсації втрат частини доходів немає.
02.09.2023 було здійснено зарахування на банківський рахунок позивачки в сумі 79463,75 грн з призначенням платежу “зарахування безготівкових коштів, перерахунок грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 по справі №380/14892/22», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку.
Крім того, 26.09.2023 було здійснено зарахування на банківський рахунок позивачки в сумі 155408,71 грн з призначенням платежу “зарахування безготівкових коштів, перерахунок грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2023 по справі №380/14892/22», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку.
Вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, позивачка вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26.09.2023, а тому звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати вказаного грошового забезпечення по день його фактичної виплати - 26.09.2023.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи)
Згідно статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.03.2023 по справі № 120/9475/21-а, від 15.10.2020 по справі № 240/11882/19, від 13.01.2020 по справі № 803/203/17, від 22.06.2018 по справі № 810/1092/17.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в/ч НОМЕР_1 , на виконання рішення суду, виплачено позивачці 02.09.2023 та 26.09.2023 заборгованість по грошовому забезпеченні в розмірі 79463,75 грн та 155408,71 грн відповідно.
З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачкою відбулись з вини відповідача, тому позивачка має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з січня 2020 року по день фактичної виплати 26.09.2023 не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносин, а тому необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року по справі №380/26557/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук