26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11038/24 пров. № А/857/27047/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Довгої О.І.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2024р. про залишення без розгляду позовної заяви представника адвоката Лабая Андрія Мироновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 09.10.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: 09.10.2024р.),-
Оскаржуваною ухвалою суду від 09.10.2024р. залишено без розгляду позовну заяву представника адвоката Лабая А.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (а.с.44-45).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового залишення позову без розгляду (а.с.49-50).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що строк для звернення позивача до суду закінчився 21.08.2023р., тобто, через три місяці після змін згідно постанови КМ України № 481 від 12.05.2023р.). Про обставини нарахування грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018р. (1762 грн.) вона змогла довідатися лише з відповіді відповідача на адвокатський запит від 29.04.2024р.
Відтак, позивач дізналася про порушення свого права не раніше 23.04.2024р. (з моменту отримання довідки про розмір грошового забезпечення) та звернулася до суду в межах тримісячного строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує із матеріалів справи, починаючи з 16.09.2022р., позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.11); згідно наказу № 60 від 01.03.2023р. позивач призначена бухгалтером 2 категорії фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 (а.с.29).
22.05.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Лабай А.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.09.2022р. по 20.05.2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на 01.01.2023р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.09.2022р. по 20.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на 01.01.2023р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.09.2022р. по 20.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на 01.01.2023р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16.09.2022р. по 20.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на 01.01.2023р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум (а.с.1-5).
Ухвалою суду від 02.10.2024р. позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено 5-денний строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску (а.с.35-37).
07.10.2024р. представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків, згідно якої позивач дізналась про порушення свого права із змісту довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виданої 23.04.2024р. Військовою частиною НОМЕР_2 . По причині викладеного просить поновити позивачу строк звернення до суду з розглядуваним позовом (а.с.39-40).
Окрім цього, позивач вже зверталась з аналогічним позовом до суду; ухвалою суду від 20.05.2024р. в справі № 380/9869/24 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу по причині пропуску строку звернення до суду без поважних причин (а.с.64); докази оскарження вказаної ухвали є відсутніми.
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП; причини його пропуску, наведені позивачем у позовній заяві, є неповажними.
При цьому, перебіг строку звернення до суду закінчився 21.08.2023р., до суду позивач звернулася лише 23.05.2024р.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин правильними та обґрунтованими.
Предметом спору у цій справі є здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 16.09.2022р. по 20.05.2023р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч.5 ст.122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022р.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких умов є наявними підстави для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020р. (постанова Уряду № 211 від 11.03.2020р.) та закінчився 30.06.2023р. (постанова Уряду № 651 від 27.06.2023р.).
Отже, тримісячний строк звернення до суду в розглядуваному випадку розпочався 01.07.2023р. (наступний день після закінчення карантину) та сплив 01.10.2023р.; до суду позивач звернулася із повторною позовною заявою лише 22.05.2024р.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує (в розглядуваному випадку - військовослужбовцю на посаді бухгалтера). Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
В розглядуваному випадку позивач, яка проходить військову службу, вжила заходів для з'ясування складових грошового забезпечення лише в квітні 2024 року.
Разом з тим, отримання позивачем 29.04.2024р. відповіді на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти через майже через рік після виплати грошового забезпечення за травень 2023 року (кінцева межа строку, за який позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення).
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного нею строку звернення до суду (який є досить тривалим), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустила строк звернення до суду із розглядуваним позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Стосовно решти покликань апелянта колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) ЄСПЛ вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для залишення без розгляду позову в адміністративній справі № 380/11038/24 на підставі ч.3 ст.123 та п.8 ч.1 ст.240 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.
Уточнення дати завершення перебігу строку звернення до суду (з 21.08.2023р. на 01.10.2023р.) не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а відлік початку цього строку з наступного дня після дати завершення карантину не призводить до порушення прав та інтересів позивача.
Також судом надано позивачу можливість навести додаткові (іншого характеру) аргументи для підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, чим дотримано приписи ст.123 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2024р. про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі № 380/11038/24 залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
О. І. Довга
Дата складання повного тексту судового рішення: 28.11.2024р.