Справа № 120/388/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
21 листопада 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,
представника позивача - Пенькас В.М.
представника відповідача - Кухрівського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
у січні 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Обґрунтовуючи поданий позов, позивач вказує на протиправність дій контролюючого органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій, оскільки ФОП ОСОБА_1 правильно нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за 2018-2022 роки, що унеможливлює донарахування військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних санкцій, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено, а саме:
визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 06.12.2023 №0201072405, №0200952405, №0200872405, №0200992405, №0201042405, №0201082405 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.12.2023 №0200822405 та №0200772405.
Стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 131,07 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги податковий орган зазначає, що в порушення п. 198. 3, п. п. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту в сумі ПДВ 336040 грн., ФОП ОСОБА_1 не нараховано податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу (виходячи з вартості їх придбання), за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, які використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, тобто включено до податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів без мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (відсутнє документальне підтвердження цільового використання, детально наведено в п. 2.1.2) акту перевірки.
У зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 в ході проведення перевірки не надано жодних документів, що підтверджують використання придбаної електроенергії в господарській діяльності на виробничі потреби, використання їх в оподатковуваних операціях, зроблено висновок, що наведені ТМЦ використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 11.08.2023 №2292к «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» Головним управління ДПС у Вінницькій області проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2022.
В результаті проведеної перевірки складено акт від 09.10.2023 №16534/02-32-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
1) п.177.2, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року. За результатами перевірки збільшено податкового зобов'язання по податках з доходів фізичних осіб у сумі 205008,08 грн, в тому числі за 2018 рік в сумі 6651,25 грн, за 2019 рік в сумі 6875,46 грн, за 2020 рік в сумі 21091,38 грн, за 2021 рік у сумі 48796,37 грн, та за 2022 рік у сумі 121594,22 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями;
2) п. 2. п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року із змінами на доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 336040 грн. саме: за грудень 2018 року в сумі 10279 грн., за грудень 2019 р. в сумі 25633 грн, за грудень 2020 року а сумі 57571 грн, за грудень 2021 року в сумі 102020 грн, за грудень 2022 р. в сумі 140537 грн (зменшено від'ємне значення (рядок 21) на 187147 грн, та донараховано суму податкового зобов'язання з ПДВ, яка підлягає сплаті (рядок 18.1) на 159093 грн.). Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями;
3) п.4 ч. 1 ст.4, п.2 ч. 1 ст.7, ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». За результатами перевірки підприємцю донараховано єдиного соціального внеску в сумі 39887 52 грн., в т. ч. 2018 р. на суму ЄСВ 3050,50 грн., 2019 р. на суму єдиного внеску 6333,47 грн., 2020 р. на суму єдиного внеску 10233,55 грн., 7 місяців 2021 р. на суму єдиного внеску 20270 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п.3 частини 11 ст.25 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-У «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями;
4) п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями. За результатами перевірки підприємцю донараховано військового збору в сумі 17084,06 грн., в тому числі 554,27 за 2018 рік, за 2019 рік - 572,96 грн., за 2020 рік - 1757,61 грн., за 2021рік - 4066,37 грн., за 2022 рік - 10132,85 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями.
5) п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, а саме відсутність реєстрації протягом граничного строку податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п. 1201.1 ст. 120 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями.
6) ч.2 ст.6, ст.25 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплачено єдиний внесок з заробітної плати найманих працівників та розрахована штрафна санкція в сумі 164,64 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п.2 частини 11 ст.25 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями.
Не погодившись з висновками акту перевірки, 22.11.2023 позивач подала до ГУ ДПС у Вінницькій області заперечення та додаткові документи на акт перевірки (вх. №50731/6), вказавши, що хоче бути присутньою на розгляді.
Розгляд заперечення відбувся 29.11.2023 о 14.00 год. в приміщенні ГУ ДПС у Вінницькій області за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, про що платника повідомлено 24.11.2023 листом №36323/6/02-32-24-05-11 на електронні адреси, що вказані у податковій звітності та в облікових даних платника податків в ГУ ДПС у Вінницькій області.
На розгляд заперечення платник не з'явилась, тому комісією з питань розгляду заперечень розглянуто висновки акту та надані додаткові документи, які не були надані та не були досліджені при проведенні перевірки (розрахунок орендної плати на приміщення за адресою вул. Східна, 1 (пекарня) на 6 аркушах та додаткові угоди до договорів оренди на 24 аркушах) без присутності платника (п.86.7.3 Податкового кодексу України).
Відповідач дійшов висновку, що надані платником додаткові документи не впливають на висновки перевірки, оскільки вони ніяк не спростовують визначені правопорушення та не спростовують висновки акту перевірки.
06.12.2023 на підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення №0200952405, №0201072405, №0200872405, №0200840705 та рішення №0200822405 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, рішення №0200772405 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Позивач вважає протиправними зазначені податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, тому звернулася до суду із даним позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (пункт 22.1 статті 22 ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому (п.п. 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Розділом V ПК України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.
Положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У пункті 198.6 статті 196 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентовано статтею 200 ПК України.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Підпунктами «б» та «в» пункту 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).
На виконання приписів пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є зареєстрована податкова накладна без будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Отже, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.
Таким чином, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
А відтак, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо ця подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України № 996-XIV, зазначена обставина є належним доказом реальності господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 580/2490/19.
Так, у акті від 09.10.2023 №16534/02-32-24-05 зазначено, що при проведенні перевірки звітності за формою 4ДР по заробітній платі встановлено, що у ІІІ та ІV кварталах 2022 року позивачем оформлені трудові відносини з пекарями та формувальником тіста, що не відноситься до господарської діяльності платника податків ОСОБА_1 а саме: ОСОБА_2 з 18.10.2022 прийнята на роботу пекарем, ОСОБА_3 з 18.10.2022 прийнята на роботу пекарем, ОСОБА_4 з 01.09.2022 прийнята на роботу пекарем, ОСОБА_5 з 19.09.2022 прийнята на роботу формувальником тіста. Дані професії не пов'язані з отриманням ФОП ОСОБА_1 доходу від вищевказаних видів діяльності. Загальна сума виплаченої зарплати вищевказаним працівникам з нарахуванням єдиного соціального внеску склала 101 414,23 грн і є включеною до валових витрат неправомірно.
Однак колегія суддів вважає що вказані твердження контролюючого органу є протиправними з огляду на таке.
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одними із видів економічної діяльності ОСОБА_1 є - 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 10.72 виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання.
Тобто, позивач здійснює господарську діяльність з виробництва хліба та хлібобулочних виробів у якій передбачені такі професії як пекарі та формувальники тіста, а тому ФОП ОСОБА_1 прийнято на роботу пекарів та формувальників тіста.
При цьому ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2024 запропоновано ОСОБА_1 надати суду докази, а саме: докази, що підтверджують зайнятість найманих фізичних осіб у господарській діяльності позивача у період з 01.01.2018 по 31.12.2022, а також докази правомірності віднесення до складу витрат вартості спожитої електроенергії у період з 01.01.2018 по 31.12.2022.
На виконання вказаної ухвали позивачем 13.08.2024 надано документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу витрат вартості споживчої електроенергії та зайнятість найманих фізичних осіб.
Зокрема на підтвердження зайнятості найманих фізичних осіб у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 надано копії наказів про прийняття на роботу та посадові інструкції.
Так, відповідно до копії наказу № 13-к від 31.08.2022 ОСОБА_4 з 01.09.2022 прийнята на посаду формувальника тіста з окладом 6700, 00 грн.
Згідно копії наказу № 15-к від 16.09.2022, ОСОБА_5 прийнята на посаду пекаря з 19.09.2022 з окладом 6700, 00 грн.
Відповідно до копії наказу № 16-к від 17.10.2022, ОСОБА_2 прийнята на посаду формувальника тіста з 18.10.2022 з окладом 6700, 00 грн.
Згідно копії наказу № 17-к від 17.10.2022 ОСОБА_3 прийнята на посаду формувальника тіста з 18.10.2022 з окладом 6700, 00 грн.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 оформлення трудових відносин з вказаними працівниками та оплата заробітної плати здійснювалась відповідно до передбачених трудовим та податковим законодавством норм, а тому доводи відповідача, що позивачем неправомірно включено до валових витрат загальну суму виплаченої зарплати вищезазначеним працівникам з нарахуванням єдиного соціального внеску у розмірі 101 414, 23 грн є необґрунтованими.
Стосовно тверджень контролюючого органу про неправомірне включення позивачем витрат на оренду приміщень та усієї придбаної активної електроенергії до інших витрат (графа 9) податкових декларацій про майновий стан і доходи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно акту від 09.10.2023 №16534/02-32-24-05, ФОП ОСОБА_1 на порушення п. 177.2, п.п 177.4.1, п.п. 177.4.2, п. 177.4.4, п. 177.4, ст. 177 ПК України завищено витрати всього на 853770,00 грн, в т.ч. за 2018 рік на 39619,2 грн, за 2019 рік - на 38197,09 грн, за 2020 рік - на 122007,75 грн. за 2021 рік - на 266423,22 грн, за 2022 рік - на 286111,20 грн, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Дане порушення виникло у зв'язку з тим, що платником до інших витрат (графа 9) податкових декларацій про майновий стан і доходи безпідставно, без проведення відповідної калькуляції, включено усю придбану активну електроенергію. Так як платником не надано відповіді на надані запити щодо калькуляції використаної електроенергії, то, відповідно, самостійно податковим органом розраховано суму, яка може бути віднесена до понесених витрат, які безпосередньо пов'язані з отриманим доходом (12 холодильників, касові апарати, освітлення магазинів та обслуговуючих приміщень та інше...). Приблизна розрахункова кількість електроенергії склала 13 810 кВт, а відповідна сума витрат розраховується по роках відповідно ціни постачання.
Однак, відповідачем не доведено вказане порушення, оскільки в акті перевірки відсутня інформація про господарські операції, не вказані якими первинними документами мають бути підтверджені господарські операції, які включені позивачем до складу витрат в сумі 85 3770, 00 грн до графи 9 «інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг» у 2018 - 2022 роках, натомість зазначено лише про припущення, що розрахункова кількість електроенергії склала 13 810 кВт.
Крім того, на виконання ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2024 позивачем надано документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу витрат вартості споживчої електроенергії (копії платіжних інструкцій про оплату спожитої електроенергії а.с. т.3 стор. 43-188, копії актів прийняття - передавання товарної продукції - активної електричної енергії а.с. т. 3 стор. 210-250 , т. 4 стор.1- 52).
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, зокрема (пп. 177.4.1) витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; (пп. 177.4.4.) інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, ФОП ОСОБА_1 правомірно внесено до інших витрат податкових декларацій про майновий стан і доходи всю придбану електроенергію на підставі вказаних первинних документів та розрахунків орендної плати на приміщення, що орендувались.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено неправомірність включення позивачем до валових витрат суму виплаченої заробітної плати з нарахуванням єдиного соціального внеску у розмірі 101 414, 23 грн та суму придбаної електроенергії у розмірі 853 770, 00 грн, а тому суд приходить до висновку про відсутність порушень позивачем п. 177.2, п.п.177.4.1, п.п.177.4.2, п. 177.4.4, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.
При цьому, в ході судового розгляду справи не встановлено завищення позивачем валових витрат, а відтак заниження чистого оподатковуваного доходу на відповідну суму, а тому ФОП ОСОБА_1 правильно нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за 2018-2022 роки, що унеможливлює донарахування військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних санкцій, передбачених Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що викладені в акті перевірки від 09.10.2023 №16534/02-32-24-05 висновки Головного управління ДПС у Вінницькій області про порушення вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2022 не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин справі по суті, а відтак податкові повідомлення-рішення від 06.12.2023 №0201072405, яким збільшено суму грошового відшкодування на 188 147, 00 грн, №0200872405, яким нараховано штраф у розмірі 16 169, 75 грн за платежем - податок на додану вартість, №0200952405, яким збільшено податкове зобов'язання на 159 093, 00 грн та штрафними санкціями у сумі 39 773, 25 грн, №0201042405, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 17 084, 06 грн та штрафними санкціями на суму 2 815, 02 грн, №0201072405, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 205 008, 68 грн та штрафними санкціями на суму 33 780, 23 грн, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.12.2023 в сумі 11 182, 71 грн та рішення №0200822405 від 06.12.2023, яким накладено штраф у розмірі 164, 64 грн є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 28 листопада 2024 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.