27 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/16618/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року в адміністративній справі №160/16618/24 (головуючий суддя першої інстанції - Дєєв М.В.) за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 26.06.2024 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Національної поліції України щодо не включення до складу його щомісячного грошового забезпечення за період з 22.11.2022 року по 15.01.2024 року грошових складових: надбавки за специфічні умови проходження служби (100%) - 15000,00 грн.; доплати за науковий ступінь (10%) - 760,00грн.; премії (130%) - 39988,00 грн., додаткової винагороди 30000,00грн.;
- зобов'язати Національну поліцію України здійснити йому перерахунок виплаченої заробітної плати за період з 22.11.2022 року по 15.01.2024 року із включенням до щомісячних грошових складових: надбавки за специфічні умови проходження служби (100%) - 15000,00 грн.; доплати за науковий ступінь (10%) - 760,00 грн.; премії (130%) - 39988,00 грн., додаткової винагороди 30000,00 грн.;
- зобов'язати відповідача виплатити на його користь різницю у розмірі заробітної плати із врахуванням обов'язкових платежів, податків та зборів до бюджету за період з 22.11.2022 року по 15.01.2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року позовну заяву залишено без розгляду, через пропущення строку звернення до адміністративного суду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не досліджував факт отримання позивачем письмового повідомлення про проведені розрахунки під час звільнення, а обмежився лише датою зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, з якої і розрахував пропуск строків позивної давності. Вважає це суттєвим порушенням під час обчислення строків.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду за трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач просив зобов'язати відповідача провести перерахунок виплаченої заробітної плати за період з 22.11.2022 року по 15.01.2024 року із включенням до щомісячних грошових складових: надбавки за специфічні умови проходження служби (100%) - 15000,00 грн.; доплати за науковий ступінь (10%) - 760,00 грн.; премії (130%) - 39988,00 грн., додаткової винагороди 30000,00 грн, тому до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду.
Наказом НПУ від 15.01.2024 №65 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 15.01.2024 року за власним бажанням на підставі його рапорту від 12.01.2024 року, з установленням йому премії для проведення розрахунку при звільненні у розмірі 130%, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільнені зі служби в поліції та компенсації за невикористані відпустки. Також був встановлений стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні - 25 років 05 місяців 01 день,та вислугу років для призначення пенсії -30 років 00 місяців 22 дні(а.с.18-20).
Копію вказаного наказу позивач отримав 15.01.2024 року, про що зроблено напис позивачем на наказі та отримав трудову книжку, відповідно до копій розписок.
В порядку реалізації зазначених наказів ОСОБА_1 відповідно до пункту 6 розділу III Порядку №260 нараховане грошове забезпечення за період з 18.08.2022 року по 15.01.2024 року, у розмірі 252703,30 грн.. Вказане позивачем не заперечується.
Нарахування здійснено, виходячи з усіх видів грошового забезпечення, які були встановлені позивачу на день звільнення з посади радника голови, а саме: посадового окладу у розмірі 7600,00 грн., окладу за спеціальним званням у розмірі 2400,00 грн., надбавки за вислугу років (45%) у розмірі 4500,00 грн. та індексації грошового забезпечення, що повністю відповідає як положенням Кодексу законів України про працю, так і Законам України «Про оплату праці», «Про Національну поліції», а також Порядку №260.
В подальшому грошове забезпечення перераховано позивачу на його (картку) в АТ КБ «ПриватБанк» разом з компенсацією за невикористані відпустки 17.01.2024 року, відповідно до платіжної інструкції від 16.01.2024 року №37.
Таким чином, нараховане ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 18.08.2022 року по 15.01.2024 року у розмірі 252703,30 грн. після відрахування установлених законом податків та інших обов'язкових платежів фактично виплачено позивачу 17.01.2024 року у розмірі 248912,75 грн. шляхом перерахування зазначених коштів на платіжну картку.
Разом з тим, позовна заява у справі подана позивачем 25.06.2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальні норми встановлюють обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом особи на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
З огляду на вищевикладене, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Разом з тим, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника про необізнаність внаслідок не отримання письмового повідомлення про проведені розрахунки під час звільнення, оскільки такі доводи не спростовують факт звільнення позивача зі служби та виплати йому належного грошового забезпечення, бо саме з дати такої виплати позивачу було відомо про розмір такої виплати, тому позивач не був позбавлений можливості вчасно звернутись до суду з позовом.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із позовом, вказані позивачем доводи є неповажними.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року в адміністративній справі №160/16618/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року в адміністративній справі №160/16618/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко