Справа № 149/2953/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гончарук-Аліфанова О.Ю.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
28 листопада 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення ЕНА 2863565 від 19 серпня 2024 року.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови серії ЕНА 2863565 від 19 серпня 2024. Скасовано постанову ЕНА 2863565 від 19 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі закрито.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.
Сторони в судове засідання не з"явились.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою ЕНА 2863565 від 19 серпня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, за те, що він керуючи в с. Війтівці Хмільницького району Вінницької області транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП. На позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що обставини, вказані у спірній постанові, не відповідають вимогам закону та дійсним обставинам події. Позивач стверджує, що в зазначений в постанові час та місці адміністративного правопорушення не вчиняв, рішення поліцейського прийнято без розгляду справи та за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення, копію постанови позивачу вручено не було.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що позивач порушив вимоги ПДР України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 2.1 а ПДР України - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як встановлено судом першої інстанції, жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, відповідачем, під час розгляду справи у суді першої інстанції, не надано.
Колегія суддів не приймає до уваги додані апелянтом до апеляційної скарги докази, оскільки згідно вимог ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, скаржником не надано жодних пояснень відносно причин неподання відповідних доказів на спростування позовних вимог позивача до суду першої інстанції. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач знав про відкриття провадження у даній справі. Зокрема, копію відповідної ухвали від 16 вересня 2024 року, отримано відповідачем у його електронний кабінет 16 вересня 2024 року ( а.с.15).
При цьому, сама по собі постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
Суд вірно вказав, що принцип презумпції невинуватості полягає у тому, що саме поліцейський має довести скоєння адміністративного правопорушення. Водій не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі дії працівників поліції мають відповідати вимогам законодавства, так як докази, отримані незаконним шляхом, не мають юридичної сили.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано жодних об'єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП.
Частина 2 ст. 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 Постанови "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП та не надано до суду достатніх доказів в підтвердження правомірності свого рішення. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначених в оскаржуваній постанові адміністративних правопорушень.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2024 року прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 04 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.