28 листопада 2024 року місто Київ № 320/32351/23
Київський окружний адміністративний суд в складі судді Донця В.А. розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом:
визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити виплату суддівської винагороди у розмірі 479956,15 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті (згідно довідки відповідача);
зобов'язати відповідача до здійснення повного розрахунку обліковувати ненараховану та невиплачену позивачу в зв'язку з протиправним обмеженням на виконання Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX суддівську винагороду як кредиторську заборгованість підприємства.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду: від 23.07.2024 - адміністративну справу прийнято до провадження, постановлено здійснити судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів; від 16.09.2024 - закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено про те, що за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідачем не було донараховано та виплачено суддівську винагороду в розмірі 479956,15 грн., оскільки виплата суддівської винагороди здійснювалась з обмеженням 10-ма розмірами заробітних плат. Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення, оскільки право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром. Відповідач стверджує, що Вищий антикорупційний суд як розпорядник коштів не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Щодо висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020, відповідач зазначив, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. За таких обставин, на переконання відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 27.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, починаючи з 28.08.2020 виплата суддівської винагороди позивачці здійснюється у повному обсязі.
Позивачем та представником відповідача подано заяви про розгляд справи без їх участі.
В судовому засіданні 30.10.2024 судом постановлено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено.
Указом Президента України "Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду" від 11.04.2019 №129/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов'язки голови Вищого антикорупційного суду від 23.05.2019 №32/к позивача зараховано до штату Вищого антикорупційного суду на посаду судді й визнано такою, що приступила до виконання обов'язків судді 23.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
З листа Вищого антикорупційного суду від 04.09.2023 №03.25.6-01/23/2023 вбачається, що відповідно до наказу голови Вищого антикорупційного суду від 27.04.2020 №425/к "Щодо порядку застосування обмежень максимального розміру суддівської винагороди, передбачених Законом №553-ІХ", управлінням планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності апарату Вищого антикорупційного суду, починаючи з 18.04.2020, розрахунок суддівської винагороди та її виплата здійснювались із застосуванням обмеження максимальним розміром до 10 мінімальних заробітних плат.
На виконання наказу від 27.04.2020 №425/к, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивачу було виплачено суддівську винагороду із застосуванням обмеження у виплаті 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, що підтверджується довідкою Вищого антикорупційного суду від 24.08.2023 №296.
Відповідно до вказаної довідки загальна сума обмеження суддівської винагороди за вказаний період становила 479956,15грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вказаний період із застосуванням обмеження нарахування, позивач звернулася з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої суддівської винагороди.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин першої-третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2019 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 135 Закону №1402-VIII).
Частиною сьомою цієї ж статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 148 Закону №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Статтею 31 Закону №1402-VIII визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" від 07.06.2018 № 2447-VIII (далі - Закон №2447-VIII) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Так, 18.04.2020 набрав чинності Закон №553, яким Закон №294 доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
При нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 у справі №340/1916/20, від 22.07.2021 у справі №260/3598/20, від 14.12.2021 у справі №120/5245/20-а, від 21.12.2021 у справі №140/15762/20, від 09.06.2022 у справі №280/136/21, від 18.04.2022 у справі №260/4417/20, від 04.10.2022 у справі №640/23567/20 висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ було доповнено статтею 29.
Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
З приводу Закону №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, серед іншого шляхом доповнення його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), Верховний Суд у наведених справах наголошував, що цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому означений Закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). У цьому зв'язку Суд підкреслив, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону №1402-VIII, зокрема, його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
З огляду на вище висловлену правову позицію Верховного Суду, у ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним.
Так, у постанові від 03.03.2021 (справа № 340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що набрання 18.04.2020 чинності Законом №553, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Проте відповідач всупереч приписам частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивачки та у спірний період виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Враховуючи те, що Закон №294 та Закон №553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону №1402.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ.
При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, положення Закону №294 зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.
Щодо посилань відповідача на те, що виплата суддівської винагороди з відповідними обмеженнями у спірний період є правомірною, оскільки норми Закону №553-ІХ на час виникнення спірних правовідносин були чинними та втратили чинність лише 28.08.2020 на підставі Рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20), положення якого не мають ретроспективної дії, то суд не приймає їх до уваги, оскільки питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, позаяк набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачці нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону №294, зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказане свідчить про протиправність дій Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом №5533, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 479956,15 грн, суд зазначає наступне.
Так, частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, враховуючи приписи частини першої статті 3 Закону №4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Відповідно до пункту 1-1 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності.
Положеннями статті 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками №3, №4 і №7 до цього Закону.
Так, у додатку №4 до Закону №294-IX визначено видатки на забезпечення діяльності ВАКС за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0850000 "Вищий антикорупційний суд", 0851000 "Апарат Вищого антикорупційного суду", 0851010 "Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом", 0851020 "Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду".
З огляду на наведені вище правові норми, а також враховуючи протиправність дій Вищого антикорупційного суду щодо невиплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 479956,15 грн, який підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою Вищого антикорупційного суду від 24.08.2023 №296, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 479956,15 грн..
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі №640/16326/20.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивача є саме стягнення з Вищого антикорупційного суду на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Вищого антикорупційного суду до здійснення повного розрахунку обліковувати ненараховану та невиплачену позивачці у зв'язку з протиправним обмеженням на виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX, суддівську винагороду як кредиторську заборгованість підприємства, то суд не вбачає підстав для її задоволення.
Так, належним способам захисту прав та інтересів позивача є саме стягнення з відповідача невиплаченої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. Саме задоволення позову у такий спосіб, на переконання суду, призведе до повного та ефективного відновлення порушеного права позивачки. Більше того, вищевказана позовна вимога жодним чином не була мотивована позивачем.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 479956,15 грн (чотириста сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість гривень п'ятнадцять копійок), з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Вищий антикорупційний суд (ідентифікаційний код 42836259, місцезнаходження: 01601, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 41).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Донець В.А.