Справа № 620/10950/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
27 листопада 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з затримкою розрахунку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з затримкою розрахунку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином та оригіналу квитанції про сплату судового збору.
28.08.2024 на ухвалу суду, позивачем суду надані заява про поновлення строку звернення до суду та квитанція про сплату судового збору.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду зазначив, що до даних правовідносин необхідно застосовувати положення статті 233 КЗпП України, оскільки спір виник щодо грошового забезпечення позивача, а тому просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року причини пропуску строку звернення до суду, що викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду визнано неповажними. Позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням всіх обставин справи та порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 27.11.2024.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до норм ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України,
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як зазначає позивач, після звільнення 08.08.2020 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем лише 25.04.2024, а тому просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з затримкою розрахунку з 01.01.2018 по 25.04.2024.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що:
- за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом, цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів;
- компенсація втрати частини доходів у зв'язку з затримкою розрахунку з 01.01.2018 по 25.04.2024, не є складовою грошового забезпечення, а отже, до не цієї вимоги не можуть бути застосовні положення статті 233 КЗпП України;
- з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах Цивільний кодекс України;
- інших доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду не надано.
Натомість, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не врахував, що:
- при нарахуванні у належному розмірі індексації грошового забезпечення за вищевказаним рішенням суду, відповідач не здійснив нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, право на виплату якої визначено Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", а порядок нарахування визначено "Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати";
- після отримання 25.04.2024 заборгованого грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду від 15.09.2023 № 620/9651/23, позивачем направлено на адресу відповідача заяву з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159; Однак, вказана заява була проігнорована командуванням військової частини НОМЕР_1 ;
- з метою поновлення порушеного права позивачем повторно (рекомендованим листом із описом - з метою фіксування звернення) 10.06.2024 скеровано на адресу відповідача аналогічну заяву, яка отримана представниками військової частини 15.06.2024. Вказана заява також залишена службовими особами військової частини НОМЕР_1 та відповідь позивачу не надана навіть станом на 28.08.2024, що свідчить про ігнорування прав позивача, як колишнього військовослужбовця;
- апелянт вважає, що в межах даної справи суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для поновлення строку звернення до суду та застосування строків встановлених частиною п'ятою статті 122 КАС України;
- питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі по тексту - Закон №2050-ІІІ), який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду;
- згідно позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду викладену у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, у даній категорії справ, позивач має право звернутись в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
У відповідності до змісту статті 121 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 цього Закону, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ, визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі, за рішенням суду. А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ, не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише, як додаткову форму повідомлення про відмову.
На переконання колегії суддів, у спорах цієї категорії справ слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Також, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому, така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
У даній справі, після отримання 25.04.2024 заборгованого грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду від 15.09.2023 № 620/9651/23, позивачем направлено на адресу відповідача заяву з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Однак, як стверджує позивач, вказана заява була проігнорована командуванням військової частини НОМЕР_1 . Протилежного, наразі не встановлено.
З метою поновлення порушеного права позивачем повторно (рекомендованим листом із описом - з метою фіксування звернення) 10.06.2024 скеровано на адресу відповідача аналогічну заяву, яка отримана представниками військової частини 15.06.2024. Вказана заява також, як зазначає позивач, залишена без реакції.
Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати/бездіяльність щодо відповіді на заяву, свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Позивач 30.07.2024 звернувся із даним позовом для захисту порушеного права.
Відтак, в межах даної справи суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для поновлення строку звернення до суду та застосування строків встановлених частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Підсумовуючи, з урахуванням позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду викладену у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, у даній категорії справ, позивач має право звернутись в межах 6-місячного строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовна заява подана в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла переконання про передчасність висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовною заявою та наявність підстав для повернення позовної заяви.
Отже, висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі є передчасними та здійснені без врахування всіх обставин справи.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість її доводів та наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, через передчасність її висновків.
Згідно з ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат наразі відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 312, 315, 317, 320, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року - скасувати.
Справу направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко