Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 листопада 2024 року Справа№200/6636/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління національної поліції в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за час служби за період 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 84 календарних днів невикористаних додаткових відпусток із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом від 11.07.2024 № 329о/с, позивача звільнено з Національної поліції (за власним бажанням) на підставі п.7. ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію».
Разом з цим, після ознайомлення з наказом про звільнення, позивачу стало відомо, що йому не нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2024 рік. Посилаючись на норми діючого законодавства України позивач вважає, що має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні як основної, так і додаткової оплачуваних відпусток за 2017 - 2023 роки у кількості 84 діб.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
14.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що відпустка окремим категоріям громадян - учасникам бойових дій, є пільгою. Відповідно до вимог чинного законодавства, особи, які мають право на пільги, за власним бажанням можуть ними користуватись або їх не використовувати. Тобто, нормами чинного законодавства не встановлено саме обов'язку особи використовувати пільги, на отримання яких вона має право.
Вказує, що позивач міг використати додаткову оплачувану відпустку, проте із рапортом на отримання додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки не звертався.
Зазначає, що як нормами спеціального законодавства, так і нормами загального трудового законодавства не передбачено виплачувати поліцейському, який звільняється зі служби в поліції грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Згідно з нормами ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (посвідченням серія НОМЕР_1 ), проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 11.07.2024 №329 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби з 11.07.2024, оголошено вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 15 років 11 місяців 19 днів, у пільговому обчисленні - 26 років 01 місяць 06 днів та встановлено у липні 2024 року премію в розмірі 164,481%.
Крім того, зазначено про невикористані відпустки за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік у кількості 1 доби, за 2018 рік у кількості 1 доби, за 2019 рік у кількості 1 доби, за 2022 рік у кількості 19 діб, за 2023 рік у кількості 40 діб, за 2024 рік у кількості 20 діб.
11.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2024 рік.
Листом від 19.09.2024 №С-106\26\02-2024 відповідач повідомив позивачу про те, що порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським регламентуються Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) та постановою КМУ від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Законом «Про Національну поліцію» визначено, що за невикористану відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. П.2 ст.94 Закону визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Так, наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок).
Відповідно до абз.7 п.8 розділу III Порядку поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського, щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Відповідно до ст.92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, крім щорічних оплачуваних відпусток, надаються також додаткові відпустки відповідно до законодавства про відпустки. Закон України «Про відпустки» серед видів відпусток передбачає «інші додаткові відпустки, передбачені законодавством».
Ст.16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (зі змінами і доповненнями) визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», з числа тих, яких піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією.
Згідно з параграфом 2 ст.4 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянута у 1970 року) про оплачувані відпустки, ратифікованої Законом України від 29.05.2001 № 2481-ІІІ, термін «рік» означає календарний рік або будь-який період такої самої тривалості, визначений компетентним органом влади чи іншим відповідним органом кожної країни. Законодавством України не визначений будь-який інший період для надання зазначеного виду відпустки.
Постановою Верховного Суду України від 16.04.2013 (у справі № 21-94а 13) визначила, що календарний рік - це проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.
Ураховуючи викладене, відпустка, передбачена ст.16-2 Закону України «Про відпустки», повинна бути використана працівником протягом календарного року, починаючи з 01 січня до 31 грудня включно.
Згідно з обліками управління кадрового забезпечення додаткову відпустку, як учасник бойових дій, позивач використав у кількості 14 днів: - за 2019 рік з 16.11.2019 до 29.11.2019 (наказ ГУНП в Донецькій області від 15.11.2019 №496 о/с); - за 2024 рік з 27.06.2024 до 10.07.2024 (наказ ГУНП в Донецькій області від 26.06.2024 №298 о/с);
Додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік не використали, відповідні рапорти до управління кадрового забезпечення в Донецькій області не надходили. Враховуючи вищевикладене, законні підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відсутні.
З листа відповідача вбачається, що у період 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки позивачем не використано 84 діб (6*14) додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач вважає, що відповідач порушив норми законодавства про відпустки та безпідставно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, з цього приводу звертається до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 ст.6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно зі ст.12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (ст. 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Ч.1 ст.4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7; додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а.
Також, при вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі не використані дні додаткової відпустки.
Суд зауважує, що при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення саме Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.
Отже, відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Таким чином, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік), передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача з заявою про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї, суд зазначає наступне.
Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку особистого звернення учасника бойових дій з відповідною заявою про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за не використані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за не використані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є не використання днів відпусток на час звільнення особи.
На підставі зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідним рапортом щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, чи грошової компенсації за неї.
Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Оскільки під час роботи позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік) не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави щодо підтвердження його права на отримання грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік), суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні позивачу нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік), а також зобов'язання нарахувати виплатити таку компенсацію.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.1 та 2 ст. 76 КАС України).
Ч.1 та 2 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір не підлягає розподілу, адже позивач звільнений від його плати як учасник бойових дій.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління національної поліції в Донецькій області (адреса 85302 Донецька область м.Покровськ вул.Мандрика буд.7, ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік).
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 84 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 рік (з розрахунку 14 календарних днів на рік).
Повний текст рішення складено та підписано 28.11.2024.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова