Справа № 620/8333/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
27 листопада 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Сорочка Є.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-0518-2501-У від 15.02.2024 в сумі 45140,35 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 31.05.2010 по 06.04.2023 вона перебувала на податковому обліку як фізична особа-підприємець у Головному управління ДПС в Донецькій області (Костянтинівська ДПІ), а з 07.04.2023 було змінено місцезнаходження ФОП та перейшла на облік до Головного управління ДПС в Чернігівській області. Цієї ж дати до ЄДР внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за власним рішенням. В травні 2024 року позивачеві стало відомо щодо наявного виконавчого провадження про стягнення з неї податкового боргу (недоїмки) з єдиного внеску на підставі вимоги від 15.02.2024 №Ф-0518-2501-У. Водночас, позивач вказує, що нарахування єдиного внеску відбулось за період з 2014-2020 роки, в той час коли платник податку перебувала на основному податковому обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, що в силу норм закону звільняє її від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 р. позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-0518-2501-У від 15.02.2024.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 13.11.2024.
Розгляд апеляційної скарги 13.11.2024 не здійснювався, у звґязку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець 31.05.2010, номер запису: 22640000000004065, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 8-11).
З 01.06.2010 по 07.04.2023 ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку в Головному управління ДПС у Донецькій області (Костянтинівська ДПІ), з 07.04.2023 перейшла на облік до ГУ ДПС у Чернігівській області. В період з 01.01.2012 року по 10.12.2015 обліковувалась, як особа, яка обрала спрощену систему оподаткування, а з 11.12.2015 перебувала на загальній системі оподаткування (а.с. 12-14).
Головним управлінням ДПС в Чернігівській області 15.02.2024 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0518-2501-У від 15.02.2024 в сумі 45140,35 грн (а.с. 15), а 09.05.2024 державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 45140,35 грн на підставі податкової вимоги (а.с. 16).
Позивач вважає вимогу відповідача про стягнення боргу зі сплати єдиного внеску протиправною та такою, що належить скасувати, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що, ураховуючи дію норми пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-ІХ, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року.
Отже, починаючи з 13 лютого 2020 року скасовано встановлений Законом № 2464-VI механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція.
За висновками суду першої інстанції, спірна вимога Головного управління ДПС в Чернігівській області від 15.02.2024 прийнята стосовно позивача, як платника єдиного внеску, що перебувала на обліку в органі доходів і зборів, який розташований в м. Костянтинівка (переліком віднесений до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція), про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020, тобто за період, впродовж якого позивач в силу пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI була звільнена від виконання обов'язків платника єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.11.2018 по справі № 812/292/18, а також викладений в постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 360/4236/18.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що сформована щодо позивача податковим органом Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2024 є протиправною та підлягає скасуванню.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк відповідно до вимог Закону № 2464-VI, згідно з алгоритмом автоматичного розрахунку нарахувань сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника відбувались нарахування єдиного внеску. Зважаючи на наявність в інтегрованій картці платника податків заборгованості ГУ ДПС у Чернігівській області в автоматичному режимі було сформовано вимогу про сплату боргу.
ФОП ОСОБА_1 , не було виконано самостійно обов'язки платника єдиного внеску, як наслідок в ІКПП обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску, яка є несплаченою, при цьому, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в податкових органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464. Враховуючи зазначене, Закон № 2464 (в редакції, що діяла до 14.01.2020) не скасовував обов'язків для платника єдиного внеску, а лише надавав можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, без застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірним питанням у цій справі, є правомірність дій контролюючого органу щодо формування та надіслання позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка утворилася за період з 2014 року по 12.02.2020 (включно), після набрання чинності абзацу п'ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частини друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Позивач за спірний період була платником єдиного внеску згідно статті 4 Закону № 2464-VI.
Згідно з пунктами 1, 4 і 12 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга статті 9 Закону № 2464-VI).
За приписами абзаців першого та другого частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Стаття 25 Закону № 2464-VI, регламентує заходи впливу та стягнення, частина перша якої передбачає, що рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Отже, нормами Закону № 2464-VI чітко визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464-VI, є недоїмкою. За наявності у платника єдиного внеску недоїмки податковий орган зобов'язаний надіслати такому платнику вимогу про її сплату.
02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон №1669-VІІ), який набув чинності 15.09.2014. Цей Закон прийнято з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VІІ, розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9- 3 наступного змісту:
«Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.».
Відповідно до Закону України від 02.03.2015 № 219-VIII пункт 9-3 вважається пунктом 9-4 розділу VIII Закону № 1669-VII.
Тож, з наведеного та з урахуванням безпосередньо пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, вбачається, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Тобто, пункт 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовує взагалі обов'язків платників єдиного внеску, а лише на певний період дає можливість (дозволяє) не виконувати обов'язки, визначені у частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VІ, зокрема своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018).
При цьому, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, не застосовуються взагалі.
Отже, зі змісту наведеної норми слід виснувати, що така надавала право суб'єкту відповідних відносин за визначених умов та підстав на відповідний період, а саме з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати відповідних обов'язків.
При цьому, вжите в контексті норми словосполучення «…звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року…» слід розуміти, саме як тимчасове надання платнику можливості здійснювати нарахування, обчислення та/або сплату ЄСВ не в загальновизначені строки, а за власним рішенням.
Як зазначалось вище причиною прийняття законодавцем такої норми були особливі обставини та виняткові ситуації пов'язані зі збройною агресією та бажанням захистити платників, які опинилися у несприятливій ситуації.
Передбачене нормою звільнення та зміст щодо певних умов її дії та дій суб'єктів до яких вона могла бути застосована вказує на те, що особа, яка приймає її умови та застосовує, погоджується і на особливості, які передбачає така норма, зокрема і в частині подальшого урегулювання питання наявної недоїмки.
На користь висновку про тимчасовий характер надання платнику податків можливості не виконувати передбачені статтею 6 Закону № 2464-VI обов'язки платника ЄСВ вказує і системний аналіз змісту пункту пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI. Так, у разі, якщо б законодавець взагалі звільняв визначену категорію платників від обов'язку сплачувати ЄСВ у відповідний період, а не надавав можливість виконати цей обов'язок після закінчення АТО (тобто не у встановлений в загальному поряду строк), то позбавлений логіки припис абзацу третього вказаного пункту щодо звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених цим Законом. Адже, відсутність взагалі обов'язку нараховувати і сплачувати ЄСВ у певний період виключала б існування відповідальності за невиконання такого обов'язку, отже не потребувала б викладення норм про звільнення від неї (відповідальності).
Проте, на підставі абзацу п'ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI було виключено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, яким була передбачена можливість тимчасово не виконувати обов'язки, визначені у частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ, зокрема щодо сплати єдиного внеску, та який був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, з 13.02.2020 втратив чинність.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Подальшого врегулювання законодавцем особливостей адміністрування єдиного соціального внеску для відповідних платників податків передбачено не було, що є наслідком поширення дії норм Закону № 2464-VI в загальному порядку, в тому числі і щодо заходів впливу та стягнення передбачених статтею 25 цього Закону.
Відповідно, з 13.02.2020 платники єдиного внеску зобов'язані виконувати в повному обсязі обов'язки покладені на них нормами Закону № 2464-VI, зокрема статтею 6, в тому числі і щодо сплати ЄСВ, а контролюючі органи зобов'язані вчиняти дії (виконувати обов'язки в межах визначених нормами вказаного Закону), зокрема і щодо направлення вимоги про сплату недоїмки у разі її наявності.
Отже, позивач фактично скористалась наданим правом в період проведення АТО не виконувати в повному обсязі обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, а саме в частині сплати єдиного внеску.
З урахуванням того, що 13.02.2020 пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI втратив чинність, у позивача поновлено обов'язок і щодо сплати самостійно нарахованого ним єдиного податку.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, дій з боку позивача в межах спірних правовідносин щодо визнання та списання боргу, як безнадійного не проводилось.
Також, з 13.02.2020 у зв'язку з втратою чинності пунктом 9-4 Закону №2464-VI, у контролюючого органу поновився і обов'язок щодо застосування заходів стягнення, що передбачені статтею 25 Закону №2464-VI, зокрема формування та направлення вимог.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що норма пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, яка тимчасово дозволяла платнику єдиного внеску не виконувати своєчасно та в повному обсязі обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема і щодо формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), на час формування спірної вимоги про сплату боргу (05.10.2020) втратила чинність, а відтак, контролюючим органом правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства, сформовано та направлено на адресу позивачу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Сума боргу (недоїмки) не є спірною.
Колегія суддів вважає, що наведене вище правозастосування не суперечить і сформованому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 № 805/3362/17-а.
У справі № 805/3362/17-а предметом розгляду було, зокрема, правомірність вимоги про сплату боргу з єдиного внеску від 15.08.2017 № Ю-53-17. Тобто, Велика Палата Верховного Суду розглядала спірні правовідносини та надавала оцінку правозастосуванню судами попередніх інстанцій на час коли норми пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI були чинними (15.08.2017), та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в зазначеній справі.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 № 805/3362/17-а містить висновок, що внесені Законом № 1669-VІI зміни до Закону № 2464-VI звільняють від сплати єдиного внеску суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, оскільки на час розгляду цієї справи Президентом України не приймався указ про завершення проведення АТО, тобто період проведення АТО триває. Крім того, відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску не застосовуються.
У цьому рішенні, Суд надав оцінку правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) у справі №805/3362/17-а з позиції правомірності дій контролюючого органу на час формування спірної вимоги під час дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI і дійшов висновку, що оскільки позивач був звільнений від сплати поточних зобов'язань з єдиного внеску на певний період у контролюючого органу не було підстав для пред'явлення вимоги.
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 10.02.2021 № 805/3362/17-а не відступала від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, де чітко зазначено, «що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі».
При цьому, постанова Великої Палати від 10.02.2021 № 805/3362/17-а не містить висновку щодо скасування обов'язків платника єдиного внеску, що визначені частиною другою статті 6 Закону №2464-VI. Тобто, відступу від попередніх висновків сформованих Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018) не було.
Крім того, Верховний Суд у справах, що пов'язані з правозастосуванням норми пункту 9-3 (у подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема в №360/1546/19, №812/339/16, №805/2437/16-а та в інших, також постійно наголошував на тому, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а дає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Натомість, у справах № 360/1594/20 та у справі № 200/2618/20-а Суд фактично дійшов протилежних висновків, оскільки вважав, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов'язків передбачених частиною 2 статті 6 Закону №2464-VІ протягом дії вказаної норми, тобто повністю скасовує обов'язок зі слати єдиного внеску за період з 14.04.2014 по 12.02.2020, що виключає обов'язок контролюючого органу формувати і надсилати вимогу.
Проте, таке трактування зазначеної норми суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 812/292/18 (постанова від 06.11.2018), відступу від якого станом на час розгляду цієї справи не було.
Колегією суддів враховується також те, що у постанові від 27.02.2024 у справі № 360/4568/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі №200/2618/20-а та сформувала такий висновок. Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який утворився внаслідок самостійного нарахування та обчислення такого внеску у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно), після набрання чинності абзацом п'ятим підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено, надає право контролюючому органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період, відповідно до положень статті 25 Закону № 2464-VI.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 р. - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Є.О. Сорочко