28 листопада 2024 року Київ № 320/23566/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач).
Просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром з 01.03.2024 та зобов'язати відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.03.2024, виходячи з відсоткового значення пенсії 85% грошового забезпечення, з урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії.
На обґрунтування позову зазначив, що відповідачем безпідставно обмежено виплату пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у той час, як позивач з 01.03.2024 має право на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, із розрахунку 85% сум грошового забезпечення.
Ухвалою від 03.06.2024 судом відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву разом із матеріалами пенсійної справи позивача, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до розрахунку на пенсію за вислугу років від 17.02.2000, сформованого ІНФОРМАЦІЯ_1 убачається, що за вислугу 36 років, з 21.07.2000 позивач має право на призначення пенсії з розрахунку 85% грошового утримання.
Згідно з протоколом за пенсійною справою 1001020054 (Міноборони) від 26.07.2018, пенсія позивачу призначена за вислугу років - 36 (календарні 35), у розмірі 70% грошового забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 в адміністративній справі № 320/8520/22, позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 08.07.2022 № 2/3/1/1723 виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.07.2022 № 2/3/1/1723 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
Вирішено питання про судові витрати.
На виконання рішення суду, відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачу.
Проте, після перерахунку пенсії, проведеного на виконання судового рішення, відповідач обмежив пенсію десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з обмеженням пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, а також щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 85% до 70% сум грошового забезпечення, позивач звернувся до відповідача із заявами, в яких просив виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, із розрахунку 85% сум грошового забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 01.04.2024 № 1000-0905-8/57127 відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження її виплати максимальним розміром, посилаючись на вимоги статті 43 Закону № 2262-ХІІ, а листом від 28.03.2024 № 1000-0211-8/55301 відмовлено в перерахунку та виплаті пенсії, виходячи з 85% сум грошового забезпечення.
Уважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема, у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20.12.2016, із урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Цей висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закону № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вказане, суд доходить висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, оскільки вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Щодо позовних вимог у частині зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 85% до 70% відповідних сум грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Із матеріалів справи слідує та підтверджено, зокрема, розрахунком на пенсію за вислугу років від 17.02.2000, сформованого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за вислугу 36 років, з 21.07.2000 позивач має право на призначення пенсії з розрахунку 85% грошового утримання.
Однак, згідно з протоколом за пенсійною справою 1001020054 (Міноборони) від 26.07.2018, пенсія позивачу призначена за вислугу років - 36 (календарні 35), у розмірі 70% грошового забезпечення.
Суд констатує, що при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалось при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Із урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром, із приводу чого суд зазначає таке.
За змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладені у листах від 01.04.2024 № 1000-0905-8/57127 щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також від 28.03.2024 № 1000-0211-8/55301 щодо відмови в перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 85% сум грошового забезпечення.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За правилами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Із урахуванням тієї обставини, що дії (рішення) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, із урахуванням подальших підвищень (змін) у розмірі пенсії, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії вказав на відсутність правових підстав для такого перерахунку. Із урахуванням викладеного, спір щодо здійснення подальших виплат перерахованої пенсії за цим рішенням суду, який ще не відбувся, у цій справі відсутній, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, виходячи з відсоткового значення пенсії 85% сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., тож зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладені у листах від 01.04.2024 № 1000-0905-8/57127 щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також від 28.03.2024 № 1000-0211-8/55301 щодо відмови в перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 85% сум грошового забезпечення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, виходячи з відсоткового значення пенсії 85 % сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,00 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.