28 листопада 2024 року м. Київ № 320/31075/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області які полягають у відмові призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві зарахувати до пільгового стажу за списком №2 на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці згідно трудової зі шкідливими і важкими умовами праці згідно трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу.
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідача у призначенні пенсії позивачу, з урахуванням пільг зі зменшення пенсійного віку, з огляду на підтвердження стажу роботи на пільгових умовах за списком 2, що є достатнім для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Посилається на те, що звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звертає увагу суду та наголошує на тому, що не розглядало заяви про призначення пенсії позивача, а отже, й не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. Посилається на те, що позивача було повідомлено про обставини, що стали підставою у відмові в призначенні пенсії та щодо органів Пенсійного фонду України, яким було прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії. Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому відповідач зазначив, що відповідно ст. 114 Закону від 09.07.2003 №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які повний робочий день працювали роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Згідно з п. 2. ч. 2 ст. 114 Закону від 09.07.2003 №1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2. Крім цього, при призначенні даного виду пенсії обов'язковою умовою є підтвердження спеціального стажу уточнюючими довідками відповідного зразка підприємств або організацій про пільговий характер роботи. Відповідач також зазначив, що до пільгового стажу не зараховано період з 22.08.1992 року по 29.10.1994 року, з 23.10.2007 по 07.09.2011, з 23.10.2007 по 07.09.2011, з 20.09.2012 по 10.09.2014 оскільки за вказаний період відсутні накази про результати атестації робочих місць. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області 05.02.2000 року.
21.04.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, однак відповіді на своє звернення позивач не отримав.
11.05.2023 року позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 28.04.2023 №052630003799 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
До пільгового стажу за списком №2 не зараховано періоди роботи з 22.08.1992 року по 29.10.1994 року, з 23.10.2007 по 07.09.2011, з 23.10.2007 по 07.09.2011, з 20.09.2012 по 10.09.2014, так як відсутні документи організації, в якій працював заявник, а саме відсутні накази про результати атестації робочих місць.
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV (в редакції на час звернення позивача до відповідача) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно положень статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Стаття 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, однак за наявності стажу для жінок 25 років з них не менше 10 років на відповідних роботах мають жінки 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Жінки, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
У свою чергу, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку №22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
При прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Вимогами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно абзаців 1-2 п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, виключно у випадку непідтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 затверджено Порядок застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, пунктом 3 якого передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до запису №8 трудової книжки НОМЕР_3 (далі - трудової книжки), 18.12.1989 року позивач був прийнятий на посаду електрозварювальника ручної зварки 3 (третього) розряду в Ремонтно-механічний цех №27.
Відповідно до запису №9 трудової книжки 02.12.1991 року позивачу було присвоєно 4 (четвертий) розряд електрозварювальника ручної зварки.
Відповідно до запису №10 трудової книжки 29.10.1994 позивача було звільнено за власним бажанням.
Відповідно до запису №21 трудової книжки, 23.10.2007 року позивач був прийнятий на посаду електрозварювальника ручної зварки 5 (п?ятого) розряду в Ковальсько-пресовий цех №1.
Відповідно до запису №24 трудової книжки 07.09.2011 року позивача було звільнено за власним бажанням.
Відповідно до запису №22 трудової книжки, 01.03.2008 року позивачу було присвоєно 6 (шостий) розряд електрозварювальника ручної зварки.
Відповідно до запису №28 трудової книжки, 20.09.2012 року позивач був прийнятий на посаду електрозварювальника ручної зварки 6 (шостого) розряду в Ковальсько-пресовий цех №1.
Відповідно до запису №29 трудової книжки, 11.09.2014 року позивача переведено до технологічного відділу ливарного виробництва інженером-технологом 3 (третьої) категорії.
Також позивачем були зібрані для призначення пенсії за віком на пільгових умовах документи (довідки та накази про атестацію) від: - Дружківського машинобудівного заводу; -ПАТ «Веско» м. Дружківка; -ПАТ «Енергомашспецсталь» м. Краматорськ;
Також позивачем надано архівну довідку від 24.05.2023 року №152 - відповідно до відомостей з якої підтверджено, що позивач дійсно працював у ПАТ «ЕМСС» у періоди з 23.10.2007 року - ковальський цех, електрозварник ручного зварювання 5 розряду; у періоди з 01.03.2008 року - переведений усередині цеху електрозварник ручного зварювання 6 розряду ; - звільнений 07.09.2011 року.
Крім того, позивачем було надано довідки відповідно до яких за періоди з 23.10.2007 року по 07.09.2011 року (3 роки 10 місяців 14 днів). І за періоди з 20.09.2012 року по 10.09.2014 року (1 рік 11 місяців 14 днів) - позивач працював повний робочий день на ПАО «Енергомашспецсталь», на посаді електрозварник ручного зварювання, яка підпадає до списку №2 (розділ 33 поз.33) затвердженої постановою КМУ від 16.01.2003 року №36. Разом з тим, у довідці заначено, що на підприємстві проводилась атестація робочих місць.
Також позивачем було надано виписки, а саме : виписка з наказу №530 від 14.12.2021 року, виписка з наказу №459 від 15.12.2016 року, виписка з наказу №823 від 16.12.2011 року, виписка з наказу №269 від 18.12.2006 року, виписка з наказу №162 від 19.12.2001 року, виписка з наказу №44 від 19.12.1994 року - відповідно до відомостей з яких електрозварник ручного зварювання - віднесено до посади/професії зі шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком 2 - встановленим за результатами атестації робочих місць за ПАТ «Енергомашепецсталь».
Отже, позивачем було надано усі відповідні документи для підтвердження факту отримання пенсії за віком на пільгових умовах надані усі відповідні накази про проведені атестації робочих місць.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що на час звернення із заявою до відповідача пільговий стаж, необхідний для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, який відповідач відмовився врахувати, належним чином підтверджений.
Окрім того, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 (далі - Порядок №442), та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
При цьому, згідно пункту 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до списку №2, робоче місце на яких підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Згідно частин 1, 2 статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Приписи частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» визначають, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Зі змісту наведених норм випливає, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Здійснюючи аналіз наведених норм, Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зроблено правовий висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин, суд вважає, що факт проведення, своєчасність та правильність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині порушеного права на призначення належної пенсії на пільгових умовах за списком №2 із врахуванням спірних періодів трудової діяльності, у той час відповідачем дані обставини спростовано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Водночас, суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.
Призначення та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача саме призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача щодо обчислення стажу роботи, зокрема пільгового, для призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись перерахунок пенсії позивача, суд зазначає про таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
У цьому випадку органом призначення (перерахунку) визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача про перерахунок пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо здійснення перерахунку пенсії позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як визначений суб'єкт призначення.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку аргументам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом відповідних прав, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання протиправними дій відповідача, які полягають у відмові призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Факт протиправності таких дій відповідача встановлений під час розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а.
З огляду на те, що відмова відповідача отримана позивачем у травні 2023 року та до суду позивач звернувся у липні 2023 року, суд дійшов висновку, що строки звернення до суду з позовною заявою не пропущені.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер, суду не надається за можливе визначити розмір судового збору відповідно до розміру задоволених вимог, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 2147,20 грн підлягає стягненню на користь позивача.
При цьому, у прохальній частині позову, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення соладарно з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що 29.05.2023 між ОСОБА_1 та «Центром правової допомоги» було укладено договір про надання правової допомоги №29052308, за умовами якого виконавець зобов'язався надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з пунктом 3.1 за надання правової допомоги за цим Договором клієнт сплачує суму у розмірі 8000,00 грн.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на суму 8000,00 грн надано суду: Договір про надання правової допомоги №29052308; Акт приймання-передачі наданих послуг за договором №29052308 від 16.06.2023; платіжну інструкцію №0.0.3021822187.1 від 29.05.2023 на суму 8000,00 грн.
Суд наголошує, що відповідачі не подавали суду заперечення проти стягнення за рахунок їх бюджетних асигнувань витрат на професійну (правничу) допомогу.
В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Враховуючи наведене у свій сукупності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, за відсутності клопотань відповідачів про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.
Отже, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області які полягають у відмові призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у даному рішенні.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) грн 00 коп та судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ: 20453063, місцезнаходження: 88008, Закарпатська обл., м. Ужгород, площа Народна, буд. 4).
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.